До 140-річчя українського жіночого руху
Я народилася в Пенсильванії в родині лемків-емігрантів, але знала про Батьківщину змалку. Батьки шанували українські традиції. Свої чотирнадцять я зустріла в Україні — в Коломиї. Туди на чотири роки мене відправили на навчання в дівочу гімназію. На землі предків я отримувала знання і вчилася жити. Як горді лемки, вчилася цінувати, а не оцінювати, добиватися, а не битися.
Лялька-лемкиня в кабінеті поважної адвокатки
Якось дівчата з Союзу українок Америки з міста Буффало подарували мені іграшку — ляльку, одягнену в лемківський стрій. Я була зворушена. Та лялька-лемкиня допомагала мені, першій українській адвокатці в Америці, стати тією, ким я є.
Якось колега з В’єтнаму побачила в моєму робочому кабінеті ту ляльку. Що за дивна іграшка в кабінеті жінки, яка першою здобула ступінь докторки права в Пітсбургському університеті? Може, й дивно, але my life — my rules.
Я розповіла, чому моєму серцю дорога ця маленька лемкиня і чому вона завжди поруч зі мною в галасливому Детройті. Бо світ мав знати про мій народ, про пісні й традиції, про етнічні чистки совєтів і знищення лемків. Знати про мій біль.
Жінки мають бути в політиці
Коли наші українські дівчата агітували за мене перед виборами, вони говорили: «Наша Маруся найкраща». І я розуміла, що мала боротися не лише за себе, а й за свій народ.
Щоб добиватися прав і свобод для себе й для інших, жінки мають бути в політиці. Перша афроамериканка в наглядовій раді міста, яку я призначила, була подібна до мене. Вона теж першою почала працювати в уряді міста ще до початку масового антирасистського руху. Разом ми ставали сильнішими. Мене називали «борчинею за свободу». Я розуміла, що на мене покладають велику відповідальність. Була свідома того, що кожна моя дія впливатиме на імідж усіх жінок не лише в Детройті.
Бути першою жінкою в раді великого індустріального міста за 250 років непросто. Чи подобалося колегам-чоловікам моє нововведення — «скринька лихослів’я», куди за лайливі слова депутати мусили покласти гроші? Ні! Але так ми збирали на благодійність.
Чи подобався комусь мій голос, коли я відстоювала право людей на прості, але необхідні речі: чисту питну воду чи збереження пам’яток минулого? Ні! Але спогади про карпатські джерела й вікові дерева давали силу. Я боролася і зрештою перемагала.
Яким був Детройт, коли я починала свою політичну кар’єру? Підліткова злочинність, соціальна занедбаність, відсутність майбутнього для десятків тисяч хлопців та дівчат. Я відстоювала майбутнє: розвиток молодіжного спорту, соціальні програми. Згодом Детройт називатимуть «містом чемпіонів» за успіхи його мешканців у спорті. Був у тому й мій особистий внесок.
Допомагаючи іншим жінкам, я стала The Lady of Many Firsts. Але іноді перед світом поставала Маруся Синенька. Це мій літературний псевдонім. Я друкувалася в журналах «Жіночий світ», «Наше життя», редагувала україномовну сторінку видання «Українська зоря», підтримуючи земляків і словом, і ділом.
Із піснею в серці
Настане час, коли запитаємо себе, чи зробили ми все, на що здатні. Я не мала особистого життя, навіть не мала особистих мрій. Моє життя — це море людських і громадських справ, боротьба за права жінок. Безкінечне море праці. Якщо я не все осягнула своїми силами, то це не тому, що чогось не доглянула, а тому, що не встигла. Більше встигнути можна лишень разом, особливо коли пам’ятаєш українські гори, ліси й ріки, співаєш наших пісень, які ніхто й ніколи в нас не відбере:
«Там на Лемковині помедже горами Било там селечко зване Полянами... Чом тото селечко Полянами звали? Бо медже лісами поля карчували. Ліси карчували, поля управляли, А над поточками леник пристеряли. Леник пристеряли вечір до місячка Молоденькі хлопці і шварні дівчатка. А як пристеряли, крашні сой співали, Аж ся дооколи гори розлігали»
Хто така Марія Бек
Марія Вірджинія Бек — американська політикиня, юристка, адвокатка, журналістка українського походження. Народилася в родині емігрантів-лемків у Пенсильванії (США).
Під час навчання в Україні була пластункою 13 куреня імені Орисі Завісної. Перша українка, яка здобула ступінь докторки юриспруденції в Пітсбурзькому університеті. До початку політичної кар’єри працювала слідчою у справах неповнолітніх, була практикуючою юристкою. Членкиня колегії адвокатів штату Мічіган. Впродовж 20 років (1950-1970) її обирали депутаткою ради Детройта. Посідала виборну посаду президентки міської ради. На свій 85 ювілей отримала привітання від чотирьох американських президентів.
Ініціювала Українську Літературну премію для жінок, якою нагороджують і нині. Від року заснування (1948) плідно працювала у Світовій федерації українських жіночих організацій, зокрема була фундаторкою низки літературних конкурсів.
Підготувала Оксана Давиденко
2024 року український жіночий рух відзначатиме 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої проєкти. Одним із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund
Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).
«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.
Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.
