Image default
Колонки Статтi

Коли заміж? А дітки скоро будуть?

“Ех, яка красуня! Що там, коли заміж? Давай, не барися, а то про діток думати уже пора!”

Ці питання є звичними для багатьох, особливо в період зимових свят, коли вся сім’я і друзі збираються за столом. Родичі бувають різними, але майже всіх їх, не зважаючи на фінансовий статус чи соціальне походження, об’єднує непереборне зацікавлення чужим життям. Чимало моїх бездітних/неодружених подруг у відповідь на незручні запитання мило усміхаються, відмовчуються або відповідають щось у стилі: “Ще не знайшла достойного, ще не настав той час…”, чим ризикують вислухати монолог, що не варто чекати принца на білому коні, який ніколи не приїде, або ще простіше – нема чого гаяти час, народжувати треба вже і зараз.

Раніше і я так “мило” реагувала, але останнім часом почала відповідати різкіше, у стилі: “А чого вас це цікавить? Це не ваша справа”. Я зауважила, що декого такі відповіді злять, когось змушують ніяковіти, губитися. Для багатьох спитати про майбутній шлюб та продовження роду – жест ввічливості. Знайомий батьків, який бачить мене один раз на рік і не має уявлення, чим я займаюся в цьому житті, банально хоче підтримати розмову, і перше, що спадає на думку – це запитати про традиційну і всім звичну річ, особливо коли йдеться про жінок – шлюб і діти. Адже хто б ставив під сумнів, що жінки хочуть заміж чи дітей? Але так буває.

Я не проти в майбутньому офіційно укласти шлюб, адже це гарантує від держави певні права, які в деяких ситуаціях можуть стати у пригоді. Але я не хочу дітей. Діти – це багато праці, у якій я себе не бачу. Це, як каже партнер, окремий життєвий проект. Але зараз я не маю на увазі дихотомію “кар’єристка VS хороша мати” – не вважаю себе кар’єристкою, швидше гедоністкою. Перш за все, я не планую дітей –  не хочу так інтенсивно і довго, як того вимагає материнство, присвячувати свій час у житті іншій людині. Я вважаю, що мати дитину – не обов’язок, не тягар, а вибір. Не більше і не менше, ніж опція, якою можна скористатися в житті або ні.

Дехто вважає себе чайлдфрі з екологічних причин – мовляв, планета і так переповнена людьми, навіщо ще збільшувати їхню кількість? Дехто з етичних – навіщо народжувати дитину, якщо й так є багато дітей, що живуть без батьківської уваги, і від цього не менше потребують її? Дехто вважає, що наше життя – приречене на страждання, і нерозумно створювати нову істоту для страждань. Ще одна причина – страх перед змінами у тілі – розриви піхви, зайва вага, покусані груди та багато інших ризиків.

Усі ці версії більш-менш відгукуються і в мені, але не до кінця. Головна причина, через яку я кажу, що не хочу дітей – це любов до себе і свого часу, до особистого простору, якого я потребую у великій кількості. Хтось назве це егоїзмом – і я погоджуюся. Не бачу нічого поганого в егоїзмі, поки він не робить прямої шкоди іншим людям, наприклад, фізично вбиває чи грабує.

Чимало українців та українок, після того як чують від жінки ці чотири слова – “Я не хочу дітей” – ціпеніють. Людей різного віку, у тому числі моїх однолітків, таке “одкровення” неодноразово шокувало. І завжди починалися дуже схожі розмови – про стакан води у старості, материнський інстинкт та призначення. Якщо чесно, то дивно чути про егоїзм звинувачувальним тоном від тих, які народжують дітей, щоб мати певність у стакані води перед смертю. Коли я казала таке в 12 – з цього здебільшого сміялись і просили “не каркати”, зараз мені 24, і жах з’являється в очах людей, але часто звучать сумніви: ще підростеш – захочеш, усі хочуть, не придумуй.

Але таки не всі. Цього року я вперше зустріла однодумницю, яка майже вдвічі старша від мене. Їй 42 – і вона чайлдфрі. Як і для мене, її головна мотивація не мати дітей – це любов до себе:

“Я вважаю, що я чайлдфрі, тому що я без себе не можу жити, я найдорожча людина для себе в усьому Всесвіті. Це дуже важливо для мене. Але жінкам, які виросли в українських умовах, де жінка – це вторинна істота, озвучити те, що ти для себе найважливіша – досить важко”, – каже Юля.

Жінку, яка не хоче дітей, українське суспільство здебільшого сприймає як екстремістку. Жінка, яка після розлучення з чоловіком не хоче жити з дітьми, взагалі не мати більше. У той же час, якщо так поводиться чоловік – це, може, трохи дивно, для когось непорядно, але загалом прийнятно. Ця думка відображається і в медіа, а медіа, які транслюють такі установки, ще більше закручують гайки в цьому напрямку.

Ось хоча б мої “улюблені” сюжети про горе-матерів. Їх тисячі, і на веб-сайтах досить часто для них існує окремий тег – простий і зрозумілий: #горе-мати. І кожна історія така унікальна та схожа водночас: мати погано дбає про своїх дітей – вони брудні та голодні, а ще вона зловживає алкоголем із “собутильніком”; горе-мати залишила дітей удома, а сама пішла розважатися, діти холодні-голодні. Варіації на ці теми можна продовжувати вічно. Безперечно, це жахливі історії, від яких забиває подих, але заради справедливості варто згадати, що дуже часто чоловіки “горе-матерів”, з якими в них спільні діти, ведуть не кращий спосіб життя, з відмінністю в тому, що навіть приблизно не цікавляться матеріально-побутовими умовами своїх нащадків, не те що намагаються їх хоч якось створювати чи підтримувати. Сюжети про горе-татів та вітчимів бувають рідше, а ще часто викликають шквал коментарів у стилі: “А ДЕ БУЛА МАТИ ДИТИНИ??!” – так коло замикається.

У мене є ще одні “улюблені” історії про жінок, але вони не такі популярні в медіа. Ситуація, коли чоловік залишає жінку саму з дітьми в чужому для неї місті і просто зникає, не залишивши ні гроша, є однією з класичних передумов для того, щоб жінки йшли в проституцію. Крилата фраза “Дал Бог зайку, даст и лужайку” в цьому контексті для мене звучить особливо цинічно. Але інформація про проституцію в медіа дуже часто звужується до “клубнічності”, тобто романтизується, акцентуючи увагу на сексі, або засуджується – скільки разів ми чули про те, що доблесні міліціонери викрили черговий бордель, що нахабно маскувався під масажний салон? “Мати-одиначка” в Україні – звичне діло. Як вона при цьому виживає і забезпечує дітей, а часто ще й літніх батьків – мало кого цікавить. У той же час батько-одинак – ледь не диво природи. Батько в декреті – слабак і тюхтій або чоловік мегери-кар’єристки.

Але певні зрушення в бік справедливості є, зокрема і в масовій культурі. Яскравий приклад – мультфільм “Співай” (2016). Історія, яка мотивує йти до мети попри життєві труднощі, показана на прикладах кількох героїв та героїнь, і кожна та кожен долають свої проблеми, аби реалізувати мрію – заспівати на сцені.

Історія свинки Розіти гарно демонструє проблему репродуктивної праці. Для того, аби отримати омріяний шанс виступити, вона повинна на короткий період делегувати комусь свої хатні обов’язки. Але чоловік надто втомлений і зайнятий, аби вислухати її проблеми, і жодна няня не хоче брати на себе відповідальність за 25 чужих дітей. Розіта знаходить вихід – за ніч, поки всі сплять, майструє складнющий механізм із підручних засобів, який розбудить вранці  дітей та чоловіка, усіх нагодує, відправить у школу та на роботу, нагадає, де лежать ключі від машини, і навіть посуд помиє, а в кінці казку на ніч прочитає. Такий, здавалося б, комічний епізод, реальний тільки в мультику. Але особисто мені від нього гірко, бо це та метафора реальності, з якою стикається чимало українських жінок щодня – виконати “хатні” обов’язки й устигнути те, що хочеться зробити окрім них.

Не варто ходити далеко – у цьому епізоді і моя мама, яка, скільки я себе пам’ятаю, завжди придумувала купу дрібних, але таких важливих, в тому числі організаційних механізмів, які робили й роблять життя нашої сім’ї комфортнішим. І проблема в тому, що зазвичай такі надзусилля залишаються знеціненими, ніким не поміченими, і сприймаються як належне. І тут згадаймо міф про “покликання” жінки доглядати за дітьми, чоловіком та літніми батьками, який не те що не має нічого спільного з реальністю, а й учить бути сліпими до чужих, а часто і своїх зусиль та проявів турботи, які банально коштують часу, ресурсів або ж грошей. Попри успішний оптимістичний висновок мультфільму, сумна реальність полягає в тому, що відчайдушне бажання йти до своєї мрії – як у Розіти, часто закінчується не піснями Тейлор Свіфт, а вигоранням, а в гірших випадках – претензіями, а то й насильством з боку чоловіка, який не зацінить нового захоплення і звинуватить у дефіциті уваги до себе, і загалом – у всіх смертних гріхах.

В Україні ситуація також змінюється, хоча й не так швидко, як хотілося б. У телесюжетах про горе-матерів все частіше хоча б одним реченням згадують про татів дітей. У публічному просторі відбуваються дискусії про чоловіків у декреті, а жінки починають розповідати про пережиту післяпологову депресію, чи про будні материнства, які не мають нічого спільного з відфотошопленими картинками, де спокійні охайні малюки сидять на колінах стрункої, виспаної, усміхненої жінки, яка з зачіскою, макіяжем, манікюром, та ще й на підборах. Я рада, що це відбувається, і що процес іде. Можливо, якби я раніше чула такі думки та ідеї, швидше прийняла б себе.

Не всі жінки чайлдфрі вважають себе феміністками. І тим більше – далеко не всі феміністки – чайлдфрі. Особисто я зрозуміла, що не хочу дітей задовго до того, як стала називати себе феміністкою. Але фемінізм легалізував у мені цю думку: не хочеш дітей – значить не треба дітей.

Раніше я уявляла, як буду мучитися з дітьми, але вважала, що це етап, який повинна пройти (чому – незрозуміло). Потім, коли мене питали: а як же материнський інстинкт? – намагалася пробудити його в собі, спостерігаючи за дітьми на ігровому майданчику (безуспішно). Потім я просто вірила, що колись наступить той момент, що я візьму й захочу дітей або зустріну ту людину, з якою захочу. Але час ішов, а мої переконання з кожним роком ставали більш стійкими. В якийсь момент я перестала займатись самобичуванням, тобто припинила вважати себе несправжньою, бракованою, бездушною жінкою, і фемінізм допоміг прийняти цю думку, як і багато інших здорових думок. Ну і якщо щиро – чи могла б я написати цю колонку, якби не було фемінізму?

Катерина Мацюпа

Схожі записи

Сексизм на роботі: що потрібно знати і як себе захистити?

admin

За 75 років проблеми жінок у війську не змінилися ‒ Марта Гавришко

admin

Щонайменше трьом жінкам відмовили у вступі на курси офіцерів через стать

admin

1 comment

Ольга 11 Січня 2019 at 4:34 am

Гарна стаття. Абсолютно правдива.
При тому, що в нас iз чоловiком три сина та якщо б завагiтнiли знов, то радiли би попри всi вiдомi складнощi. Бо ми просто тащимось вiд малечi. Цi дiти – це щось неймовiрне!
Я вважаю, що кожен приходить в цей свiт задля чогось особистого, для якоïсь мети, яку втiлить завдяки власним переконанням та способу життя.
Так, iснують неймовiрно тяжкi приклади, але вони мають за мету навчити чому-небудь, дуже важливому, всiх оточуючих!
А взагалом, було б краще, якби люди займалися власним справами, та поважали особистий простiр iнших.
Пiдтримую автора!

Reply

Залишити коментар