Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Дівчата голосно не ходять, або Місця, в яких дрімає рівноправ’я
Статтi

Дівчата голосно не ходять, або Місця, в яких дрімає рівноправ’я

Марія Смик

Тринадцять годин на ногах. Столик — бар — кухня — столик. І обов’язкова усмішка, що до кінця робочого дня зростається зі щелепою. Замовлення робить чоловік середнього віку, солідно вдягнений, з недешевими аксесуарами. Салат, кава, коктейль і… основне прохання: «Тільки коктейль нехай зробить пацан, дівчата хорошими барменами не бувають». Оля мовчки записує, киває і йде. Коли за кілька хвилин вона повертається з коктейлем, клієнт уточнює, хто його робив. 

«Звичайно, хлопець», — каже вона, придушуючи бажання сказати правду. 

Через деякий час власник закладу, в якому вона працює, тактовно попросить офіціанток «якось краще фарбуватися» перед виходом на зміну. Мовляв, так і продажі будуть вищі, і чайові кращі. 

А ще трохи згодом президент Олиної країни скаже на конференції в Парижі, що українські жінки — це бренд. І, звісно, не вибачиться. Як і її роботодавець. Чи клієнт, який краще знає, що можуть і чого не можуть жінки.

Дівчина розповідає про все це легко. Каже, після двох років роботи офіціанткою навчила свій мозок відфільтровувати такі спогади як непотрібні — схоже траплялося по кілька разів на тиждень. 

Сексисти не мовчать, статистика не бреше

Наприкінці кожного року Всесвітній економічний форум готує Глобальний звіт щодо гендерного розриву. В його основі порівняння того, як розподіляються можливості між чоловіками та жінками в чотирьох галузях — охорона здоров’я, освіта, економіка та політика. 

Україна в 2019 році піднялася на шість позицій і опинилася на 59 місці. Найменше рівності за критерієм «доступ до влади» — тут нам дісталася 83 сходинка. У 2020 жінки досі складають лише близько 20% Верховної Ради. І  в порівнянні з попередніми роками це наш найкращий результат. Але що стоїть за цифрами і чи можна виміряти якісні показники? Згадаймо три випадкові історії за три останні роки.

2018 рік. Тогочасний нардеп Володимир Мисик на засіданні одного з парламентських комітетів звертається до депутатки Вікторії Пташник і каже, що жінки вносять «велике сум’яття у наш чоловічий колектив» та додає, що він відповідає за те, аби «фемінізм не пройшов».

2019 рік. Депутат Запорізької обласної ради Сергій Знаменський обурюється через, на його думку, завелику кількість жінок-активісток, які беруть участь у громадських процесах міста. «Якщо не помиляюсь, 78% жінок у цій справі беруть участь. Про що взагалі можна говорити?! Ми йдемо в нікуди», — сказав Знаменський.

2020 рік. Нардепи від «Слуги народу» Олександр Корнієнко і Давид Арахамія під час зібрання партії, забувши про ввімкнені мікрофони, називають депутатку Ірину Аллахвердієву «взагалі красунею», «робочою бабою» і порівнюють із «корабельною сосною». Згодом виявилося, що більша частина розмови стосувалася Тетяни Домбровської, можливої кандидатки в мери Миколаєва від «Слуги народу».

Те саме в різних масштабах і формах відбувається в усіх професійних галузях та на побутовому рівні. Судові рішення у справах про сексистські висловлювання зазвичай закінчуються не на користь жінок. Але з кожною такою умовно «пробаченою» історією сповільнюється процес пошуку механізму протидії сексизмові.

Як показує досвід, якщо опір недостатній на рівні політиків та політикинь, те саме чекає на жінок в інших професійних сферах, серед суспільства й навіть удома. Культура терпіння зміцнює свої позиції.

Мій дім — мої виклики

«Досі, коли я приїжджаю додому на вихідні й маю необережність пробігтися сходами, бабуся кричить мені вслід «не гупай, ти ж дівчинка», — говорить Оксана. Їй 21. Бабусі — 78. Вони обидві живуть у родині, за неписаним статутом якої дівчинка повинна любити сукні, в дитинстві гратися ляльками, а в дорослому віці народжувати дітей. Крок праворуч, кров ліворуч — осуд. Та й кроки «по прямій» мають бути тихими, бо, як каже бабуся, «дівчата голосно не ходять».

Оксана натхненно говорить про «іграшковий лук», який любила, коли була малою, згадує часи, коли грала в баскетбольній команді, та скромно констатує, що не потребує допомоги майстрів із ремонту гаджетів, бо чудово знається на цьому й сама. Бабуся від таких «нежіночих» інтересів не в захваті.

«Це все дрібниці, але через них я досі вважаю себе ненормальною, бо не вмію поводитися як належить дівчині», — після цих слів Оксана робить недовгу паузу. Потім припускає, що може це й не сексизм, а просто реальність українських сімей.

Та схожу історію з розряду «ти ж дівчинка» пригадує і радіоведуча Олександра

«Я вела на радіо прямий ефір з колегою чоловіком. Згодом на ефірну пошту прийшов лист із текстом: «Олександро, будьте м’якшою й не говоріть багато, ви занадто вип’ячуєтесь. Треба щоб домінував чоловік». Це не дослівно, але зміст був такий».

Схожих історій насправді безліч. Це наштовхує на припущення, що так відбувається через брак яскравих прикладів жіночого лідерства. Попри помітні кроки до рівноправ’я, більшість досі вважає, що місце жінки біля «родинного вогнища», в якому, ймовірно, має горіти хоча б частина її власних амбіцій.

Це підтверджують і дослідження, проведені ще у 2012-му в Індії та Швейцарії. Згідно з їхніми результатами, у тих містах і селах, де на чолі місцевої влади певний час стоять жінки, професійні амбіції дівчат-підлітків зростають. І відбувається це незалежно від того, чи просувають політикині феміністичні ідеї. Сам факт того, що жінки активні в місцевій політиці, підвищує очікування батьків від майбутніх кар’єрних успіхів доньок. При цьому на рівень батьківських очікувань від синів це не впливає жодним чином. 

Хоча кількість жінок-лідерок поступово зростає, до рівності досі далеко. І це яскраво ілюструє ставлення до жінок, які мають роботу, віддалену від політики.

«Бо парні нє паймут»: різниця в жартах і оплаті праці

Ще одна Оксана, вже не та, якій дорікає бабуся, розповідає про свою знайому, що багато років пропрацювала токаркою. Жінці було 40, коли вона пішла з цієї роботи. Причина прозаїчна — у той час, коли її колеги-чоловіки отримували одну зарплатню, їй платили зовсім іншу.

«Вона дуже скаржилася, що має найнижчу зарплату у бригаді. Чоловіки бухали, весь час «косячили». Але начальство сказало їй — «Ніт! Ти не можеш отримувати більше за чоловіка, хоч і працюєш більше. Бо «парні нє паймут». Вона допрацювала до 40 років у несправедливості, а потім плюнула й пішла прибиральницею», — розповідає Оксана. 

Та якщо розбіжності в оплаті праці виникають не завжди, то працівницям галузей, які передбачають активну комунікацію з людьми, уникати інших проявів сексизму вдається рідко. 

Журналістка Олександра Горчинська пригадує одне інтерв’ю з початків своєї кар’єри. Герой — голова одного з департаментів київської мерії. Чоловікові тоді було десь за 50. Біля нього весь час була молода секретарка для доручень суто з розряду «принеси—подай». 

Коли інтерв’ю закінчилося й запис вимкнувся, посадовець вирішив зробити ділове спілкування більш приватним. Журналістка розповідає, як чоловік брав її за руку, щоб буцімто краще роздивитись каблучку, і робив недоречні компліменти. 

«Тоді мені було, може, 20 років. На той час про такі речі не говорили вголос. Слова «харасмент» і не чув ніхто, тому я навіть не знала, як реагувати, просто хіхікнула і прибрала руку», — ділиться Олександра й одразу пригадує ще цілу вервечку історій. Про одного з міністрів часів президентства Петра Порошенка, який розповідав, як не любить журналістів і жінок. Про пожежників, які жартували, що підуть із нею «брати інтерв’ю» в окремій кімнаті. І про оточуючих, які не помічали нічого неправильного в тому, що відбувалося в них під носом. 

Суди, права і квоти

Юристка «Центру Розвитку Демократії» Олена Зайцева говорить, що дієвого механізму боротьби з сексизмом в Україні досі немає. Ніде на юридичному рівні не закріплене саме визначення сексизму. 

«Відповідно, сподіватися на позитивну судову практику не доводиться. Судових справ, де згадується саме сексизм, небагато і вони досить песимістичні. В рішеннях судів або виявляється, що перевіряючий орган, який міг би вплинути на справу, не має повноважень на проведення перевірки і застосування санкцій за дискримінацію за ознакою статі, або не вдається довести, що мала місце дискримінація, або взагалі не виявляється порушення прав та інтересів позивачок (а згадка сексиських висловлювань просто ігнорується)», — коментує експертка.

Олена Зайцева вважає, що певні кроки в протистоянні сексизму є, проте їх замало. У цьому напрямку, за словами юристки, працює низка громадських організацій, активістів та тих же депутаток, проте часто все наштовхується на нерозуміння людей, у чому взагалі полягають такі порушення. 

Влітку 2019 року Верховна Рада України прийняла законопроєкт, який передбачає гендерну квоту для депутатських виборів. Тепер обов’язковою умовою формування виборчого списку буде не менше 40% місць для однієї зі статей. А співвідношення у кожній п’ятірці має бути два до трьох. 

У дещо іншій формі гендерні квоти діють в Україні ще з 2013 року. На місцевих виборах квоти на рівні 30% були обов’язковими, а от у парламенті дотримуватися їх можна було за бажання. І хоч це давало можливість отримати додаткових 10% від щорічного обсягу держфінансування, дотрималася квот лише одна партія — «Самопоміч»,  збільшивши свій річний бюджет майже на 50 мільйонів гривень. 

Різні експерти сходяться на тому, що чим видимішими ставатимуть жінки у політиці, тим голосніше вони зможуть заявляти про свої права в усіх інших галузях. І це важливо. Адже в країні, де звинувачують зґвалтованих та співчувають неодруженим, демократія явно ще потребує розвитку. 

Марія Смик

Схожі записи

Артемізія Джентілескі: помстилась кривдникові не ножем, а пензлем

Must-see: п’ять жіночих реп-проектів України, які рвуть шаблони

Легалізувати не можна криміналізувати: соцмережі про листування нардепа із жінкою про секс-послуги

Залишити коментар