Хоча представництво жінок у Верховній Раді нового скликання зросло до майже 21%, на регіональному й місцевому рівні гендерний розрив досі залишається великим.
Великі надії, у зв’язку з запровадженням гендерних квот та нового Виборчого кодексу України, покладалися на місцеві вибори. Однак, згідно з новими даними, лише 16% кандидаток ідуть у мерки на місцевих виборах в Україні.
Про це повідомила членкиня ЦВК Вікторія Глущенко під час онлайн-семінару «Жінки ідуть у політику: участь жінок у місцевих виборах та питання, пов’язані з цим», що проводився програмою «U-LEAD з Європою» 6 жовтня 2020 року.
Гендерна нерівність в Україні заважає жінкам повною мірою займатися політикою та висуватися на керівні посади. Найбільш кричущими порушеннями прав жінок в Україні залишаються: домашнє насильство, розрив в оплаті праці (жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки, за даними Держстату) та застарілі патріархальні уявлення про роль жінок у суспільстві та сім’ї: «політика – не жіноча справа», «жінка – берегиня дому».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жіночі й чоловічі: що не так із нашими зарплатами
Ольга Рівчак, кандидатка на посаду селищного голови Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, розповідає, що десять років тому в них уже була головою жінка, зараз же серед 8 кандидатів жінка вона одна.
Кандидатка працює головною бухгалтеркою в селищній раді. Говорить, що 9-й рік поспіль спостерігає, як занепадає Борівщина: «Найбільшу проблему бачу в несплаті податків, млявості, байдужості та слабкому менеджменті селищного голови. Вважаю, що наші мешканці заслуговують на краще сьогодення».
Ольга Рівчак говорить, що не відчуває на собі гендерних стереотипів, хоч і зізнається, що багато людей здивовані її бажанням балотуватися на посаду голови. «Конкуренти мене до уваги не беруть», – додає вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінка, а не політикиня: сексизм у політичних ток-шоу
Лілія Чорна, депутатка Золотопотіцької селищної ради (ОТГ), розповідає, що з 2017 року на сесіях відкрито виступає проти чинної влади – селищного голови і його команди. Вона публікує про це дописи на Фейсбуці під хештегом #сесія_Золотопотіцької_селищної_ради, в яких висвітлює роботу ради і звітує про свою.
Жінка розповідає, що в роботі завжди відчувала до себе упередження за ознакою статі: “Я вислуховувала зневажливе ставлення до себе як до «баби» та звинувачення на свою адресу через недоотримані кошти в бюджет і несправедливу для мене зарплату, оскільки я – мама п’ятьох дітей і мала пільгу на ПДФО у розмірі 144 грн в місяць додатково до зарплати на одну дитину. За це я вислуховувала щомісяця як не від голови, то від його прибічників».
«У виборчій кампанії для старшого покоління основний аргумент проти мене: вона не потягне, то треба моцного газди, тобто міцного господаря», – додає вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від секзизму до погроз зґвалтування: як політикиням реагувати на цькування в соцмережах
Цікаво, що за результатами місцевих виборів 2015 року, серед 394 кандидатів на посаду міського голови в Києві та містах-обласних центрах тільки 57 (або 14,7%) були жінками.
Найактивніше жінки-кандидатки брали участь у виборах мера м. Одеса (33% кандидатів), Житомир (22%), Рівне та Миколаїв (по 18%), Полтава та Луцьк (по 16%). На виборах мерів міст Тернопіль, Черкаси та Суми не було зареєстровано жодної жінки-кандидатки.
Більша частина жінок-кандидаток були самовисуванками – 30 з 57, або 52,6%. Відсоток самовисуванок серед кандидаток вищий, ніж серед кандидатів чоловіків – 52,6% проти 40%. Це спростовувало, певною мірою, міф, що жінки не бажають іти в політику.
Єлизавета Кузьменко
