Кожен, хто хоч раз відвідував Ізраїль, ще на кордоні звернув увагу на них. Вони – це молоді усміхнені дівчата у військовій формі та з автоматами на плечах. Вони не працюють у службі охорони чи в митниці. Ці дівчата – солдати, які несуть військову службу.
В Україні ситуація інша і жінок не так активно залучають до військової служби. До 2014 року жінки в Збройних Силах України взагалі мали обмежені можливості. Після початку збройного конфлікту на Сході України, жінки, яким була не байдужа доля країни, почали вступати в добровольчі батальйони та опановувати військові спеціальності, які довгий час мали ярлик “чоловічих”. У той самий час про кар’єрні сходи в ЗСУ жінки могли лише мріяти.
Як жінки отримали доступ до посад у ЗСУ?
Станом на 2008 рік у ЗСУ проходило службу лише 1800 жінок. З початком збройного конфлікту ЗСУ не збиралося змінювати свого ставлення до жінок. Тож коли деякі жінки добровільно воювали в батальйонах, ЗСУ відкривало набори на такі основні посади: у відділах зв’язку — «телефоніст», «телеграфіст»; у тилу — «кухар», «кравець»; на медичні посади — «фельдшер», «медична сестра»; до штабу — «діловод», бухгалтер» тощо. Така ситуація тривала до 2016 року.
03 червня 2016 року Міністерство оборони України прийняло наказ, який суттєво розширив перелік посад, які можуть обіймати жінки-військовослужбовці. Ці посади закріплені в “Тимчасовому переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу з урахуванням тих, на які дозволяється призначати військовослужбовців-жінок, та відповідних їм військових звань і тарифних розрядів посад”.
У результаті військовослужбовці-жінки отримали доступ до наступних бойових посад ЗСУ: стрільці, снайпери, розвідники, кулеметники, гранатометники, механіки-водії, навідники, номери обслуги, старші стрільці-зенітники, начальники відділень, техніки, командири відділень, командири бойових машин, командири гранатометів, командири мінометів тощо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Марлеві маски ми віддали піхоті на першу лінію»: сержантка 93-ї бригади Кристина Заргуська про війну та епідемію
23 січня 2017 року відбувся новий прорив. Міністерство оборони України прийняло ще один наказ – “Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу”.
Цей наказ надав можливість військовослужбовцям-жінкам займати військові посади офіцерського складу, за винятком посад, що пов’язані з використанням вибухових речовин, водолазними роботами.
Отже, завдяки цим наказам жінкам відкрито шлях до приблизно 300 штатних посад ЗСУ. У результаті жінки змогли претендувати майже на 90 тисяч посад. Але й на той час про рівність жінок і чоловіків у військовій службі не йшлося.
Лише 06 вересня 2018 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях”. Він набрав чинності 27 жовтня 2018 року.
У законі зазначено наступне: “Жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов’язку в запасі та дотримання правил військового обліку (ст. 1 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”).
Чому все це стало можливим? Що змусило Міністерство оборони України відкрити можливість жінкам реалізовувати себе в армії? Основні причини дві – активна участь жінок у добровольчих батальйонах та адвокаційні дії з юридичного доступу їх до служби. Врешті-решт це дало позитивний результат і змусило прийняти ряд змін до чинних правил. Але відбулися вони лише протягом останніх років.
Чи можна назвати доступ жінок до військової служби вільним?
На даний час у Збройних Силах України проходить службу 29 760 (14 % від загальної кількості) військовослужбовців-жінок, із них: 4 250 офіцерів (8,1 %); 6 973 сержанти (14,5 %); 17 438 солдатів (17,3 %); 1 099 курсантів (9,7 %).
Це не половина і навіть не четвертина від загальної кількості військовослужбовців.
Також існує заборона комплектувати жінками посади офіцерського складу, які пов’язані з використанням вибухових речовин та водолазними роботами. Жінки досі не можуть проходити службу на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад надводних кораблів, (крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення), обіймати посади протипожежної охорони, робота на яких пов’язана з безпосереднім гасінням пожеж.
Водночас відсутнє жодне аргументоване пояснення для цих заборон. Наприклад, у США та Франції жінки мають право проходити військову службу на підводних човнах. В Ізраїлі, який я згадувала на початку, взагалі відсутні будь-які заборони жінкам займати військові посади.
Тож наявні заборони щодо жінок в Україні не можна пояснити “фізичними”, “моральними” чи іншими особливостями. Такі дії по своїй суті дискримінаційні, оскільки за відсутності достатніх підстав жінок обмежують у праві обирати власний професійний шлях, навіть якщо це військова служба.
“Війна – це чоловіча справа” та “Армія не для дівчат”.
Це ті стереотипи, які існували раніше і продовжують жити у світогляді частини сучасних українців. Чоловіки монополізували військову сферу і багато років не допускали туди жінок. Такий стан речей легко пояснити.
Збройні Сили України – це влада, гроші, вплив. Всі посади, які хоч трішечки наділяли людину владою, могли обіймати лише чоловіки. Більш того, це було закріплено законодавчо. Таким чином, до 2016 року в Україні існувала ситуація, коли дискримінаційні дії стосовно жінок, які хотіли проходити військову службу в ЗСУ, були закріплені законодавцем без жодних пояснень чи достатнього обґрунтування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ти дівчина, в тебе будуть закохуватись» та інші історії жінок на війні
Але врешті-решт настав момент, коли стало безглуздим стверджувати, що жінки не можуть активно брати участь у бойових діях та бути, наприклад, снайперками чи розвідницями, якщо вони вже фактично це робили у складі добровольчих батальйонів. Неможливість жінки бути хорошим бійцем спростували життєві реалії.
А як же строкова військова служба?
Минулого року на сайті електронних петицій до Президента України з’явилася нова петиція, де автор закликав поширити призов до армії на жінок.
Зазначену петицію підтримало лише 212 осіб. Але відкритим залишається питання – чи мають жінки проходити строкову військову службу? Якщо ні, то чи не буде це вважатися дискримінацією чоловіків, для яких це обов’язково?
Ці питання дискусійні – і я можу пояснити лише власну позицію.
Введення обов’язкової строкової служби для жінок можливе лише у випадку, коли буде забезпечена реальна рівність жінок та чоловіків у проходженні військової служби. Це означає, що потрібно скасовувати переліки посад, які можуть обіймати військовослужбовці-жінки, а в законі прямо зазначати, що будь-який військовослужбовець (незалежно від статі) має рівні права на те, щоб отримати будь-яку посаду в ЗСУ.
Більш того, далеко не всі чоловіки у призовному віці проходять строкову службу. Тож якщо зобов’язати жінок проходити таку службу, то мають бути передбачені певні винятки та гарантії. Наприклад, звільнення від проходження служби за станом здоров’я, вагітних, жінок, які мають малолітніх дітей та інші категорії, що забезпечить охорону материнства та дитинства.
Отже, само по собі введення строкової служби для жінок не буде порушувати їхніх прав, якщо до моменту таких змін буде подолано іншу дискримінацію й жінки отримають реальний рівний доступ до військової служби.
За останні 6 років відбулися колосальні зміни в залученні жінок до військової служби. Кількість жінок, які вже обіймають посади в ЗСУ, зросла в 16 разів. А в перспективі жінки можуть зайняти втричі більше посад, ніж зараз. Але і це не межа. Тож подальші кроки в цьому напрямку мають ставити на меті досягнення реальної рівності жінок та чоловіків у військовій службі.
Ольга Семенюк
Фото: rubryka.com
