Хлопцям, які накачували дівчат ксанаксом, робили стрим із пальцями у їхніх вагінах і розказували своїм пидписникам (і підписницям) про те, що всі жінки шльондри — по 20 років. Коли українськими соцмережами нісся флешмоб #ЯНеБоюсьСказати, їм було десь по 14. Прогресивна частина українського суспільства за останні роки гірше чи краще, та все ж засвоїла культуру згоди. Я пам’ятаю, наскільки непростим, а подекуди й просто огидним був процес обговорення. Пам’ятаю всі ці масні жартики, що перед сексом у жінки тепер треба брати письмову розписку. Але минули роки, і думка про те, що секс — це процес за згодою двох повнолітніх притомних людей, а все інше — зґвалтування, уже не видається активній частині нашої спільноти таким незвичним.
Читайте також: Насильство — відповідальність кривдника: що відомо про ситуацію навколо вечірок зі зґвалтуваннями?
Сьогодні, коли скандал набув розголосу, я цілий день читаю в соцмережах пости і від жінок, і від чоловіків про те, що такі дії — це зґвалтування, за зґвалтування має бути відповідальність, що «сама винна» — це токсичний стереотип… Усі ці речі ви і без мене знаєте, дорога спільното. Можу вас привітати з тим, що від часів історії Оксани Макар ми суттєво подорослішали. Але проспали розвиток і дорослішання іншої, на жаль, набагато більшої частини суспільства. Точніше, відсутність розвитку і дорослішання.
У контексті історії про ксанакс я багато думаю про те, яким буде наше суспільство за кілька років, коли мої старші діти досягнуть статевої зрілості. Чи буде воно безпечним для них (особливо для доньки)? Чи відрізнятиметься від часів моєї юності, коли ми стискали ключ в кулаці, не заходили в ліфт із незнайомцем, але не знали, що небажані і надокучливі залицяння, коли тобі пхають руки під спідницю — це домагання, а секс без згоди зветься зґвалтуванням?
До речі, про ключі. Так робили майже всі дівчата. Такий собі тренд. Сьогодні, згадуючи ті часи, я зрозуміла, що ніхто мене цьому не вчив. Це був інстинкт, своєрідний інстинкт виживання жінки в 90-ті і 2000-ні.
Яке суспільство ми матимемо за кілька років, якщо сексуальна просвіта досі є явищем табуйованим?
Як і з більшістю дівчат мого покоління, батьки не говорили зі мною про секс. Але коли я їхала у свою першу дорослу подорож із моїм тодішнім хлопцем у Крим, тато поклав у валізу пачку презервативів і сказав, щоб була обережна. Як на тогочасний секспросвіт неабияк «прогресивно», адже батьки моїх друзів так не робили. Школа у мене теж була «прогресивна» — у нас були лекції про статеве дозрівання, менструації і небажану вагітність. Правда, лекції ці були тільки для дівчат, і під час них хлопці нервово ржали під дверима, а потім крали у нас лекційні прокладки і з гиготінням клеїли на одяг.
Читайте також: Як допомогти жінкам, які пережили зґвалтування?
Я знаю, що зараз у школі моєї доньки лекції про статеве дозрівання досі проводять окремо для дівчат і хлопців. А коли хтось із батьків завів мову про те, щоб зробити одну спільну, їх зафукали.
То як думаєте, яке суспільство ми матимемо за кілька років, якщо сексуальна просвіта, яка передбачає відсутність статевої сегрегації, досі є явищем табуйованим? І ви добре знаєте, що у частині країни (звідки за «дивним» збігом родом 20-річні ґвалтівники) замість секспросвіти місцева влада і батьки вважають за потрібне давати дітям уроки християнської етики.
Сексуальна освіченість — це не про іграшки, змазки та оргазми
Відсутність сексуальної освіченості — це не коли підлітки не знають, у яких позах кохатися, чи як використовувати презерватив. Насправді, це коли дівчата не знають, що до їхнього тіла не можна торкатися без згоди, а хлопці не розуміють, що повинні запитати, чи можна. Сексуальна освіченість — це не про іграшки, змазки та оргазми. Це про те, щоб пояснити статево зрілим людям без жодного життєвого досвіду, що їхні тіла — цінні й недоторканні, що між тілом, емоціями і відчуттями є зв’язок, і що якщо нам не подобається те, що з нами роблять, — ми маємо право це зупинити, а партнер(партнерка) не мають права наполягати.
Коли цієї освіченості немає як бази, лакуну дуже швидко заповнює вулиця, порно, більш досвідчені друзі. Так було і з моїм поколінням. Дівчат «ростив» контент жіночих журналів, де розповідали про те, що з хлопцем треба переспати, щоб його «завоювати». Або що подруги можуть відбити твого хлопця через заздрощі, якщо ти будеш недостатньо якісно робити мінет. Хлопцям же розповідали, як бути мачо, і що не можна дати дівчині себе «надурити».
Жінки мого покоління вчилися базовим істинам на власному гіркому досвіді. Деякі чоловіки, думаю, теж. А довкола було суспільство, завжди готове розповісти про те, що «сама винна», виміряти довжину спідниці, заслатшеймити через розмір грудей, глибину декольте чи кількість сексуальних партнерів.
Суспільство лишилося глухим до наших слів
Питання в тім, що певна частина суспільства, яка має гіркий досвід і достатньо знань, аби рефлексувати, змінилася, а суспільні догми — ні. Питання в тім, що ці суспільні догми масово передаються 20-річним, 18-річним, 15-річним. І ми не робимо достатньо, щоб це змінити.
Я не знаю, хто ростив і навчав 20-річних ґвалтівників, які давали дівчатам ксанакс. Не знаю, хто формував їхні цінності. Але точно знаю, що це були не ми. Не Повага, не Телебачення Торонто, не Ярослава Кравченко, не громадські активістки та активісти, які роками намагалася проводити лекції про сексуальну просвіту в українських школах. Не ті, хто розповідали історії в #ЯНеБоюсьСказати, запускали кампанії боротьби з сексуальними домаганнями в Укрзалізниці й роками доносили до наших співгромадян просту істину «моє тіло — моє діло». Ми не пробилися за межі інформаційної бульбашки. Суспільство лишилося глухим до наших слів.
Можливо, ми використовували не ті канали. Можливо, справа в тому, що наші цінності запізно потрапили в масову культуру і на телебачення, яке досі лишається одним із найбільших каналів для масової аудиторії. Але ця історія змушує мене думати про те, що зараз в Україні є ще одне покоління, багатьох представників якого ми у питаннях прав жінок і гендерної рівності втратили. І мені боляче і страшно усвідомлювати, що це покоління — за один часовий проміжок до моїх дітей.
Анастасія Багаліка
