Повага
  • Головна
  • Колонки
  • Я була кореспонденткою і редакторкою, ще коли це не було трендом
Колонки

Я була кореспонденткою і редакторкою, ще коли це не було трендом

Виявила, що у паралельній реальності знову срач про фемінітиви. Мамо рідна, я ж думала, що їх всіх вже попустило. Але ні.

Більше того, виявляється, є чоловіки (лідери суспільної думки, прости господи), яких досі смішить слово «членкиня». І тут я помилилась – бо думала, що суспільний пубертат минув ще у 2016-му.

Переймаються вони, значить, як правильно: «членкиця» чи «членкиха». Не мучтесь, кажіть просто: «пані член». І пані психолог буде щаслива: це звучатиме дуже природно, на її думку. На іншу аргументацію, яку знову тягає пів фейсбука, я колись писала розлого, не зайве і повторити.

Читайте також: «Одна в полі воїнка»: «По той бік гендеру» створили Абетку фемінітивів

***

Із темою фемінітивів я працюю як експертка з гендерно-чутливої комунікації і редакторка який рік, але аргументація противників/ць залишається сталою.

Аргумент «членкиня»

Просто з пубертатним завзяттям це слово ліплять під усіма дописами про фемінітиви так, ніби це вже взагалі за межею добра і зла.

Але членкиня – це як княгиня. А член – ні. Це я вам як членкиня правління Громадського радіо кажу.

Нічого страшного у цьому слові немає. Етимологічно – це одна із складових частин якого-небудь цілого або особа, яка входить до складу певної групи людей.

Але я все розумію: багато людей справді застрягли у жартах на рівні шостого класу, коли від слова «член», вимовленого вголос, аж мурашки по шкірі. Буває.

Аргумент «не називайте мене професоркою, я все життя поклала на те, щоб бути професором»

Це справжній біль, травма, і слова однієї моєї ефірної гості. І я даю їй право так вважати, бо я вірю у «скляну стелю» і в покладене життя на те, щоб у чоловічо-геронтологічному світі системи академії наук стати професором, хоча за фактом вона є професоркою.

Але біль і в тому, що травматична боротьба за професорське місце застує очі і можливість усвідомити, що саме форма «професорка» і дає видимість жінки: і її боротьби, і її досягнень.

Аргумент «стіл-столиха»

Це ще тупіше за членкиню. Знаходяться обмежені люди, які проводять такі аналогії і вважають, що це смішно. Нагадую: істот і неістот вивчають у 2 класі.

Фемінітиви стосуються лише істот: «молодий вовк – молода вовчиця».

Аргумент «Ні, я за фемінітиви. Але є одне але. От прибиральниця добре, а біологиня – дико»

Звісно ж. Жінка з ганчіркою – це природно, а з комп’ютером – дико. Коханка дуже природно звучить, а фотографиня жах як.

Українська мова дуже надається до фемінітивів, вони природні історично. «Вчителько моя, зоре світова», – як казав класик. Ну або: «мікрорайону нашого жителько».

Аргумент «Та що ж це таке! Не було такого ніколи!»

Я була кореспонденткою і редакторкою, ще коли це не було трендом і правописним правилом. Мене так називали прямо ротом в ефірах. Попри те, що у жодних класифікаторах такого не писали.

В українській мові щонайменше 13 продуктивних суфіксів, які допомагають творити фемінітиви.

Мовознавець Олександр Пономарів, писав, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови.

Читайте також: Календар від 5 каналу: чи була дискусія, і чи лунали в ній голоси жінок?

Авторка моногорафії про фемінітиви Марія Брус пише, що фемінітиви були зафіксовані уже в першому друкованому словнику – «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596 рік).

У XVI-XVII століттях, після того, як жінки отримали можливість володіти майном та осідлістю, успадкованими або отриманими в подарунок від батьків чи чоловіків, з’явились численні назви жінок за майновими, посадовими та діяльнісними ознаками: дідичка, посесорка, екзекуторка (це не те, що ви подумали), кредиторка, дорадниця тощо.

Єдина радість, що нікого не дивує чарівниця, наставниця, богородиця, жриця, володарка, богиня, заступниця і правителька.

Отак і сприймайте нас.

Тетяна Трощинська,

допис у Фейсбуку

Схожі записи

Виховання в стилі «Авада Кедавра»

Джентельмени віддають перевагу білявкам?

Село, яке виштовхує