Дар’я Андрусенко-Якотюк — волонтерка, військовослужбовиця та ветеранка. Розповідаючи свою історію, вона говорить про перешкоди на війні та в мирному житті, які замовчуються, але це не означає, що їх не існує.
Дар’я наголошує на необхідності підтримки жінок і вже долучилася до створення платформи «Коаліція ветеранок і волонтерок». Вона розповіла «Повазі» про свій шлях на війну, спроби адаптації до мирного життя, а також про важливу зустріч-обговорення із міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною.
Що буде, якщо влучать?
У березні 2013 року народився син Гліб, а в квітні 2014 я вперше поїхала в 74-ий підрозділ. Тоді в Дніпрі сформувався потужний волонтерський рух. Ми з дівчатами збирали й передавали на фронт їжу, продукти, медичні засоби.
Пам’ятаю, як приїхали до бійців 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот», а в них — жодної аптечки. За короткий термін ми зробили їх 500 штук, зекономили на тому, що всі медикаменти складали у власноруч пошиті торбинки, схожі на косметички. Головне — повністю укомплектували. Варто було б залишити хоч одну, віддала б зараз у музей АТО.
Тоді навіть води в частинах не було. Коли я знайшла «п’ятитонку» (вантажівку для перевезення бутильованої води — ред.), мене називали королевою води (сміється).
Зараз коли про все це згадую, то здається, ніби то події з іншого життя. Після пологів я важила більше ста кілограмів і довго не могла схуднути. Спорт, кріосауна, дієти — нічого не допомагало. Стала волонтеркою — через постійний стрес миттєво скинула зайву вагу.
Читайте також: Жіноче обличчя війни: жінки-волонтерки, які воюють у тилу
Навчилася одягати зовнішню броню, але серце все одно вистрибувало на блокпостах. Стримуючи внутрішні переживання, я дозволяла собі непомітно для всіх стискати зуби. Через два роки почалися болі. Лікар здивувався і сказав, що так можна зуби стерти повністю, тож зробив мені спеціальні капи. Одягала їх, бо постійно їздили до військових.
Коли вперше потрапила під обстріл, мені стало страшно за сина й за себе. Часто думала — що буде, якщо в мене влучать?..
Тому наприкінці 2016 року все ж таки вирішила стати військовослужбовицею. Коли бачиш, що відбувається в державі, варто подбати про свій захист. Підписання контракту — це своєрідна державна страховка. А військова служба майже не відрізняється від волонтерства, лише паперова робота додалася.
Форма незручна, але своя
Сутінки, їдемо через блокпост у Маріуполі. Я, як завжди, за кермом. Зупиняють двоє бійців. Один — у російській формі, інший — в американській. Зовні лишаюся спокійною, але всередині — посивіла. Виявилося, що хлопці — наші, а вдягли те, що мали. Звісно, на початку війни так і було, але я переконана, що наші військові повинні бути українськими, а не американськими чи, не дай Боже, бути схожими на ворожу силу.
Завжди можна купити собі зручнішу форму, але я віддана лише українській.
У жінки своя статура, тому звичайний, адаптований під чоловіка бронежилет для нас незручний. По-перше, він важкий. І одягти на себе 20 кілограмів броні, а потім ще й пробігти — складно. По-друге, на мені жоден бронежилет нормально не тримався: бретельки бюстгальтера натирали, застібки вискакували. Бувало, що скотчем себе замотувала, бо якщо затягнути — дуже стискає груди, а зробиш слабше — не тримає. Потім купила нове кріплення, понесла в ремонт, щоб його замінили — стало трохи краще. Коли в броні весь день, увечері на плечах червоніють утоплені рани.
Із берцями теж проблеми були. У мене досить велика нога, і якщо в них ходити кілька годин — нормально, а якщо весь день — неможливо. Зараз ноги часто болять через незручне взуття під час служби.
Рятівне коло
Коли в мене закінчився контракт, я просто повернулася й деякий час намагалася звикнути. На війні час іде повільніше, з’являється враження що весь світ такий. Вважається, що держава забезпечує ветеранів: є відступні (13-та зарплатня), є можливість стати на біржу (допомога в 5-8 тисяч гривень на місяць). Мені було важко адаптуватись, а знайти роботу виявилося майже неможливо.
Зараз я часто думаю, що було б добре, аби жінки, які перебувають на фронті чи на ППД (пункт постійної дислокації — ред.), мали можливість підготуватися до дембеля. В Ізраїлі та Америці такі програми існують.
Коли проблеми виникають на війні ти тримаєшся купи. Захворіла — випила «мефенамінку» й побігла. Зуб болить — випила кетанов і знов побігла. Коли повертаєшся додому, організм розслабляється й починають вилазити різні хвороби. В мене так і було. У якийсь момент розумієш, що «розвалюєшся».
У мене три куми, вони цілком цивільні — це моє рятівне коло. Мати таких подруг важливо кожній ветеранці. Перед спільною зустріччю ми домовляємося, що лише годину говоримо про війну, а потім про неї взагалі не згадуємо. Подруги дають мені видихнути по-дівочому: одна розповідає про світ культури, інша — про подорожі, третя — про свої побутові проблеми, від яких волосся дибки. У такі моменти думаю, як мені пощастило в житті в порівнянні з її ситуаціями (сміється).
Головне в цьому спілкуванні — що дівчата мене відволікають і підтримують. Навіть коли я даю волю емоціям, заговоривши про біль і переживання від звісток про «двохсотих».
Ніхто нічого не винен?
Ми самі культивуємо розуміння, що нам ніхто нічого не винен. Люди це підхоплюють. Коли почали оплачувати контракт, всі заголосили: мовляв, вам ще й гроші платять! Та це не такі й великі гроші. А якщо уявити, що ніхто б у 2014 не пішов захищати країну, що було б? Можливо, суспільство та держава має забезпечити людей, які погодилися їх боронити?
Якось я дивилася американський серіал, який пробрав до сліз. Головним героєм був непримітний хлопець. Коли він потрапляє до лікарні, хтось каже: «Це ветеран!». Усі відразу підбігають до нього зі словами підтримки, з повагою, вдячністю. У нас, на жаль, майже немає такої поваги до ветеранів та ветеранок.
Жінки повертаються з війни вже не такими, як їхні ровесниці. Вони навчені виживати, допомагати й зберігати чиєсь життя. У багатьох випадках вони або зачиняються вдома, або знову йдуть в армію, бо не знаходять себе в мирному світі.
Якщо якісно оцінити досвід жінок які були на війні, можна отримати дуже гарних фахівчинь. Я знаю дівчат, які набули під час служби високої кваліфікації, хоча й не мають диплома кухаря, медика, логістки чи адміністраторки. Моя подруга — військова, яка вміє якісно навести міномет. Це дуже розумна жінка.
Наша держава начебто дає нам вудочку, маючи на увазі можливість розвитку. Але її я не бачу. Приходжу в соцзахист, мені кажуть іти в один кабінет, потім у наступний, і так по замкнутому колу. Пропонують лише курси бухгалтерів, касирів або продавчинь у супермаркеті.
Читайте також: Волонтерство в Україні: Війна в тилу, що лежить на жіночих плечах
Я під час служби постійно їздила за кермом. І нещодавно мене запрошували працювати водійкою на бусі в Польщі за гідну зарплатню. Дайте мені тут таку можливість, дайте реалізуватися тим жінкам, які вже набули якісного досвіду — і я впевнена, що вони здивують усіх.
Є дуже потужний ветеранський рух який працює в Києві та Львові. Там створюють базу, в якій показують компаніям і бізнесу, що є фахівці й фахівчині з гарним досвідом. Ми потребуємо такого ж у кожній області.
Нещодавно мені пропонували приєднатися до круглих столів психологічної підтримки онлайн, але там реєструються лише чоловіки. Я розумію, що суто жіночі справи неможливо обговорити в чоловічій компанії. Під час служби я інколи казала хлопцям: «Нехай у нас хоч якась таємниця залишиться, бо все життя напоказ». Я за рівність, та все одно я залишаюся вихованою світом жінкою зі своїми особистими проблемами.
Платформа «Коаліція ветеранок і волонтерок»
Наше суспільство і громади не доросли до жінок у війську. Якщо ти була військовою, мало хто знає й розуміє, що відбувалося на службі.
Тиждень тому збиралися з ветеранками, волонтерками та військовими Дніпропетровської області, щоб познайомитися особисто. Згодом спробуємо зробити такі заходи доступнішими, щоб жінки могли приїхати разом із родиною та дітьми. В нашій області багато ветеранок, але вони ніяк не задіяні.
Треба, щоб жінки повірили й почали простягати руку підтримки одна одній. Є така програма у смартфоні «Своя половинка», яка тобі показує хто ближче за інтересами, хто поряд, щоб зустрітися. Добре було б мати таку ж програму для ветеранок.
Наприклад, мені потрібна психологічна допомога. Або я хочу вивчити іноземну мову. Я почала шукати сама, а потім дізналася, що є багато програм для ветеранок, куди потрібно подати своє резюме, написати есе — і можна отримати грант на довгострокове навчання. Тому потрібно створити таку платформу, де буде зібрана вся інформація, яка може знадобитися для адаптації та навчання жінки після війни або впродовж війни.
Читайте також: Що могли б принести із собою волонтерки, якби прийшли у політику
У грудні 2020 року представниці регіональної коаліції 1325 на замовлення Українського жіночого фонду провели на Дніпропетровщині фокус-групове дослідження у межах проєкту «Рівність заради безпеки». Опитані ветеранки наголосили на необхідності підтримки волонтерської діяльності з боку органів місцевого самоврядування та на важливості психосоціальної підтримки волонтерів і волонтерок. Жінки говорили про неповагу суспільства, пільги, що не працюють, відсутність психосоціального та медичного супроводу після повернення з війни та проблеми з інфраструктурою й соціальними послугами. За результатами опитування визначили низку рекомендацій на рівні центральної та місцевої влади.
Громадська організація «Gender stream» уже давно працює з цією темою, комунікуючи з владою й бізнесом. Вони знають, як долучити міжнародні фонди, що вміють працювати з жінками-ветеранками. Спільно ми вже почали створення платформи «Коаліція ветеранок і волонтерок», необхідної для привернення уваги до проблем та вирішення питань ветеранок, військовослужбовиць та волонтерок.
Нещодавно якраз відбулася зустріч із генералкою та міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною. Під час двогодинної розмови ми окреслили першочергові завдання, які треба вирішити, щоб допомогти жінкам, котрі після війни намагаються повернутися до повноцінного цивільного життя.
У переліку наболілих питань, озвучених ветеранками:
- психологічна реабілітація жінки та її родини (за потреби — разом із дитиною);
- медична допомога;
- держреєстр ветеранів АТО\ООС, якого фактично немає;
- інформаційна підтримка, недостатність інформації про державні проєкти, які покликані підтримати ветеранок та волонтерок;
- перекваліфікація жінок;
- отримання земельної ділянки\житла.
Тетяна Кондрашевська
