Тільки у 8% опрацьованих у рамках дослідження заяв суд виніс рішення про обмежувальний припис протягом передбачених законом 72 годин. Крім того, є випадки, коли феміда розглядала позитивну характеристику з роботи, як підставу не оголошувати обмежувальний припис.
Про це йдеться у дослідженні «Судовий розгляд справ про видачу обмежувального припису у справах домашнього насильства: міжнародні стандарти та огляд національної практики». Його представили під час онлайн презентації у рамках проєкту “Стамбульська конвенція: інструмент прогресу в боротьбі з насильством проти жінок та домашнім насильством в Україні”.
“Щодо строку упродовж якого була розглянута заява щодо обмежувального припису, то відповідно до законодавства, це має бути зроблено протягом 72 годин і тільки у 8% рішень суд ухвалив рішення протягом цих 72 годин, однак варто зазначити, що у більшості справ, а саме у 64%, в судовому рішенні не було зазначено дату, коли саме особа звернулася із заявою про видачу обмежувального припису, тому не можна встановити упродовж якого строку рішення було прийняте”, – відзначила адвокатка та магістерка з міжнародного права Тамара Бугаєць.
Зокрема, у дослідженні йдеться, що у 29% справ суд задовольнив заяву про видачу обмежувального припису, у 30% справ частково задовольнив та у 41% справ – ухвалив рішення про відмову.
Також, як зазначила Тамара Бугаєць, у 88% випадків із заявою про видачу обмежувального припису звертається саме жінка.
Найчастіше заявниці та заявники посилалися на вчинення психологічного насильства, проте були також випадки фізичного та економічного насильства з боку кривдника.
Крім того, у багатьох рішеннях судді не брали до уваги ті обставини, що стосовно кривдника складено адміністративний протокол за 173-2 КУпАП або внесено відомості до ЄРДР. І як результат відмовляли у видачі обмежувального припису, оскільки, на думку суду, особа не вважалася “беззаперечним кривдником”.
Справи, які стосувалися домашнього насильства, кваліфікували, як “вирішення домашнього спору стосовно участі батька у вихованні дитини”, “хуліганські дії”, “конфлікт” або “неправильна поведінка”.
Відмовляючи у задоволенні заяви судді у деяких випадках посилалися на те, що заявником\цею не було подано підтвердження того, що справу внесено до ЄРДР випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, який наразі фактично не працює.
Крім того, у процесах переважно не залучали дітей, які ставали свідками домашнього насильства.
Загалом під час дослідження детально проаналізували 250 рішень судів першої інстанції, 45 постанов першої інстанції та 5 постанов касаційної інстанції.
Що говорить про це Стамбульска конфенція?
- Обмежувальні приписи мають бути доступними для невідкладного захисту та без покладення неналежного фінансового або адміністративного тягаря на постраждалу особу. Це означає, що відповідний припис повинен почати діяти одразу після того, як він був виданий, бути доступним без довгих та складних судових процедур, а також не становити значне фінансове обтяженням для постраждалої особи.
- Обмежувальні приписи мають бути виданими на певний період
або до їхньої зміни чи зняття. Така вимога постає з необхідності
дотримання принципу правової визначеності. - У разі необхідності обмежувальні приписи мають бути
виданими на основі ex parte, що має негайну дію.
Обмежувальні приписи мають бути доступними незалежно від наявності іншого правового провадження або на додаток до нього.
Окрім відповідності перерахованим стандартам, ст. 53 Стамбульської
конвенції також вимагає, щоб у випадку порушення обмежувальних приписів,
застосовувались ефективні, пропорційні та переконливі кримінальні або інші
юридичні санкції.
Детальніше із дослідженням можна ознайомитися за посиланням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ООН закликала Україну прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції
Нагадаємо, 14 травня петиція на сайті президента України за ратифікацію Стамбульської конвенції зібрала 25 000 необхідних підписів.
Україна підписала Стамбульську конвенцію ще 11 листопада 2011 року, однак досі не ратифікувала її. Проект Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, вносився до українського парламенту в листопаді 2016 року і не набрав необхідної кількості голосів. Попри те, що в документі йдеться про важливі та актуальні питання, конвенція продовжує викликати гострі дискусії і досі не є ратифікованою.
