Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Горана Млінаревіч: Війна завжди несе масове гендероване насилля
Статтi

Горана Млінаревіч: Війна завжди несе масове гендероване насилля

Нещодавно в одному з західноукраїнських містечок пройшов ФемНЕінтенсив, організований львівським Центром «Жіночі перспективи». На запрошення української гендерної експертки Марти Чумало приїздила Горана Млінаревіч — феміністка з Боснії та Герцеговини. Вона займається темами насильства проти жінок, статевих злочинів під час війни, захистом прав жінок, досліджує гендерне й перехідне правосуддя та поствоєнне суспільство в Боснії. Пані Горана проговорила багато базових питань із фокусної теми «Фемінізм і війна». «Повага» занотувала дещо з цих розмов. 

Про контекст

В обговоренні війн важливо враховувати індивідуальний контекст. 

«Але треба розуміти, що будь-яка війна гендерована, тобто завжди несе масштабне гендерно зумовлене насильство», – наголошує Горана.

Від гендерно зумовленого насильства найперше страждають жінки та інші вразливі категорії населення. Жінки потерпали від гендерного насильства під час війни століттями, проте лише недавно це визнали як серйозну проблему. У міжнародних документах ще до дев’яностих років про війну згадували лише в тому ключі, що це війна чоловіків-військових. Були визначені правила, як потрібно поводитися з чоловіками під час воєн. Із ХХ століття, коли світ перейшов на нові види озброєння, все більше цивільного населення стає жертвами воєн. Проте дотепер існує уявлення, що на війні є жінки й діти – цивільне населення, а чоловіки воюють. 

Як один із воєнних злочинів став видимим

Із сімдесятих років ООН почала оголошувати Декади жінок (у 1975, 1980, 1985). При цьому, як підкреслила Ґорана, сама Організація Об’єднаних Націй утворилася в часи, коли держави-члени асоціювалися з правлячими чоловіками. У складі ООН існувала комісія з гендерної рівності, але вона була неефективною. Через чверть століття після заснування, комісія домоглася проголошення жіночих декад. Із 1975 року ООН проводить глобальні жіночі конференції. Відтоді тему насильства проти жінок почали обговорювати на міжнародному рівні. У 1979 році ухвалена Конвенція про боротьбу з усіма формами дискримінації щодо жінок  Але почала стала діяти лише у вісімдесятих.

Читайте також: Нотатки на полях після візиту до Боснії і Герцеговини

Млінаревіч вважає, що дев’яності роки стали особливим періодом в історії міжнародного права. Після закінчення періоду Холодної війни в міжнародних організацій з’явилася надія й «вікно можливостей» щось змінити. Йшли обговорення, чи права жінок є правами людини. На початку дев’яностих почалася війна на території колишньої Югославії з великими масштабами насильства щодо жінок. 

Горана нагадала про постколоніальний аспект проблеми: хоча війни трапляються в різних кінцях світу, але тільки на війну посеред Європи звертають більше уваги. Важливу роль відіграло телебачення, де вперше в історії з’явилося багато інформації й сюжетів про розгортання війни. Завдяки цьому загроза насильства стала зрозумілішою людям далеко від її епіцентру. 

Читайте також: Наслідки війни: як у Косові допомагають жінкам, що пережили зґвалтування

«Масові зґвалтування і насильство в умовах війни відбувалися й раніше. Але в Боснії вперше вдалося мобілізувати зусилля феміністок на місцевому і глобальному рівні, щоб домогтися визнання, що зґвалтування характерні для війни», – підкреслює Горана.

Через публічний резонанс постраждалі жінки почали звертатися за допомогою і говорити про насильство. Пізніше стоврили міжнародний трибунал. Минуло дуже багато часу, поки він почав працювати, та й перші вироки не стосувалися зґвалтувань. Найголовніше те, що в постановах трибуналів по Боснії й Руанді зґвалтування вперше визнали воєнним злочином і злочином проти людяності. 

Складнощі класифікації

«При цьому не обійшлося без складного пошуку порозуміння серед феміністок. Усі погодилися, що важливо визнати зґвалтування воєнним злочином. Проте постало питання, чи зґвалтування під час війни є злочином проти нації, чи злочином проти жінок?», – пояснює Горана.

Іншою проблемою став фокус лише на зґвалтуванні. Зі слів феміністки, це така «привілейована» територія насильства, поза якою інші форми статевих злочинів залишаються невидимими. Але воєнне насильство не вичерпується зґвалтуваннями. У Боснії зафіксовані численні випадки сексуального рабства, примусового шлюбу та ін. Після війни, під час масового повернення військових, із огляду на велику кількість нелегальної зброї в населення, різко зросла кількість випадків домашнього насильства. Млінаревіч каже, що визнання сексуального насильства воєнним злочином насправді недостатньо. Тридцять років потому все ще існують розбіжності щодо цього питання.  

Про відшкодування 

Питанням репарацій для постраждалого цивільного населення в Боснії займалася галузь соціального забезпечення. У цьому сенсі ушкодження, яких зазнала людина, повинні «відповідати» певним вимогам, особливо коли йдеться про отримання інвалідності. Потерпілі від зґвалтування отримують щомісячну фінансову допомогу, розповідає експертка. Решта постраждалих від війни можуть претендувати на виплати залежно від ступеню важкості травм. Боснія – небагата країна. Проте деколи жінки, що отримували компенсації за скоєне проти них насильство, фактично ставали годувальницями своєї сім’ї.

Про війну й геноцид у Боснії

Боснійський контекст важливий для охопленої війною України. Під час війни в Боснії після розпаду Югославії (1992–1995) загинуло близько ста тисяч людей і ще зо два мільйони стали вимушеними переселенцями. Відбувалися масові депортації та етнічні чистки. 13–22 липня 1995 року боснійські серби за прямої підтримки Сербії скоїли геноцид у Сребрениці – найбільшу з часів Другої світової різанину в Європі. Тоді було вбито близько восьми тисяч босняків – боснійських мусульман чоловічої статі. Крім того, людей масово ґвалтували. За три роки бойових дій серби створили у готелях і школах табори зґвалтування, де утримували сотні жінок у сексуальному рабстві. Сумновідомим місцем насильства став готель «Віліна Влас» (через 20 років чоловік-власник відновив тут СПА-курорт). Правозахисники кажуть про щонайменше 20 тисяч, або й усі 50 тисяч зґвалтованих жінок. Багато з них покінчили з життям, деякі збожеволіли.

Засуджені за воєнні злочини серби не отримали покарання

Донині у БіГ відчутні демографічні й економічні наслідки війни. Виросло покоління дітей, що народилися через зґвалтування й називають себе «невидимими жертвами», або «забутими дітьми» війни. За 25 років боротьби десятки тисяч постраждалих жінок не отримали компенсацій, належної допомоги і не домоглися покарання для своїх кривдників. Тема залишається табуйованою у традиційному мусульманському суспільстві. Попри те, Боснія домоглася розгляду справи в Міжнародному кримінальному суді. Засуджені за воєнні злочини серби, зокрема Ратко Младич не отримали покарання за зґвалтування навіть попри прямі свідчення постраждалих. Але у 2000 році Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії визнав зґвалтування злочином проти людяності і формою тортур. Це важливо для правосуддя щодо злочинів Російської Федерації проти України.

Треба згадати про тісні зв’язки Сербії та Росії, які проявляються не лише в мітингах на підтримку Путіна і міцній позиції Російської православної церкви. У дев’яностих на боці Сербії воювали російські найманці, а поміж них і такі одіозні фігури, як воєнний злочинець Ігор Гіркін. Він пізніше використав досвід терору проти цивільного населення на українському сході. Росіян називали «псами війни». Саме їм у спогадах приписують найстрашніші злочини. Дотепер Сербія не визнала воєнні злочини, хоча навіть її президента Слободана Мілошевича арештували як воєнного злочинця (він помер в ув’язненні). У 2015 році Росія на прохання Сербії ветувала резолюцію ООН про визнання подій у Сребрениці геноцидом. Підтримував ці країни, як не дивно, комуністичний Китай, що чинить геноцид уйгурського народу. У 2019 році Російська Федерація публічно погрожувала Україні «повторенням Сребрениці» на сході. У 2022 році країна-терорист пригрозила «українським сценарієм» самій Боснії і Герцеговині через розмови про вступ у НАТО. Натомість лідер боснійських сербів підтримав Російську Федерацію в загарбницькій війні проти України. Тож питання справедливості для постраждалих у боснійських війнах і всіх, на кого нападала Росія та її сателіти, ще чекає свого вирішення разом із міжнародним судом через скоєні злочини в Україні.

Христина Семерин

Схожі записи

Рада проголосувала за заборону сексизму в рекламі

Ексміністр транспорту на «112» принижував та обізвав народну депутатку проституткою

Перший Український Жіночий Конгрес – відеотрансляція