Днями до України докотилася гучна гротескна новина з-за порєбріка: тамтешній верховний суд визнав фемінітиви ознакою належності до ЛГБТ-руху.
Одразу скажу, що фемінізм і ЛГБТ ніяк не повʼязані між собою, окрім того, що обидва рухи виступають проти порушень прав людей.
Мій читач пише: «Пані редакторко, тільки не заглиблюйтесь, благаю, у тему відносин росіян і ЛГБТ. Це сутінкова зона, якась дивна гра на виживання, де головне — зберегти дупу, нагнувши оточуючих. Тобто проблеми жінок та їхні права на самопозначення там нікого масово не цікавлять, і весь дискурс відбувається навколо істеричного збереження суто мужиковської цілісності, ко-ко-ко. Бо ж кожен хоче комісарського анусу».
І я б не заглиблювалася в девіантну психологію нашого ворога, якби не одне вагоме «але»: чому деякі українці та українки дозволяють собі мислити в подібному напрямку? Чому дозволяють собі скрєпні визначення на взір «вагінативи», «фе-збоченитиви»? Що споріднює таких українців із росіянами?
На мою думку, перше — надмірна консервативність і неофобія, яка витікає з неосвіченості. Друге — ідеологічна мізогінія, тобто те саме чоловіче «ко-ко-ко», відгомін патріархального суспільства — щоб жінка не вистрибувала поперед чоловіка і знала своє місце.
Консервативність і неофобія, яка витікає з неосвіченості
Спочатку про першу категорію людей. На невігластво передусім вказують ось такі коментарі: «У британців, німців, французів немає цієї вашої гендерно-лгбтшної фемінодурниці».
І тут дописувач сів у калюжу, бо в англійській мові хоч і немає родових закінчень, але продуктивних суфіксів та основ для творення фемінітивів навіть більше, ніж в українській мові: actress (акторка), cosmonette (космонавтка), administratrix (адміністраторка), heroine (героїня), ballerina (балерина), debutante (дебютантка), businesswoman (підприємниця), landlady (поміщиця), barmaid (барменка) та інші. У французькій, італійській та німецькій теж активно вживаються фемінітиви: la directrice (фр. директорка), la dotoressa (італ. лікарка), die Kanzlerin (нім. канцлерка) тощо.
Читайте також: Сім зацькованих фемінітивів
Тоді наступним аргументом невігласа був такий: «Доберіться до коріння української літературної мови і пошукайте там фемінітиви», на що йому одразу принесли безліч прикладів з творів класиків, починаючи з Котляревського.
Контраргументом невігласа був такий: «Я кажу про випадки, коли у назвах професій чи виду діяльності існувала форма чоловічого роду для осіб обох статей. Я кажу: мені потрібен фахівець (а не фахівець чи фахівчиня). Я кажу: мені потрібен редактор (а не редактор чи редакторка)». Йому й це одразу швидко розтлумачили: через промислову революцію зʼявилося багато професій, які потребували академічної освіти, і жінки почали її теж потроху здобувати, а отже — зʼявлятися у професіях.
Раніше не було жінок-лікарів (їх просто не допускали до навчання) — не було й потреби в фемінітиві лікарка. Зʼявилися жінки-лікарі — зʼявилася й потреба в слові. Те саме з редакторкою і всіма іншими. До речі, зараз і редакторок, і лікарок у цих професіях значно більше, ніж чоловіків, то чому ж вони мають називатися чоловічим словом? Через бідність мови? Ні, наша мова багата. Чи через чиюсь крихку маскулінність? Ось це вже ближче до правди.
Ідеологічна мізогінія
А друга категорія тих, хто не сприймає фемінітивів, — освічена когорта мізогінів. Наприклад, ось такий сексистський жарт від Олекси Негребецького: «Хвемінїтивки. Якщо вміє вірші писать, то поетеса. Якщо не вміє, то поетка. Якщо тямить у законах — адвокатеса. Якщо вивчилася за хабарі — адвокатка». Негребецький натякає на «розмовність» і «зневажливість» фемінітивів із суфіксом -к-. Однак навіть у словнику «СУМ» більшість фемінітивів із цим суфіксом не марковані як розмовні. А ті, що марковані, марковані нелогічно, бо в «СУМ» філософка розмовне, а агрономка — ні; машиністка розмовне, а друкарка — ні; інженерка розмовне, а комбайнерка — ні; завідувачка і викладачка розмовні, а оформлювачка і співачка — ні. Хоча за формою всі ці слова не мають відмінностей.
А причину сексизму Олекси Негребецького можна простежити на його сторінці у фейсбуці в дискусіях, де він бідкається, що все життя в жіночому колективі отримував зарплатню, яка аж ніяк не перевищувала жіночої, тож, на його переконання, всі жінки, які зараз скаржаться на розрив в оплаті праці, просто брешуть. Ось такі феміністки жадібні, брехливі й скандальні, вибивають собі більшу копійку. А він не зміг…
Позбавляйтеся нарешті скрєпного нальоту
Є ще категорія противників фемінітивів, яка буцімто бʼється за милозвучність мови й наголошує на «штучності» нових та прийнятності лише кількох старих слів. Наприклад, Андрій Кокотюха на фейсбуці пише: «Продавчиня і вчителька старші за мене, а мені 53. Це цілком прийнятні фемінітиви і були ними до появи слова “фемінітив”. А похідні від “членкині” — новояз, покручі». Тобто тільки продавчиня і вчителька, а жінки сотень інших професій не заслужили на фемінітиви.
Цих людей дратує математикиня, бо, бач, колись не було слів з -киня — були тільки з -гиня: берегиня, богиня, княгиня. Але ж і гінекологиня їм зараз не подобається!
Читайте також: Черкаси будуть використовувати фемінітиви в офіційних документах
Інший противник фемінітивів пише: «“Другиня” — це замість нормального слова “подруга”? Чи це нове слово має якийсь інший сенс?» І тут стала в пригоді цитата зі словника Грінченка, де слово другиня зафіксоване як дублет слова подруга: «За царицею другині до царя в гостину серед радощів весільних як голубки линуть».
Та й щодо математикині: кому не подобається, можна жінку цієї професії назвати математичкою (як я вище зазначила, суфікс -к- не є зневажливим). Однак математикиня — це вже за аналогією до членкиня. Чом би й ні? Не біймось мови! Словотворення — це про розвиток і розмаїття. Нагадаю, що можна вживати й слово членка. Тобто проблем немає жодних: творити іменники жіночого роду можна з різними суфіксами. Утім, для людей, які не сприймають фемінітивів, негарними будуть усі.
Шановні (чи не дуже) антифемінітивники! Не будьте схожими на наших ворогів! Позбавляйтеся нарешті скрєпного нальоту й не ганьбіть українську європейську націю.
Ольга Васильєва
