Image default
Статтi

Жінки й діти в зоні конфлікту. Частина 2

За даними Альянсу громадського здоров’я, до початку військового конфлікту на сході країни 15% ВІЛ-інфікованих людей проживали в Донецькій та Луганській областях. Війна ще не позначилася на офіційній статистиці поширення ВІЛ, проте, наприклад, поширеність ВІЛ-інфекції серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики, у Донецьку зросла на 30% (з 26,5 до 34,7%), а в Луганську більше ніж удвічі (з 3,2 до 7,3%).

В останні роки гендерний вимір поширення епідемії ВІЛ в Україні виявився в разючому збільшенні кількості інфікованих жінок, переважно репродуктивного віку. Якщо раніше епідемія передавалася через кров разом із наркотиками, то нині зростає також статевий шлях передачі. Жінки та дівчата менш здатні захищати себе від впливу ВІЛ/СНІДу через гендерні перепони, з якими стикаються. Вони частіше стають жертвами різних видів насильства, мають занижену самооцінку та високий рівень терпимості. Через збройні конфлікти на Донбасі збільшується кількість жінок, які надають послуги комерційного сексу вже навіть не за гроші, а за харчі…

Про те, як живуть та борються за життя жінки з ВІЛ та ті, які борються з домашнім насиллям, читайте в нашому репортажі з Краматорська.

***

Наталю до Краматорська привезли з окупованої території каретою швидкої допомоги з діагнозом туберкульоз. Повернутися назад додому вона не може, бо її будинок знищили під час обстрілу. Тут жінку чекала ще одна сумна новина – вона дізналася про свій статус ВІЛ-позитивної.

«Тепер я відновлюю свої документи, снаряд попав у мій будинок, тому багато паперів доводиться робити спочатку», – каже Наталя, сидячи на одній із лавок у парку Краматорська.

Наталя думає й про майбутні пологи. Вона на перших місяцях вагітності, хоче народжувати у Краматорську. Уже дізналася про умови лікарні. Щойно отримає документи – стане на облік. Наталі допомагає Благодійна організація «Клуб “Світанок”». Цю організацію у 2002 році заснували ВІЛ-активісти в Донецьку. Нині організація вимушена була перенести центр у Краматорськ.

1Фото: Maks Levin/UNFPA

Аліна Ларченко, менеджерка Благодійної організації «Клубу “Світанок”»

«Жінки, які живуть із ВІЛ, уживають наркотики, займаються секс-бізнесом, сиділи у в’язниці – це та вразлива група, якою ми опікуємося. Надаємо медичну, психологічну, педагогічну та юридичну допомогу. До війни Донецька область посідала одне з перших місць за поширеністю ВІЛ-інфекції, тепер ця цифра в кілька разів зросла. По-перше, через війну в області постійна міграція, яка сприяє поширенню інфекції, по-друге, у таких умовах люди переживають матеріальні збитки й погоджуються надавати секс-послуги навіть не за гроші, а вже за продукти чи інші речі», – розповідає Аліна Ларченко.

За словами Аліни, жінки, які надають секс-послуги, нині теж звертаються до організації по допомогу. Багато з них – ВІЛ-позитивні. Вони розповідають, що неодноразово вступали в контакт з українськими військовими, навіть уже знаючи про свій позитивний статус.

«Тобто ми можемо бути майже впевненими, що ці жінки передали інфекцію військовим, а вони привезуть її додому. Наслідки війни в розповсюдженні ВІЛ поки що ніде не промоніторені, але з часом на нас чекатимуть вражаючі цифри», – каже Аліна.

Згідно з висновками нещодавнього дослідження компанії «TNS», проведеного з ініціативи Альянсу громадського здоров’я, 61% із понад 3,5 тис. опитаних бійців не користувалися презервативом під час останнього статевого акту, а 18% мали секс із непостійними партнерками.

«Нам іще доведеться зіткнутися з наслідками поширення ВІЛ на Східній Україні. Найменше, що зараз можна зробити, щоб пригальмувати збільшення кількості ВІЛ-інфікованих, забезпечити військових презервативами. Це мінімальний крок, який треба робити якнайшвидше», – каже Павло Замостьян, заступник Представника Фонду народонаселення ООН.

Дискриміновані через ВІЛ

Серед клієнток «Світанку» – Алла. Вона раніше жила в Горлівці. У серпні 2015 року переїхали сюди разом із сином. Жінка ВІЛ-позитивна, розповідає, що вдома був спеціальний центр для людей із ВІЛ, куди вони могли звернутися по допомогу. Тепер його закрили.

2Алла переїхала з Горлівки у Краматорськ

«Мені часто сниться війна. Я виїхала з Горлівки, бо постріли ми вже чули цілодобово. Шестирічний син почав затинатися. Спочатку думала, що він тимчасово переїде до матері у Дзержинськ, але я вирішила, що закінчу спеціальну терапію, яку проходила за станом здоров’я… Зараз ми живемо в орендованій квартирі, громадські організації допомагають нам продуктами. Про роботу думати поки не можу, через третю групу інвалідності», – ділиться своєю історією Алла.

Поки вона говорить, поруч крутиться її син. Вона просить не фотографувати його, каже, що коли діти дізнавалися про її статус, то не раз знущалися з сина. Тому тепер вона дуже обережна з будь-якими спільними фото, що ілюструють її історію життя з ВІЛ. Цього року він піде до школи, Алла сподівається влаштувати дитину до одного з навчальних закладів Краматорська.

Вікторія, соціальна працівниця Благодійної організації «Клуб “Світанок”», розповідає, що переселенцям, особливо жінкам, складно знайти нову роботу. Особливо дискримінують жінок, які в минулому вживали наркотики чи мають ВІЛ-позитивний статус.

3Вікторія, соціальна працівниця Благодійної організації «Клуб Світанок»

«У мене є клієнти, які раніше працювали на держаній роботі, а коли там керівництво дізнавалося, що вони приймали наркотики, їх відразу звільняли. У Краматорську також дуже складно ВІЛ-позитивним записатися до гінеколога. Здоровій жінці нелегко налаштуватися на похід до гінеколога, а тут, коли знаєш, що ставлення упереджене, то це практично неможливо! Сама прийшла до лікаря, а медсестри, дізнавшись про статус, довго перешіптувалися й, урешті, відмовили в огляді. Це була зима, я довго вдягалася й роздягалася, того дня спеціально відпросилася з роботи», ‒ розповідає Вікторія.

Утеча від домашнього насилля

Після майже трьох років домашнього насилля Віка втекла з дому разом із малюком. З листопада живе в обласному центрі соціально- психологічної допомоги. Раніше центр розташовувався в Донецьку, але зараз переїхав до іншого міста Донбасу. З метою безпеки керівництво просить не вказувати в матеріалі це місто, а всіх зацікавлених спрямують сюди після звернення до соціальних служб.

4Віка погодилася фотографуватися тільки зі спини, боїться, що колишній чоловік її може знайти

Вікторії порадили звернутися сюди в лікарні. Перед тим як почати розмову, Віка просить фотографувати її тільки зі спини, адже боїться, що колишній чоловік знайде її та сина. Вона сідає на одне з ліжок багатомісної кімнати в соціальному центрі і спокійно починає розповідати свою історію.

Час від часу її голос тремтить, але вона намагається розповідати все дуже детально.

«Чоловік не випускав мене з дому, забороняв гуляти з дитиною на вулиці, будь-куди виходити без його згоди. Навіть коли була вагітною, бив мене, аби я не змогла народити. Силою змусив підписати документи, що я мати-одиначка. Я його любила… І до останнього вірила, що він зміниться, у дитини буде батько, у мене – чоловік», – каже Вікторія.

5Кімната в обласному центрі соціально-психологічної допомоги на Донбасі

Якось у листопаді, коли чоловік пішов на роботу, вона зважилася втекти. З дому вони тікали дуже спонтанно, оскільки часу було небагато. Віка добре вдягла дитину, а сама вибігла в теплому светрі. З окупованої території їхала без жодних документів, дивом її пропустили на всіх блокпостах.

Відразу після довгої дороги вона оперативно звернулася до лікарні з температурою 38,9. Тут їй і порадили оселитися в центрі соціально-психологічної допомоги. Сюди можуть звертатися люди, які пережили різні види насилля: фізичне, економічне, трудове чи сексуальне. Тут допомагають відновити документи і знайти нове житло та роботу. Загалом тут є 30 місць, найдовше в центрі можна прожити три місяці.

6Кухня в обласному центрі соціально-психологічної допомоги на Донбасі

Зараз Віка вже підшукала квартиру для оренди та планує влаштувати сина в дитсадок. Жінка радить людям, які страждають від домашнього насилля, не боятися, а спробувати змінити своє життя.

«Згідно з останніми дослідженнями, 2/3 жертв домашнього насилля не звертаються до правоохоронних органів. Вони просто не вірять, що проблему можна вирішити. Ми навіть одну зі своїх кампаній назвали “Розірви коло”, аби пояснити, що жертва повинна скаржитися на насильника. Найчастіше це – мовчазна проблема. Серед тимчасово переміщених осіб понад 80% не зверталися по психологічну чи медичну допомогу. Перше – це криза довіри. Не вірять, що допомога буде надана, не вірять, що до жертв ставитимуться з розумінням. Це породжує замкнене коло: постраждалі не звертаються, проблеми ніхто не бачить, а відтак немає й належних послуг. Ця проблема зникає з пріоритетних напрямів соціальних чи медичних послуг. Про неї не знають і про неї не говорять», – каже Павло Замостьян, заступник Представника Фонду народонаселення ООН.

Нагадаємо, згідно з дослідженнями Фонду народонаселення ООН, 22% жінок в Україні переживали або продовжують страждати від фізичного чи сексуального насильства, при цьому 2/3 з них ніколи не зверталися по допомогу. Про ситуацію на Донбасі читайте у матеріалі: Жінки й діти в зоні конфлікту. Частина 1.

Мар’яна Вербовська

Жінки й діти в зоні конфлікту. Частина 1

Схожі записи

«Більше ніж жінка» – вистава про стереотипи, які обмежують

admin

Як фотографувати жінку

admin

Як покарати жінку: «гріховність» в ілюстраціях Базилевича до «Енеїди» Котляревського

admin

Залишити коментар