У ФБ колега Олена Стрельник поставила досить провокаційне питання – чи буває сексизм щодо чоловіків. Запитання викликало великий інтерес – і від чоловіків та жінок посипалися приклади «сексизму щодо чоловіків». Ті, хто займається гендерними дослідженнями (Олена Стрельник, Олег Марущенко, Марія Дмитрієва, Олена Малахова), швидше спростовували їх та зауважили таку річ як «плата за привілеї».
Спробую і я узагальнити та дещо систематизувати ці поняття, якими так часто жонглюють у публічних та приватних дискусіях на гендерну тематику.
У відповідь на запитання, чи є сексизм щодо чоловіків, як чоловіки, так і жінки охоче наводять приклади. Мовляв, є ж у нас упередження щодо праці чоловіка в дитячому садочку – і його туди можуть не взяти! Тому, мовляв, проблема сексизму є – і нехай жінки її не привласнюють, ще не відомо, в кого вона більша… Тут у моїй уяві постає стотисячна черга чоловіків до дитячих садочків із щирим бажанням там працювати, але пригадую рівень заробітних плат та умови праці – і уявна черга тане: нащо їм діти, їм треба сім’ю годувати.
По-перше, приклади ці досить умоглядні, чи поодинокі, чи майже всі вони зазвичай стосуються тієї «індивідуальної плати за привілеї групи» та боротьби (і символічної, і кровопролитної) в ієрархії образів маскулінності. А в тому, що йдеться про різні поняття, і ледь не вся шерега наведених у згаданій дискусії прикладів стосувалася дискримінаційних практик та упереджень. А по-друге, воліємо бачити сексизм лиш там, де маємо порушення прав та упередження на основі статі, а там де їх немає, то його й не шукаємо!
Навіть у феміністських текстах часто визначають сексизм всеосяжно – як систему, що охоплює всі види утисків та упереджень. Але постає питання, як тоді поєднати його з «гендерною дискримінацією» (порушення прав), «гендерними стереотипами» (закостеніле узагальнення), «гендерно зумовленим насильством» та іншими поняттями, вже введеними в законодавство й широкий обіг?! Як на мене, то сам термін «сексизм» потрібно чітко вирізняти з-поміж згаданих і виокремити саме його значення та роль.
Гендерна нерівність – не тільки в праві, офіційній політиці, формальних правилах. Тут у нас уже майже комунізм все добре, і є чим перед міжнародними організаціями звітувати. Та проте в щоденних практиках «залізна рука» патріархату все ж дуже добре відчувається й ми досі платимо за це непомірну плату – якістю життя, долями, смертями.
Патріархат не зводиться до гендерної дискримінації на інституційному рівні (школа, ринок, держава, шлюб, армія, медицина, церква). Гендерна нерівність тут більш-менш легко виявляється і, за наявності політичної волі, ліквідується.
Інституційний рівень – це коли нарешті відмінили законодавчу заборону жінкам на кілька сотень професій. Проте ще маємо багато формально закріплених дискримінаційних положень і норм. Наприклад, чи всі свідомі того, що догляд за хворою дитиною прирівнюється до відпустки, чи чоловік може отримати лікарняний, тільки якщо документально доведе, що мати хвора.
Більш того, патріархат не вичерпується і доданням до інституційного рівня всієї сукупності повсякденних практик гендерного насильства та стереотипізації. Бо відтворення і легітимізація ієрархій у доступі до прав, влади та ресурсів самими лише інституційними засобами неможлива, неможливо відтворювати практики гендерного насильства без щоденного проговорювання, тобто проникнення у нашу комунікацію (вербальну, візуальну, тактильну тощо) ідей вказання місця статі, приниження однієї за рахунок іншої.
Як і багато термінів на -ізм, сексизм, (погоджуюся з Марією Дмитрієвою), відсилає до ідеології, її міфів, символів, ритуалів на відтворення системи владарювання, гендерного порядку. Сексизм – це не вся система патріархату, це її комунікативний компонент.
Культура ж бо, і патріархатна не виняток, передається не з імуноглобуліном, антибіотиками й молоком матері, а відтворюється і транслюється в знаково-символічній формі через мову. Далі вдаватися в теорію не буду, бо доведеться докторську переказувати, краще проілюструю, як воно в житті. От із даних соціологічних опитувань видно, що прірва між двома групами стає все більшою, зберігаючи асиметрію ставлень. Одні почали толерувати можливість убивати, бити, полонити, відбирати майно інших, задарма користуватися плодами їхньої праці та ще й у розумових здібностях сумніватися. І всього то це окремі стратегії окремих способів комунікації. Так, це про російсько-українську «дружбу», хоча легко перенести це питання на взаємини інших груп.
Такого указом за ніч не досягти (хіба у часи масового терору), треба роками натхненно плекати, додаючи до змісту кожної фрази, що карфаген має бути зруйновано як ще один сенс, і то не конче словами, а в нюансі, інтонації, фривольним доторком, усміхом. Така поволока всепроникна, згущуючись в одних устах, в інших ледь помітна.
Сексизм діє через щоденне відтворення в нашому спілкуванні статево-вікових диспозицій патріархату. Як на мене, основний сенс і ознака сексизму – відтворення ієрархії статей, вказання місця, підлеглості жіночого. Зміст же комунікації при цьому може бути будь-яким, як тематично (про професію, їжу, риси характеру, мистецтво тощо), так і за задумом (від прокльону до компліменту). Від «сука» до «любі наші жіночки» та «мій хоч і п’є, зате не б’є». Тому сексизм супроводжує не лише насильство, безпосередньо дії гендерної дискримінації, а більшість моментів нашого життя, адже пронизує його гендерованою комунікацією. Іншими словами сексизм позначає гендерованість комунікації за патріархатних відносин.
Щоби відчути, що за компліментом стоїть приниження, можна переінакшити його. Наприклад, оте традиційне «любі наші жіночки, від імені керівництва вітаємо вас зі святом весни і краси!» перефразувати на «любі наші чоловічки, від імені керівництва вітаємо вас зі святом захисника Вітчизни!». Як вам? Мені щонайменше ріже вухо, а тут ще й оксюморонно вийшло, бо «чоловічки» в нашій мові після 2014 стійко асоціюються з анексією Криму. Таке перевертання регулярно роблять у проекті «Вау» на genderindetail.org.ua, можна почитати – і собі потренуватися.
Таким чином, казати, що сексизм щодо чоловіків за патріархату такий самий, як і щодо жінок, це все одно, що казати, що за апартеїду расизм був і щодо білих.
І на десерт, таки можу навести справді близький до сексизму приклад, бо, здається, окрім мене його ніхто вже не згадає:
“Шашлик без спеції,
що чоловік без потенції:
їсти можна,
а смаку немає”
Цитую з пам’яті, це реальна реклама кетчупу з вагону метро приблизно десять років тому.
Але якщо розібрати цей приклад, то в ньому йдеться про секс як статусну ознаку мачо і через відтворення ієрархії маскулінності (описаних Р. Конел чи Д. Гілмор) відсилає до згадуваних на початку «плат за привілеї»… Бо, як кажуть, де борошно, там і порошно (no pains no gains).
Людмила Малес
