Про сексизм, харасмент, насильство та “що не так з оголенням в театрі” — Повага зібрала думки акторок та режисерок.
Каталізатором виходу цієї проблеми на широкий загал став нещодавній конфлікт художнього керівника театру “Актор” В’ячеслава Жили та акторки Оксани Черкашиної. Вона опублікувала допис зі скріншотами пропозиції, які розсилали акторам та акторкам.
“УВАГА! Декілька годин тому мені приходить повідомлення з ганебною пропозицією праці від посередника людини, яка очолює один з державних театрів, продюсера чи директора Слава Жыла (Slava Zhyla), тобто представника держави. На питання, чому б це мене мусила зацікавити ця пропозиція, відповіді не було. Подробиці і розцінки в скриншотах!”, — написала акторка.
У скріншоті акторкам\акторам пропонують:
- облизати фалоімітатор за 500 гривень;
- оголоти груди за 1000 гривень;
- імітувати секс із партнером також за 1000 гривень.
Повідомлення викликало хвилю обурення частини театрального середовища — десятки акторів та акторок, режисерів та режисерок висловили солідарность із акторкою Оксаною Черкашиною.
Підтримали мисткиню і, серед інших, у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
“Ми вважаємо, що прояви неповаги, сексизму, зловживання владою та явище харасменту в театрі є неприпустимими. Часто харасмент розуміють лише як сексуальні домагання, але це поняття передбачає різні види психологічного утиску. Харасмент може проявлятись й у вигляді слів, жестів, поведінки, що порушує межі інших людей. Ми вважаємо, що подібні поведінка, звернення, відношення до акторів і актрис не мають права на існування”, — йдеться у дописі.
За два дні після публікації мисткині представник Театру “Актор” розповів про проєкт, куди запрошували акторів/ок, та перепросив за форму, у якій була оформлена пропозиція до участі.
Проєкт називається “Містер Баттерфляй” він має відображати нову реальність – онлайн-життя в zoom.
“У цій виставі глядач впливає на сюжет та вирішує чи продовжувати акторам гру. На кожного з акторів чекають випробування. Герої розбивають склянку на камеру, випивають за раз стакан міцного алкоголю, кричать нецензурні слова у вікно, та зокрема оголюються. Загалом спектакль підіймає важливі соціальні питання: дегуманізацію суспільства, сексизм, насильство та інші”, — написав В’ячеслав Жила.
Він запевнив, що в театрі, де є керівником, з акторами працюють лише за згодою сторін та без примусу.
“Театр «Актор» – це територія вільних акторів, які працюють лише за згодою сторін, яких неможливо примусити написати пост в інтересах театру без їхнього бажання. Кожного режисера я завчасно попереджаю, що у акторів є право відмовитись від участі у виставі, тому в «Акторі» до акторів (вибачте за спеціальну тавтологію) особливий підхід і з кожним ще до запуску вистави ведуться попередні перемовини щодо участі в тому чи іншому проекті”.
Насилля та сексизм у театрі: чому важливо про це говорити?
Повага поспілкувалася із акторкою Оксаною Черкашиною, яка фактично ініціювала публічну дискусію про ці проблеми.
Акторка переконана, що насильство — надзвичайно поширена проблема багатьох театрів.
“Це може здатися комусь перебільшенням, але інститут театру (я не беруся говорити про окремі кейси незалежних театральних організацій) — це, по факту, інститут насилля. Всі про це говорять в кулуарах, між собою, всі знають імена гвалтівників і мовчать, через відсутність доказів і мовчання жертв. Одна моя знайома театрознавиця сказала, що якщо б всі кейси насилля в театрі стали оприлюдненими, то довелося б звільнити весь український театр”, — говорить Черкашина.
Так, за словами акторки, відбувається через жорстку вертикаль у театрі.
“Наприклад, до сих пір, здебільшого, вважається, що режисер -це творець і автор висловлюння, в той час як актор апріорі займає залежне становище. Це не значить, що в існуючих умовах, режисер, або керівник не можуть зазнати будь-якого насилля. Як я вже казала, актори- зазвичай найбільш вразлива спільнота в державних театрах. Причина тому існуюча освіта і сам культурний контекст, де ще мають вагу старорежимні стереотипи «служіння театру», «віддати себе всього/всю мистецтву», «режисер-бог» і т.д. Окрім конкретних і явних прикладів зловживання владою , як наслідок сексуального та фізичного насилля, також є моменти приниження людської гідності з боку тих, хто цю владу має”.
Оксана Черкашина також відзначає, що вона сама, як актора, не завжди здатні провести межу між тим, чи це дійсно наш свідомий вибір перебувати в такій комунікації, або навіть робити ті чи інші дії на сцені, чи існування в рамках нормалізованого культурного контексту, де насильницька історія театру навіть не піддається сумніву і критиці.
Із цим твердженням погоджується і режисерка, перформерка, викладачка та сценариста Олена Апчел. Зокрема, у своєму Facebook вона написала:
“Грунт до такої риторики готується і на кастингах, і під час навчання, і в закритих театральних спільнотах. Де акторам і акторкам натякають, або прямо пропонують, наприклад, оголятися. І якщо вони це не роблять, їм нав’язують думку, що треба вміти «розкріпоститися», інакше вони начебто неповноцінні актори/акторки. Це насилля. І тут не йдеться про «пуританство». На сцені допустимо багато чого, але виключно як свідомий акт, а не як результат залякування/режисерської концепції/об’єктивації/позбавлення гідності/хайп”, — пише Апчел.
Режисерка Тамара Трунова, із якою поспілкувалася Повага, також додає, що насильство чи агресію часто сприймають як норму та звинувачують у всьому себе.
“Театральне середовище винахідливе і креативне не лише в рамках професії, але і у інших проявах. Тому агресія, шантаж, маніпуляції, вербальна агресія не завжди мають одразу впізнаване обличчя. Ситуація з реакцією Оксани повернула мене до кожного випадку, який проживала я і змусила спробувати відповісти, чому я мовчала. Коли ставалися подібні ситуації першою реакцією було: “я недостатньо хороша”. А висвітлення цієї проблеми лише подвоювало цю “нехорошість”, бо середовище не вміє реагувати на подібні ситуації, в кращому випадку скаже “тримайся” і видступить вбік, допоки ти сам не оговтаєшся. Чекатиме, коли ти знову станеш достатньо хорошим і безпечним. Це психічне шрамування формує новий патерн ставлення до себе і ти починаєш думати, що з тобою так можна. А потім дізнаєшся, що подібне преживає майже кожен. І спотворена загальна картина світу починає виглядати як норма”, — говорить Тамара Трунова.
Однією із проблем у театрі також є сексистське ставлення до режисерок. Про це Тамара Трунова написала напередодні нашої розмови у Facebook.
“Вже протягом 15 років, в тому чи іншому масштабі, я спостерігаю і переживаю на собі недолуге доведення чоловічої статевої приналежності українського театру. Жінка не може бути режисером. Якщо є – то це помилка (якийсь чоловік недоглядів і впустив)”, — написала режисерка.
У розмові Трунова додає — “подібне дуже поширене і відбувається повсякчас”.
Таке стереотипне ставлення до чоловіків і жінок у театральному середовищі закладають ще у період навчання, говорить акторка Оксана Черкашина.
“Немає сумніву, що акторська освіта в більшості передбачає чітку гендерну кодифікацію. На самому початку в професії, чоловіків здебільшого вчать, як демонструючих силу, інтелект і владу, а жінок – привабливість, легковажність і залежність. Також відомо, що більшість знакових та змістоутворюючих ролей-чоловічі. Далі окрему увагу треба приділити репрезентації жіночого тіла в театрі. Це широка тема. Але зазвичай, якщо хтось оголюється і роздягається в театрі-то це жінка, і зазвичай як об‘єкт насолоди. Якщо це свідомий вибір акторки, то немає питань. Але я часто спостерігала за тим, як будь які дії, щодо акторського тіла перетворювались на вимогу”, — розповідає Оксана.
Аби привернути увагу до перелічених проблему у театральній сфері українські актори запустили флешмоб у мережі — вони почали виставляти у Facebook фото з написом «моє тіло – моє діло» та хештегом #насиллявтеатрі.
