Часто аргументом для припинення гендерних дискусій стає фраза «не на часі». Спершу армія, реформи, забезпечення пільг військовим, а лише тоді, можливо – гендер. Але практика показує, що насправді гендерні питання є в усіх сферах; це не абстрактний конструкт, а окремий аспект конкретної реформи. Угода про асоціацію між Україною та ЄС також передбачає низку антидискримінаційних положень. Про те, як вони реалізовуються в Україні і на якому етапі перебувають нині, говорили в межах експертної дискусії «Гендерні аспекти Угоди про асоціацію: імплементація чи імітація».
Угода між Україною та ЄС передбачає імплементацію шістьох директив, і чотири з них мають гендерний характер. Олена Захарова, директорка з аналітичної роботи та зовнішніх звʼязків Міжнародного центру перспективних досліджень коротко окреслила суть окремих положень, пояснила, що вони означають для України та на якому етапі реалізації знаходяться тепер.
Перша директива: рівне ставлення до чоловіків та жінок у питаннях постачання товарів та послуг.
Рівність у доступі до товарів та послуг передбачає виключення непрямої та прямої дискримінації. Яскраво проілюструвати дану норму може ситуація з годуванням дітей грудьми у громадських місцях. В Україні відомі випадки, коли таким матерям робили зауваження або просили не заходити до закладу громадського харчування.
Міністерство соціальної політики бачить реалізацію цієї директиви через відновлення інституту радників із гендерних питань, узагальнення досвіду міжнародних громадських організацій, які працюють у сфері дискримінації, організацій та проведенні тренінгів, досліджень про різницю в доступі до правосуддя між жінками та чоловіками. Але, на думку Олени Захарової, такі заходи не співвідносяться зі змістом директиви.
Друга директива – це запровадження батьківської відпустки у зв’язку з усиновленням дитини, якій більше трьох років.
Така відпустка повинна тривати 3 роки; вона передбачає скорочення робочого часу для жінок та чоловіків і визнання права відсутності на роботі через хворобу чи нещасний випадок з дитиною або родичем. Ця норма має застосовуватись як у державних, так і приватних установах. Ще одним важливим аспектом цієї директиви є неможливість передавання відпустки по догляду за дитиною іншому члену подружжя. Тобто якщо чоловік взяв на себе цей обов’язок, то він не зможе потім передати його дружині.
Міністерство соціальної політики поки не розробило правил, які б регулювали згадані процедури. Наразі існує тільки план консультацій із країнами ЄС щодо створення невідкладної батьківської відпустки.
Третя директива стосується поліпшення безпеки та гігієни праці для вагітних працівниць, жінок, які недавно народили, або годувальниць.
І тут українське законодавство начебто і сприяє захисту прав українських жінок у цьому питанні. Але ця практика, яка прямо забороняє жінкам реалізовувати себе в певних професіях, залишилася ще з радянських часів. Спроб реформувати таку політику, покращити умови праці для обох статей – як чоловіків, так і жінок – поки немає.
Четверта директива пропонує рівне ставлення до чоловіків та жінок у сфері соціального забезпечення.
Перш за все, ідеться про випадки інвалідності, безробіття, травмування через виконання службових обов’язків, нещасні випадки. Міністерство соціальної політики відзвітувало про те, що всі положення цієї директиви впроваджені в українське законодавство. Але досі не вирішена проблема з жінками, які служили в АТО та займалися розвідкою чи були командирами військових підрозділів. Офіційно їх оформляли як кухарок чи медсестер. Варто розуміти, що це не лише питання соціального визнання чи нагород, це питання соціальних пільг після повернення до мирного життя.
Загалом, робота з реалізації цих директив справді триває, але часто їм притаманний суто обкладинковий характер – зазначає Олена Захарова. «Заходи не ведуть до досягнення поставлених цілей, а реальні дії не відповідають задекларованому».
Представниця Національної академії наук України Юлія Галустян із наявністю проблем погоджується. Гендерна сфера виявляється в усьому, тому одних нормативних актів, на думку експертки, – недостатньо, навіть якщо вони ідеально прописуватимуться в конкретній соціальній реальності. Проведення тренінгів для людей, які впроваджують директиви в дію, – елемент необхідності, адже це робота з людьми на місцях, це робота з людьми, які відповідають за особливості салону автобуса та його комфортність для батьків із дітьми.
Людина як ціль чи як засіб?
Ще один аспект повільної реалізації директив – спротив роботодавців, які часто не розуміють суті проблеми. Варто розуміти, що впровадження нових норм, які передбачені імплементацією угоди з ЄС, означають додаткове навантаження на бізнес: покращити умови праці, збільшити соціальні виплати та гарантії. Представниця «ООН жінки» в Україні Галина Мещерякова вважає, що для вирішення цієї проблеми варто говорити про економічні зиски, які роботодавці отримають у довгостроковій перспективі. Варто робити акцент на тому, що суспільство не може максимально використовувати свій економічний потенціал, якщо його більша частина – дискримінована.
Держава чи громадянське суспільство?
Марфа Скорик, представниця Київського інституту гендерних досліджень дотримується позиції, що саме держава має впроваджувати принципи гендерної рівності. На її думку, це мають бути структури, які займаються аналітикою та впровадженням норм уже багато років; не громадські організації, адже нині фактично неможливо довести їхню спроможність робити це якісно. Для успішної реалізації варто все ж налагодити діалог із виконавчими органами влади, подолати дисбаланс між експертами, які працюють у сфері створення таких норм, і тими, хто слідкує за їхньою реалізацією та виконанням. Якщо налагодити цей звʼязок, то система запрацює злагоджено – уважає експертка.
Що каже міжнародній досвід?
Одних норм – недостатньо. Культурна зміна є надзвичайно важливою, і це та зміна, яка має відбутися в суспільстві. Але це не означає, що «ініціативу зверху» варто нівелювати. Посол Болгарії в Україні Єлена Слатінська-Ованезова наголосила, що саме громадський сектор став рушійною силою просування питання гендерної рівності в Болгарії.
Радниця із впровадження угоди про Асоціацію в Україні Анне Берціо наводить німецький приклад успішного подолання розриву між чоловіками та жінками у сфері освіти. Державна програма заохочувала жінок вивчати природничі науки в університетах, обіцяючи подальше працевлаштування. Поступово ситуація почала змінюватися.
Криве дзеркало та паралельна реальність у суспільстві
Більш відповідальна робота медіа дозволить українцям дізнатися, що існує й антидискримінаційна частина угоди про асоціацію. Такої думки дотримується медіаекспертка Ірина Славінська.
«Ситуація з висвітленням жінок в українських ЗМІ схожа на криве дзеркало… Уцілому жінки присутні у третині публікацій, і треба розуміти, що в цю третину входять ілюстрації жінок у бікіні на кросвордах із останньої сторінки». Це некоректна ситуація, оскільки жінки кількісно переважають у суспільстві. В українських ЗМІ може вважатися нормою публікувати зовсім неприйнятні та некоректні речі:
Ідеться про наявність волосяного покриву на ногах
«Ми можемо у своєму колі довго говорити про те, як упроваджувати гендерну рівність, але чимало ЗМІ існують десь у паралельній реальності, і для них жінка-депутатка – це все ще екзотика, і тому журналісти можуть запитувати: а чи не проти ваш чоловік, що ви пішли в народні депутати?»
Шляхи вирішення
– Експерти можуть припинити взаємодію з медіа, які дозволяють собі такі висловлювання.
– Уникати появи у ЗМІ тих людей, які дозволяли собі грубо та некоректно висловлюватися. Адже їхня поява у ЗМІ легітимізує їхню агресивну позицію для суспільства.
– Тема сестринства й підтримки одне одного: радити жінок-експерток, професіоналів у всіх галузах.
– Не потрібно бути якимось особливим медіа, щоб уникати мови ненависті.
Катерина Мацюпа
