Повага
Image default
Статтi

«Червоні черевики»: в Україні масштабно підтримали онлайн-флешмоб щодо протидії гендерному насильству

В Україні відбувся онлайн-флешмоб на підтримку жінок, постраждалих від гендерного насильства. Взувшись у червоні туфлі, балетки, сандалі та кросівки, жінки та чоловіки поділилися особистими історіями чи спогадами своїх знайомих, аби продемонструвати власну позицію та протест проти гендерної нерівності, дискримінації та різних видів насильства. 

Історія флешмобу

4 червня відзначається день Всесвітньої акції проти фемініциду. Це явище (від англ. feminicide) означає вбивство, насильство, дискримінацію, зумовлену статтю, злочини на ґрунті ненависті за ознакою статті та гендеру. У цей день жінки з усього світу долучаються до віртуального маршу, діляться своїми історіями гендерно-обумовленого насильства. Основним атрибутом мережевих записів є фотографії, на яких зображено червоне взуття. Акція створена для того, щоб привернути увагу та нагадати про те, що гендерне насильство – це проблема, що існує в сучасному світі і з нею треба боротися.

Авторами/ками ініціативи #RedShoes є жіноча організації Every Woman Treaty, яких надихнула художниця з Мексики Еліна Шове. У 2009 році вона створила інсталяцію «Red shoes» – поставила червоні черевики перед консульством Мексики в Ель-Пасо на знак протесту проти масових вбивств жінок, домашнього, сексуального та гендерно-обумовленого насильства у відношенні жінок. До цього її підштовхнула трагедія, що сталася з її сестрою – жінку зґвалтував та вбив чоловік. Серед взуття, яке виставила Еліна, були також й черевики дівчат та жінок, вбитих чоловіками. Червоний колір символізував кров, пролиту в результаті фемініциду та насильства. Ця акція підштовхнула активістів та активісток з усього світу щороку цього дня вдягати червоне взуття та ділитися своїми історіями гендерно-обумовленого насильства під хештегом #RedShoes, а українки використовують синонімічний аналог – #ЧервоніЧеревики.

«Червоні черевички» в Україні

В Україні цю ініціативу підтримав проєкт Кешер – Міжнародна жіноча організації з представництвом у 5 країнах світу.

«У зв’язку із пандемією та карантином, рівень насильства у ставленні до жінок невпинно зростає. Кожного дня фіксуються тисячі нових випадків. Статистика говорить за нас – рівень домашнього насильства в Україні зріс на 40%! При цьому, практично половина жінок приховує ці випадки у своїй сім’ї, не знаючи як захиститись», – зазначають представники проєкту Кешер.

До акції долучилися сотні жінок з великих міст та селищ, а також і представниці інших країн – Ізраїлю, Англії, Росії, Білорусі та Молдови.

Адвокатка Катерина Ковалевська долучившись до акції, розповіла, що одного разу вона, разом з подругою відпочивала на дискотеці. В якийсь момент незнайомець – дужий хлопець 25-30 років,  почав «відтискати» їх з танцполу. А потім – просто навалився на спину Катерини, штовхаючи її.

Я постукала його по плечу зі словами: “Вийдемо, поговоримо?”…Я розуміла, що у випадку, якщо його відповідь буде ТАК, – я живою не лишуся», – пише Катерина, зауважуючи, що після цього хлопець відступив – злякався, що на виході її чекає компанія друзів або вона займається якимось бойовим мистецтвом“, — написала Ковалевська.

Людмила Янкіна, правозахисниця, координаторка проєкту Центру прав людина ZMINA, розповіла, що в її житті стався неприємний епізод, коли вона була п’ятикласницею. Друг сім’ї, «сивий  респектабельний добряк» запросив її у гості, відвідати «Шахтарський торт». Дуже смачний і дорогий, родина Людмили не могла собі дозволити такі смаколики. Прийшовши у гості, господар будинку покликав її їсти не на кухню, а в спальню. Дівчинка, без зайвих думок, погодилася, і як тільки відкусила перший шматочок бажаного торту – відчула, що той самий доброзичливий дядько гладить її по спині, а потім – торкається грудей.

«Те, що я відчула в той момент – різка тошнота та відраза, які зараз вже можна назвати захисними механізмами. Мій мозок казав мені, алярм (!) небезпека. Але це не працює так, що ти собі щось в голові пояснюєш, ти просто дієш. Тоді я вирвалась, викинула той кусок торта і втекла з хати», – ділиться Людмила, акцентуючи увагу, що розповісти про це змогла значно пізніше, і, як виявилося згодом, вона була «не єдиною дівчиною, яку він пробував розтліти», — поділилася правозахисниця.

Адвокатка та журналістка Лариса Денисенко розповіла, що вона стикнулася з неприйнятною поведінкою незнайомих хлопців, коли після поїздки поверталася додому. На годиннику було близько п’ятої години ранку, до будинку залишалося приблизно 500 метрів.

«Літо, тиша, назустріч йшло троє піддатих хлопців. І один скерував свій напрям на мене, словесно своїх намірів він не приховував. Я навіть іронічно-злобно подумала: твою ж мать, бракувало, щоб мене оце на довершення цієї подорожі зґвалтували поряд з будинком», – зазначає Лариса Денисенко.

Врятувалася вона завдяки рушнику, що тримала в руках. Скрутила його і вдарила одного з хлопців. На диво, їх це зупинило.

Головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська також стикнулася з домаганнями таксиста, попри те, що була впевнена, що таке може статися з ким завгодно – тільки не з нею:

«Такі, як я вже нічим не ризикують, я ж тьотка глибоко за сорок, мені ж на потяг, я ж запізнююсь, я ж схожа на усіх вчительок одразу. (…) 5.30 ранку на годиннику, ще півгодини тому я перевіряла в холодильнику, що лишилось моїм хлопцям їсти на 2 дні мого відрядження, а зараз я думаю, що заговорюю йому зуби і шукаю, кого набрати в телефоні, і пальці нічого не набирають», – розповідає Тетяна, зазначаючи, що цього таксиста щось спинило, а є й ті – хто не зупинився, а також ті, хто вже нікуди не доїхав.

Директорка ТРК “Громадське радіо” Тетяна Курманова згадала декілька історій, що траплялися з нею в різні періоди життя. Від компанії нетверезих підлітків Тетяна рятувалася погрозами та аргументами, від «доброзичливого діда», який погодився підвезти до батьків, а потім почав домагатися відбивалася парасолькою. Після цього вона пішла на курси самооборони та придбала газовий балончик, а у зв’язці ключів з’явився особливий – для самозахисту.

«Такі історії трапляються майже з кожною з нас, неважливо, скільки тобі років, якої ти комплекції та як себе позиціонуєш», – влучно зауважує Тетяна Курманова.

Своєю історією поділилася і журналістка видання “Жінки це 50% успіху України” Вікторія Кобиляцька. Вона стала жертвою харасменту ще у школі, її домагався інструктор водіння.

Про сексуальні домагання у громадському транспорті і таке явище як “фроттеризм” (сексуальна девіація, при якій сексуальне збудження досягають за допомогою тертя статевих органів через одяг об сторонню людину в місцях скупчення людей) розповіла психологиня Марія Фабрічева.

Це дуже маленька частина всіх історій. Більше шукайте у соціальних мережах за хештегами #Redshoes, #червонічеревики.

Нагадаємо, раніше до масштабного флешмобу #Янебоюсьсказати долучились сотні українок і українців, а також громадяни/ки інших країн. Жінки прямо і не стидаючись почали говорити про насильство та сексуальні домагання, які чинили над ними в юності, зрілому віці, та навіть у дитинстві.

Яна Радченко

Схожі записи

Фальшивий баланс: Чи варто публікувати у ЗМІ «позицію ґвалтівника»?

Жінка у війську: які проблеми доводиться долати захисницям?

Євгенія Цебрій

Бронежилет на скотчі та стерті зуби: історія жінки, що пройшла війну