Карантин – це унікальний шанс для тат

Чоловіки! Для вас короткий тест на пам’ять. Чи доводилося вам чути від свого тата фразу «Давай не зараз»? Було таке? Тоді наступне запитання. Чи говорили ВИ своїм дітям цю ж фразу?

Якщо на перше запитання ви відповіли ствердно – я вам співчуваю, у самого так було. Тато робив кар’єру, і мені було дуже сумно вкладатися спати, коли він ще не повернувся з роботи. Хоча наш спільний час я запам’ятав на все життя. Він навчив мене читати, грати в шахи, працювати з інструментами, а згодом, коли померла мама, готувати теж мене вчив саме він.

Але повертаємося до моїх запитань. Якщо ви й на друге запитання відповіли ствердно, то тут ще не все втрачено – якщо ваші діти ще шкільного віку, то цілком можливо, що їм досі потрібен тато як компаньйон або наставник, і карантин – це чудова нагода надолужити або ж виправити.

Отже, що ви можете робити разом?

Насправді все («тато може, тато може все що завгодно…»), і ось чому.

Усі ваші здібності можна розділити на 2 великі групи – те, на чому ви розумієтесь, і те, у чому ви ні в зуб ногою.

У першому випадку ви на коні і справді зможете свою дитину чогось навчити або дати пораду, як вдосконалитися!

Подумайте, що вам вдається найкраще?

Ремонтувати машини? Непогана нагода навчити доньку чи сина внутрішньому устрою автомобіля / мотоцикла / велосипеда / самоката / іграшкової машинки на радіокеруванні. Якщо у вас є гараж і там не збирається натовп людей – ви цілком можете влаштувати курси для своєї дитини.

Можливо, ви вмієте малювати? Програмувати? Граєте на гітарі? Вмієте свистіти за допомогою пальців чи жонглювати? Вперед!!!

Або можна зайти з іншого боку – попросіть дітей скласти список того, чого вони самі хотіли б навчитися або чим хотіли б із вами зайнятися. Подивіться, що з цього вам знайоме або як ви можете поєднати те, що вмієте, з тим, що цікаво дитині.

Наприклад, дитина любить грати в Майнкрафт (мені здається, вони всі зараз у нього грають), а ви розумієтеся на відео – допоможіть дитині стати відеоблогером/кою!

Тепер друга частина вашого діапазону можливостей. Те, на чому ви, м’яко кажучи, не розумієтеся. Скажу вам відверто – це ще краще. Дитина отримає шанс бути з вами на рівних, а часто й перевершити вас, і це безцінне!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виховання в стилі «Авада Кедавра»

Згадайте, як вам доводилося піддаватися в тих чи інших іграх, щоб дитина вас перемогла! Тут же навіть піддаватися не доведеться, просто погоджуйтесь на будь-яку пропозицію дитини – і все. Грати у нову гру? Без проблем. Розбиратися, як працює фотосинтез? Можна спробувати! Зав’язувати вузли на швидкість? Я готовий! Шити сукні лялькам? Вже біжу по ножиці і старі джинси!

Головне – робити це зі щирою зацікавленістю, і тоді вам обом буде, як мінімум, весело.

Або ж узагалі оберіть якесь нове для вас обох заняття. Для нас зі старшим сином таким стало малювання на тканині. Син ще до карантину потрапив на майстер-клас, розказав мені, що це дуже цікаво. Пара відео на YouTube, замовити фарби через інтернет-магазин (вони всі працюють) – і ми вже не знаємо, куди дівати ці кастомні торби)).

Друге наше гобі часів карантину – готування їжі. Ми разом обговорюємо можливі рецепти, обираємо щось на тому ж таки YouTube і потім готуємо. Син допомагає по мірі можливостей (чистить, ріже, подає, мішає), пропонує свої версії вдосконалення рецептів, і потім дуже радіє, коли всій сім’ї страва до смаку. Взагалі вміння готувати – це базова навичка для будь-якої людини, а вміння готувати нестандартний набір страв – узагалі вважають якоюсь суперздібністю.

Що ще?

Настільні ігри. Причому вони не обов’язково мають бути дорогі й заморочені. Передусім зробіть ревізію того, що маєте. Чи є ігри, в які ніхто не грав уже півроку? Спробуйте зіграти – і якщо «не зайде» знову, можливо це знак, що місце на полиці можна звільнити під щось інше.

Також згадайте про своє дитинство. Принаймні у моєму був обмежений асортимент ігор, але були різні варіації того, що з ними можна робити. Є безліч ігор із картами (вірю не вірю, пас’янси тощо ), купа варіантів того, що можна зробити з кубиками (ті, які – кості), а також ігри на аркуші паперу в клітинку та усні ігри в слова.

Окрім цього, є книги, і ви можете домовитися читати або одне одному вголос, або читати окремо різні книги – і ввечері розказувати про події у своїй книзі.

Також є, звичайно, і фільми, але я думаю, що про цей варіант ви знаєте й самі, головне ним не зловживати.

Ще один момент – навчання. Є підозра, що карантин подовжать до кінця травня, тобто до кінця навчального року. І тоді незрозуміло, що робити зі школярами. Мені видається можливими 3 варіанти – вчитися влітку, залишитися всім на другий рік, засвоювати матеріал удома. Перші два варіанти такі собі, тому я б на місці батьків уже почав організовувати цей процес і активно долучатися особисто.

Є дослідження, яке говорить, що незалежно від рівня освіти тата, ті чоловіки, які проявляють зацікавленість у навчальному процесі своїх дітей, частіше мають підстави ними пишатися. Діти таких тат мають більше шансів отримати вищу освіту.

Тим більше, шкільну програму ви точно подолаєте!

Також не можна забувати про спорт у будь-яких проявах. Від турника та відтискань вдома до велопрогулянок або ж і просто прогулянок.

Нещодавно докторка медичних наук Алла Мироненко, яка завідує відділом респіраторних та інших вірусних інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України, заявила «На вулиці ви не можете заразитися. Там вітер і сонце будуть згубно діяти на вірус. Головне — з хворими надворі не цілуйтеся. А гуляти у парку не тільки корисно, а й потрібно, це заспокоює нервову систему, розхитану карантином».

Тому обов’язково виходьте на вулицю і рухайтеся. Як та куди – це вже на ваш із дітьми розсуд, але це корисно для здоров’я і знову ж таки – нагода надолужити згаяне. Наш старший син займається дзюдо, плаванням, їздить на велосипеді і самокаті, але, як з’ясувалося, не кожного разу влучає по м’ячу. Для мене цей карантин – можливість вийти з ним та м’ячем та трохи потренувати його віддавати пас.

Щоб коли все скінчиться (а воно таки скінчиться), він міг покласти м’яч у власноруч розмальовану торбину і піти грати у футбол у дворі та продемонструвати всі свої нові можливості, які він розкрив у собі за час карантину.

А ще вдвох легше ганятися за молодшим. Коли ми втрьох (я, старший син та молодший) виходимо гуляти, то старший на самокаті наздоганяє молодшого на самокаті, а я неспішно за ними прогулююся. Так старший вчиться нести відповідальність за молодшого, а я не бігаю, некрасиво хекаючи, по району. Взагалі, діти це весело і пізнавально. Я дізнаюся молодіжний сленг, що вони слухають, чим живуть. Я став краще розуміти старшого. Ще не все зроблено у наших стосунках, але прогрес є.

А ще, можливо, час зі мною посприяє тому, що і молодший раніше почне говорити – і тоді ми всі краще розумітимемо молодшого.

А тепер трохи серйозно.

Знаєте чому у нас у країні часто не все так ідеально, як хотілося б? На мою думку, тому, що ми не на повну використовуємо людський потенціал. Ми не призначаємо жінок на керівні посади (бо жінки ж мають виховувати дітей?) та не залучаємо чоловіків до виховання дітей (Вони не здатні? У них нема якогось особливого інстинкту?)

Заклики, які стосуються дітей, зазвичай адресують жінкам. А дарма. Чоловіки теж на щось здатні.

І грати в ігри ми вміємо, і навчити чомусь та й можемо, і піклуватися про дітей (навіть підгузки змінити!), і пишатися ними, особливо тим, чого самі їх навчили.

Цей карантин – чудова можливість всім нам пошукати в собі нові грані. І ми, тати, ще всіх здивуємо!

Микола Ябченко