«Чоловік повинен добре заробляти, тяжко працювати (краще — фізично) і так само «тяжко» гуляти, а ще робити коштовні подарунки дружині і друзям. Жінка повинна слухатися чоловіка, мати бездоганний вигляд (про стандарти краси годі й говорити, а до цього додаються сучасний гардероб і високі підбори), робити всю домашню роботу, готувати смачні страви і, до того ж, не «вякати» й не «висовуватися», — це уривок із есею «Підкаблучник», одного з півсотні, які разом формують збірку «Про що він мовчить».
Як це — бути батьком або не стати ним, попри сильне бажання. Сином, який зазнає насильства або який росте без батька, а потім шукає його. Чоловіком, який зраджує або через випадкові сексзв’язки шукає ніжності. Хлопцем, який не може захистити дівчину, яка подобається. Чоловіком, який живе з ВІЛ чи шукає шлях від алкогольної залежності. Ці та багато інших особистих і щемких історій, розказаних чоловіками, є логічним продовженням «жіночої» версії — першої збірки «Про що вона мовчить».
Чому вирішили зібрати та видати друком історії про чоловічу вразливість? Про це «Повага» поспілкувалася з кураторкою книжки, співзасновницею видавництва «Creative Women Publishing» Іриною Лісовою.
Місток між чоловіками та жінками
Ідея «Про що він мовчить» народилася через певний час після виходу жіночої версії, розповідає Ірина Лісова. Бо в редакції усвідомили, що чоловікам озвучувати проблеми і труднощі ще складніше, ніж жінкам — через гендерну соціалізацію: мовчи, будь каменем, терпи, «ти ж мужик».
«Ми були готові до закидів типу: навіщо ви, жіноче видавництво, даєте платформу висловитися чоловікам? Навіщо вкладаєте в це ресурси, якщо ваш фокус — women empowerment? Та ми повірили в чоловічу збірку — що вона може стати місточком, діалогом між українськими жінками й чоловіками, допоможе зрозуміти одне одного. До речі, жіночу збірку «Про що вона мовчить» читають також і чоловіки. І ми вважаємо, що збірка «Про що він мовчить» як ніколи на часі. Бо зараз усе наше суспільство проживає травму, і навичка говорити, розкриватися вкрай необхідна для збереження будь-яких стосунків і ментального здоров’я», — наголошує кураторка книжки.
Читайте також: «Чоловіки як союзники»: кому стане в пригоді новий посібник?
В Україні мало досліджень щодо саме чоловічого досвіду життя та моральних проблем, пов’язаних із цим. Серед них, наприклад, опитування, проведене 2021 року правозахисною організацією Amnesty International (редакція «Поваги» розділяє позицію, що AI дискредитували себе влітку 2022 заявою про те, що ЗСУ начебто піддають небезпеці мирних жителів, однак вважаємо за потрібне все ж навести результати їхнього опитування, оскільки інших таких масштабних у нашій країні поки що немає — ред.). 31% опитаних зазначили, що зазнавали фізичного вуличного насильства у віці до 16 років; 23% — у віці після 16 років. Частіше про таке зазначали чоловіки у віці 35-44 років і жителі великих міст, із населенням понад 500 тисяч людей.
78% опитаних чоловіків відповіли, що найбільшу загрозу фізичного насильства вбачають саме від інших чоловіків. Водночас, відповідно до результатів, виходить, що чоловіки не завжди вважають конкретні прояви насильства таким. Лише 48% опитаних визнавали психологічним насильством заборону спілкуватися з друзями, а незаконне обмеження пересування — фізичним.
Читайте також: Горана Млінаревіч: Війна завжди несе масове гендероване насилля
Один із авторів збірки описує свій досвід фізичного насильства так: «Навіщо вони це роблять — я тоді не розумів. Але розумію зараз. Бо можуть». Інший — про психологічне насильство та його наслідки: «Я вийшов у світ надламаною дитиною і, щоб не зламатися остаточно, дитиною й залишився — боязкою та егоїстичною».
Внутрішня в’язниця з несказаного
Одразу після повномасштабного вторгнення в українців питали про їхнє психічне здоров’я. Хоч вибірка була досить малою — 128 анкет, однак тут теж можна простежити певну тенденцію, — до фахівців із психічного здоров’я звертаються передусім жінки. Вони складають 90% від клієнтів. Уже тоді автори зауважували: навряд чи це тому, що жінки гостріше реагують на ситуацію. Тут радше причина в соціальних очікуваннях від чоловіків — вони мають бути сильними та стійкими. Один із наслідків цих очікувань — те, що серед майже півмільйона українців із розладами психіки та поведінки через уживання алкоголю 86% — чоловіки.
Ірина Лісова наголошує: навіть під час великої війни треба давати слово чоловікам, щоб вони розповідали про те, що болить. У збірці є окремий розділ, де своїми думками та переживаннями діляться саме військові. Однак кожен досвід важливий та вартий того, щоб його озвучити.
«Ми замислили збірку «Про що він мовчить» — і вторгнення не змінило нашої думки — з позиції, що дозвіл чоловікам бути вразливими і чутливими, бути всякими — сприятиме оздоровленню нашого суспільства, де в чоловічій прошивці з дитинства закладається «Будь беземоційним, не плач, не показуй почуттів, терпи, будь мужиком». Із цього виростає внутрішня тюрма, яка заважає й самим чоловікам, і їхнім стосункам із партнер(к)ами та соціумом. Ні, ми не хочемо пафосу, мовляв, нашою метою було зцілити українських чоловіків. Але так, нашою метою було дати слово неозвученому, болісному, непроявленому», — наголошує кураторка збірки.
Деякі теми досі чекають на свій голос
У «Про що він мовчить» є 10 тематичних розділів із текстами про інакшість, війну, родинні стосунки, маскулінні стереотипи, подолання залежностей та складних ситуацій. Однак між розділами періодично трапляються порожні сторінки – наразі деякі важливі досвіди в чоловічому житті залишилися непроговореними.
Ірина Лісова розповідає, що авторів запрошували прицільно, коли знали, що в цієї людини є сильна історія, якою варто поділитися. Однак наважувалися не всі.
«На кожного автора були троє, хто відмовився від участі. Кілька авторів самі прийшли до нас і переконливо запропонували свої ідеї. На деякі теми було вкрай важко знайти автора. Наприклад, кілька татів дитини з інвалідністю відмовилися писати про своє неконвенційне батьківство — або боялися звинувачень у маніпуляції цією темою, або ж хотіли поберегти свою приватність. Автор на цю тему врешті знайшовся. Ми залишили в книжці порожні сторінки для нерозказаних історій як символ, що непроговорених тем ще вдосталь, і наша збірка — тільки перший крок до падіння «мовчазної завіси», — пояснює Ірина Лісова.
***
Про передпродаж «Про що він мовчить» читачам повідомили 21 грудня 2021 року. За словами Ірини Лісової, на 24 лютого збірка була вже зверстана й мала невдовзі йти в друк. У редакції вирішили сповільнити її вихід, щоб додати тексти, народжені після повномасштабного вторгнення: есеї з фронту, окупації та евакуації.
Читайте також: Долаючи стереотипи: жіночі досвіди порятунку від війни
«Цей останній, незапланований, розділ трохи вибивається з концепції, але й повномасштабна війна вибивається з концепції нормального життя», — зауважує редакторка «Creative Women Publishing» і розповідає, що вже отримали перші відгуки на історії чоловіків. Хтось писав, що плакав над книжкою, хтось — що вона має терапевтичний ефект. А комусь вона допомогла відчути, що ти не сам на сам із такою проблемою.
6 квітня у Києві мають провести довгоочікувану презентацію. Та запускають передпродаж другого тиражу збірки «Про що вона мовчить», бо перший уже розкупили.
Ірина Небесна
