Нерідко поняття «фемінізм» та «материнство» протиставляють як взаємовиключні. Через те, що материнство представляють як репродуктивну складову патріархального суспільства, фемінізм стає для сім’ї чимось ворожим. Традиціоналісти вважають: «справжня мати – це берегиня родини, а не феміністка» або ж стверджують, що «феміністки проти дітей і сім’ї». Чи ці твердження доречні?
На думку соціологині Маріанни Колодій, цілі й завдання материнства (як і батьківства) – не тільки в забезпеченні природного приросту населення в суспільстві чи родині, а фемінізм жодним чином не заперечує дітей і сім’ї.
«Фемінізм жодним чином не заперечує материнства. Навпаки, феміністки обстоюють право й можливості для жінок самим обирати свій шлях материнства. Тобто мати можливість народжувати чи не народжувати дітей, планувати власну вагітність, народжувати без застосування медичного насильства, обирати спосіб годування, бути мамою, яка працює, не соромитися перинатальних втрат, якщо такі були, а вміти їх переживати, і ще багато іншого, – зазначає соціологиня, гендерна експертка Маріанна Колодій. – Для феміністок поважати материнство – не означає зводити його в культ і міфологізувати. Феміністки готові приймати материнство крізь призму потреб і досвіду реальних жінок».
У кожної жінки – свій досвід материнства, і майже завжди він – унікальний. Маріанна Колодій відзначає, що один із основних здобутків фемінізму – це право жінок на різний досвід материнства. Однак наразі в Україні варто продовжувати працювати над тим, аби перетворити видимість досвіду у права та можливості для матерів.
Жінка повинна мати можливість обирати рівень залученості в материнство, отримувати підтримку під час вагітності та після народження дитини. Також публічний та професійний простір має бути дружнім до матері та дитини.
«Материнство – це не просто репродуктивний чи соціальний стан жінки. Це складний процес взаємовідносин жінки-матері: із собою, з дитиною, членами сім’ї та іншим соціальним середовищем. Як і будь-яку соціальну взаємодію материнство треба сприймати як “процес у розвитку”. Тобто “я мама і продовжую розвиватися як мама”, а не як ідеальну чи неідеальну статичну конструкцію (“я ідеальна/справжня чи неідеальна/несправжня мама”). Материнство не може бути виключно радісним чи виключно обтяжливим, адже материнство – це процес, у межах якого жінки переживають безліч емоцій, страхів та станів, – зазначає Маріанна Колодій. – Важливо, щоб суспільство розуміло різнобарвність материнства й давало можливість жінкам бути різними матерями, не зводячи їхню поведінку до шаблонного і стереотипного сприйняття».
Чи може феміністка бути доброю матір’ю? Що взагалі включає в себе конструкт «добра матір», який ми чуємо звідусіль? Як живуть жінки в Україні, які вважають себе феміністками та водночас є матерями? Чого їм не вистачає для того, аби «бути матір’ю» стало простіше, і що їм дав фемінізм? Ми записали історії трьох реальних жінок, для яких фемінізм – важлива частина власної ідентичності.
Інна Стефанець: «Фемінізм – це про вміння дивитися на світ очима іншої людини, переважно жінки»
Моєму сину Марку 8 років. Ми не зовсім типова родина, адже у виховання Марка не залучені бабусі, наприклад. Чоловік у нашій родині має 50% ставку батьківства. Ми все розділили, включно з вивченням предметів у школі. Також мій чоловік без перебільшення breadkeeper – він пече хліб і ще багато різного готує. І в усі ці процеси всіляко залучає нашого сина.
Для мене фемінізм – це свобода бути собою, бути жінкою й мати рівні права з чоловіками. Це ж визначення передбачає й рівні обов’язки. Саме фемінізм дав мені розуміння, що я недооцінена соціумом, що моя держава не дбає про мене, що материнство – це безплатне обслуговування. І саме він наштовхнув мене на потребу піклуватися про себе як жінку, як людину, як особистість.
Я хотіла дитину й готувалася до її появи. Ми разом із чоловіком пили вітаміни, перейшли на здорове харчування й добирали імена. Попри це вважаю, що про дитину потрібно думати, коли дорослі морально готові принаймні на перші пів року після народження відсунути своє життя на другий план. Не розраховувати на допомогу ззовні, а проговорити між собою, що саме і хто робитиме. Обов’язки можна навіть прописати як контракт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про материнство. Відверто
Також фемінізм – це сито, яке відділяє здоровий глузд від стереотипів та упереджень. До прикладу, у сина був період захоплення веселковими поні, то навіть Святий Миколай приніс йому єдиноріжку принцесу Twilight. А ще син любить рожевий колір, тому вдома в Марка рожева парта. Він колекціонує камінці, блискітки та прикраси. І нас зовсім не турбує, що ці забавки вважаються дівчачими.
Наше суспільство не надто приязне до жінок і дітей. Наприклад, я живу на верхньому поверсі. Ліфта немає, тож про візочок теж не було мови, і я вирішила носити дитину в слінгу. Ми свого часу багато гуляли і помітили, що машини паркують на тротуарі. Я спокійно обходила з малюком у слінгу автівки, та чи жінка з коляскою змогла б так? Ні. Тому я почала робити зауваження водіям. І найчастішою відповіддю було: “Чому це Вас турбує? Ви ж спокійно пройшли”. Коли ми говоримо про взаємодію в суспільстві, то маємо на увазі взаємоповагу та емпатію. Коли ми говоримо про фемінізм – це про вміння дивитися на світ очима іншої людини, переважно жінки. Починати варто з себе. Якщо він помив посуд – це не про подвиг, а про наявність ресурсу та про те, що ним потрібно ділитися порівну.
Уляна Матвієнко: «Мені щодня повторювали, що я ніхто і що більше не існує мене чи моїх потреб/бажань/майбутнього, адже є тільки дитина яку я маю ростити»
У мене двоє дітей від різних шлюбів. До народження першої дитини я не вважала себе феміністкою, а вже після розлучення з чоловіком і батьком першої дитини – так. Друга дитина вже народжена після того, як я стала відвертою активною феміністкою. У цей період для мене змінилося все. Власне тоді й почалася моя боротьба. Мені щодня повторювали, що я ніхто і що більше не існує мене чи моїх потреб/бажань/майбутнього, адже є тільки дитина, яку я маю ростити.
Перша дитина стала своєрідним покаранням, про це постійно нагадували – терпи, всі ж терпіли, не маєш права жалітися, не можеш бути втомлена… Потреба боротися за права була не просто потребою – це була боротьба з суспільством за можливість жити в нормальних умовах без постійного осуду. Я розлучилася і врятувала своє життя, бо перший чоловік ідеально знав, як і куди треба вдарити, щоб найбільш травматично.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли заміж? А дітки скоро будуть?
У другому шлюбі материнство й фемінізм у мене просто ідеально балансують. Все просто: нічого не треба доводити, син змалку знає, що таке повага і любов до обох батьків незалежно від статі.
Я вважаю ці ідеалізовані образи материнства не надто реальними. Більшість випадків із мого життя – ті, де жінка пригнічена. На щастя, мій другий шлюб, друга дитина і розподіл обов‘язків – це те, чим я можу похвалитися. І це теж про фемінізм. За дитиною ми доглядаємо спільно, тому тепер материнство для мене – вільний вибір.
Гадаю, суспільство не дуже приязне зараз до мам із дітьми. Більшість людей усе самі знають краще за тебе: а чого ви з дитиною прийшли, тягаєте дитину всюди… Я в таких випадках ні на кого не зважаю.
Ніна Потарська: «Материнство в нашій країні – це виклик»
У мене двоє дітей – 18 і 10 років. У мене завжди була емансипативна модель поведінки, але я не завжди усвідомлювала себе феміністкою. Вже під час першої декретної відпустки я зіткнулася з усім комплексом проблем із експлуатації жіночої репродуктивної праці та почала бачити в цьому системну проблему. А головне – я зрозуміла, що багато чого можна змінити лише фіксуючи свою увагу, не витрачаючи багато коштів та зусиль.
Мої діти не сприймають стереотипних тверджень, знають, що таке сексизм, не сміються з сексистських жартів про білявок за кермом тощо.
Звичайно, материнство в нашій країні – це виклик. Непристосована інфраструктура, немає механізмів підтримки та допомоги. Сподіватися можна лише на себе та на ласку родичів і чоловіка. Така вразливість і непевність у мене викликала бажання розуміти механізми подолання та шукати шляхи мінімізації негативних впливів.
Моє материнство переважно радісне, хоча й сповнене страхів та перешкод. В залежності від внутрішніх ресурсів досвід материнства може бути досвідом пригнічення та дискримінації.
Перша вагітність у мене була рання, і на той час моє виховання в патріархальній родині звужувало сприйняття своїх можливостей та горизонтів. Думаю, материнство може бути й вільним вибором, але в умовах домінування патріархальних моделей поведінки такий вибір може бути вільним в умовах обмеженого вибору.
Культ «матері-берегині» = дружнє ставлення до жінок з дітьми?
Незважаючи на те, що в Україні існує певний культ матері-берегині, щодня ми можемо побачити не так багато прикладів дружнього ставлення до матері та дитини. Це стосується різних сфер: політика соціальної підтримки сімей із дітьми, доступ жінок до грудного вигодовування, спільне перебування дитини й матері на робочому місці, побудова простору, дружнього до дітей у громадських місцях тощо.
«Чому так відбувається? Бо материнство – це про щоденне життя реальних жінок та їхніх дітей, а не про уявний ідеальний художній образ “матері з немовлям” із картин відомих живописців. Якщо хочемо реальних змін у підходах підтримки материнства, то маємо розуміти, що материнство – це про визначення потреб, інтересів і можливостей конкретних жінок. А тому всі ініціативи і заходи в цій сфері повинні бути спрямовані не на материнство як таке, а на жінок-матерів та їхні потреби (як от, наприклад, ініціатива “Пакунок малюка”, на якій довгий час наполягали саме матері немовлят)», – каже Маріанна Колодій.
Ольга Беца
