Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Що могли б принести із собою волонтерки, якби прийшли у політику
Статтi

Що могли б принести із собою волонтерки, якби прийшли у політику

Відомий український карикатурист Олексій Кустовський є автором роботи, котра досить промовисто демонструє, на чиїх плечах (чи то пак – крилах) сьогодні лежить тягар війни на Донбасі. От тільки одну важливу дрібничку чомусь враховано не було. Бо у слова «волонтер» є жіночий рід. І навіть не посилаючись на статистичні дані, можна з упевненістю стверджувати, що волонтерок, котрі роблять усе, щоб наблизити перемогу, в Україні чимало.

volonter

Чи треба «феям» іти в політику?

Як не прикро це констатувати, однак жінки часом лишаються невидимими у просторі громадського протесту. І це попри те, що вони чи не першими висловили своє «фе» принципам «совка», взяли на себе відповідальність за долю країни, а тому не чекають, що хтось щось зробить замість них, а діють сьогодні – тут і зараз. Волонтерство для них не тренд, а звичайнісінька необхідність. І ніхто не посперечається із тим фактом, що волонтерки наближають перемогу. Можуть із-під землі дістати будь–що. Підтримати бойовий дух воїнів, зробивши їх сильнішими в рази. І не лише за рахунок зібраних коштів на придбання ліків, теплих шкарпеток, безпілотників, тепловізорів чи міношукачів. У них є ті риси, яких катастрофічно бракує державним мужам. Бо вони розуміють, що «як не ми, то хто?» і не витрачають час запитуючи, що держава може для них зробити, а роблять усе самотужки. Тому раз по раз звучить думка, що «могли б робити значно більше, якби самі прийшли до влади», поклавши край «невидимості» і змінюючи застарілу систему.

Чи варто волонтеркам іти у «велику політику» і грати за її правилами? Ставати депутатками місцевих рад, балотуватися до парламенту, очолювати державні установи? І якщо так, то які свої «правила» вони можуть там запровадити? Про це «Повага» розпитувала жінок, які сьогодні активно займаються волонтерством, підтримуючи українських воїнів.

Ми можемо багато чого змінити. Адже армію вже змінили

bykova

«Добраніч, люба Хунта і цинічні Бандери! До нашої перемоги залишилося на добу менше», – так майже щовечора пише у своєму Facebook та, котру бійці називають «Феєю». Кажуть, що вона має одну дуже корисну навичку – вміє «обманювати міни», перебуваючи в самому пеклі війни. Ксенія Бикова із міста Комсомольськ, що на Полтавщині, волонтерить ще з часів Майдану. Опікується переважно бійцями «Правого сектору», хоча наголошує, що допомагає усім, хто просить про допомогу. Нині їздить на передову кілька разів на тиждень, щоб відвезти бійцям провізію, амуніцію та силу–силенну інших важливих і потрібних речей. У перерві між поїздками збирає гроші і закуповує–збирає докупи все необхідне. Номер її телефону і картки рекламують кілька радіостанцій, тож не дивно, що часом доводиться потерпати від далеко не привітних дзвінків.

«Дзвінки бувають різні, а ось щойно був шедевр. Дослівно: «Якби не ви, волонтери, українська армія вже давно б здохла, і був би нарешті Радянський союз. Ненавиджу вас!». Людина, яка телефонувала, так і не зрозуміла, що це був комплімент екстра класу», – сміється Ксенія.

Вона вважає, що волонтеркам обов’язково треба йти в політику.

«Це навіть не обговорюється. Бо ми можемо багато чого змінити. Адже армію вже змінили!», – говорить волонтерка і додає, що нинішнім народним обранцям бракує любові до рідної землі, а також елементарної порядності та чесності, тому цю систему варто змінювати.

Немає якоїсь суттєвої різниці – жінка чи чоловік. Головне – професійність

berlinskaya

26–річна студентка магістратури Національного університету «Києво-Могилянська академія» Марія Берлінська пішла на фронт доброволицею ще восени минулого року. Сьогодні вона аеророзвідниця. Нещодавно започаткувала Центр підтримки аеророзвідки на території Києво-Могилянської академії. Також Марія активно шукає (і знаходить) фінансування для розвитку аеророзвідки. На її думку, якщо фахові, досвідчені активістки та волонтерки будуть «заходити у владу», то якісні зміни неминучі.

«Однак зараз у владі теж є жінки, які є людьми старої системи, вони останнього чіпляються за владу і не хочуть давати проточну воду у всю цю застарілу систему. Тому я не думаю, що це питання жінок–чоловіків. Це питання професіоналізму», – наголошує дівчина.

«Однозначно, як жінкам, так і чоловікам, на чиїх плечах зараз тягар війни, варто заходити у владу. І на те є об’єктивні причини. По-перше, ми ніколи не змінимо систему, якщо будемо тільки критикувати. Є необхідність і прийшов час брати на себе цю відповідальність. Звичайно, результати будуть не скоро. Критики буде багато. Система буде змінюватися дуже повільно. І ті люди, які зараз зайшли в систему, нові обличчя, їм дуже важко щось змінювати, тому що якщо в просторі громадського активізму вони не були скуті, вони були поза системою, вони її намагалися ззовні якось зруйнувати, змінити, зробити прозорою, то зсередини вони грузнуть у цій ситемі, у цьому бюрократичному, корупційному механізмі. Причому, зайшло доволі багато на хвилі Революції порядних і доволі перевірених людей, я багатьох із них знаю і спілкуюся з ними. І всі говорять про одне – що дуже важко робити якісь якісні зміни», – наголосила Марія Берлінська.

Вона також звернула увагу на проблему «невидимості» жінок.

«Жінки зараз є у цьому громадському протесті, і їх дуже багато. Особливо у волонтерському русі. Я знаю дуже багатьох жінок, і вони фактично там ще дійсно з Майдану працюють нон–стоп 24/7. Так само, як вони є і на війні. Жінки працюють, виконують завдання, отримують поранення. Але вони там є доволі невидимими. Про них мало говорять, на них мало акцентують, і тому їхня робота часто є непоміченою», – розповіла доброволиця.

Не буде коли керувати країною!

prutkova

Ірина Прудкова – відома журналістка з Маріуполя. Опікується бійцями на блок-постах біля міста, а також переселенцями. Залучила до цього процесу всю свою родину. Чоловік допомагає їй розвозити воїнам харчі та інші необхідні речі, доньки – печуть різні смаколики, прасуюють білизну… З-поміж іншого, Ірина з командою змушена навіть забезпечувати хлопців на передовій національною символікою, бо з цим, виявляється, теж проблема.

«Якось, заїхали в тил до наших на передовій в поля. Вони в ступорі і не підходять, мовляв, як ми взагалі тут опинилися?! А ми теж в ступорі, що не підходять! Вирішили, що потрапили в тил до бойовиків, адже українського прапора не було. Коли обидві сторони прийшли до тями, то посміялися. Але ті кілька хвилин ступору в авто я вже придумувала байки: як ми тут опинилися, звідки гуманітарка і чому в нас українська символіка. Єдине, що відразу не спало на думку – з’їсти сімку від телефону, де суцільні комбати, «Правий сектор», батальйони, частини, бригади і бійці. Раніше я намагалася все це кодувати, але після ротацій почала плутатися в телефонах і стала більш зрозуміло для себе записувати», – розповідає Ірина. Після цього випадку, вона вирішила, що при нагоді варто закупляти і завозити бійцям національні прапори.

На запитання про ймовірний похід волонтерок у владу Ірина відповідає жартома:

«Ні в якому разі не можна! Волонтеркам тоді просто ніколи тоді буде керувати країною». А ще вона радить нардепам повчитися у жінок, що підтримують армію, «сміливості, відваги, чесності та любові до країни; а не до годівниці держави».

Краще буде, коли волонтерки відкрито контролюватимуть роботу політиків

klipchak

«На стабільне запитання закордонних журналістів «Що вашим жінкам дає сил?», я ніколи не знаю, що відповідати. А на їхнє класичне запитання «Як ви це робите (знаходите, дістаєте, надаєте, лікуєте, шукаєте…», я взагалі замовкаю, і кажу, що для мене це теж загадка», – розповідає волонтерка, філологиня, викладачка чеської мови з Київського університету імені Бориса Грінченка Галина Клічак. Її волонтерство теж триває ще з часів Майдану.

«Якось по скайпу пояснювала ситуацію з волонтерством на фронті одному закордонному журналістові. Прозрів. Точніше був у шоці. Каже, що ми якісь прямо надлюди і питає: «А ви скільки волонтерите?» Кажу, що вже понад рік. «Часто плачете?». «Ні, навпаки – частіше сміюся». Дядя завис», – пригадує волонтерка.

Галина не висловлює надміру категоричних суджень, однак наголошує: має сумніви щодо того, що волонтерки потрібні в політиці. Натомість пропонує створювати такі собі волонтерські наглядові ради, від яких, на її думку, буде значно більше користі.

«Це важка машина, яку не так легко змінити чи зрушити. І зазвичай вона «з’їдає» усіх, хто приходить у політику. Багато волонтерок, особливо очільників волонтерських груп, це жінки, які створили самі себе ще до 2013 року. Це природжені лідерки, перфектні організаторки. Багато в кого з них свій непоганий бізнес. Вони дійсно «бідові». Знають як зробити все – від банального пошиття трусів для воїнів АТО до міжнародних відносин. Кожна друга – пройшла весь Майдан, бо вони вже там реалізовували свої організаторські здібності. А ще – це неймовірно стресостійкі жінки. Тому вони зараз і залишилися у волонтерах, бо знають, як і що організувати. Вважаю за доцільне створити такі собі волонтерські наглядові ради. Навіть якщо війна закінчиться завтра – в Україні катастрофічна кількість невирішених проблем – дитбудинки, будинки для інвалідів, літніх людей та і ті самі школи, садки, гуртки. Елементарно – дитячі майданчики, де постійно випорожнюються собаки або височенні бордюри, на які кожен інвалід на візочку не виїде. Все це треба знати із середини, за цим треба постійно стежити і контролювати. А перехід у політику розпорошить таких жінок. Якості, на мою думку, буде мало», – запевняє Галина.

За її словами, діяльність волонтерок буде дуже важливою і потрібною у найближчі роки. Адже коли війна на Донбасі закінчиться, тисячі людей ще більше потребуватимуть допомоги.

«Поради як все організувати, допомогти і вирішити – ось тут і знадобляться волонтерські рухи. Що потрібно від політики? Не кидати абсолютно все на волонтерів. Я філолог, а маю знати розміри КрАзу, бо на нього плетуть дівчата маскувальні сітки. Маю знати, звідки краще дістати берці, і в яких спальниках найбільше за ніч збирається вологи від тіла. Маю перейматися багатьма організаційнимим питаннями, які можна вирішити у держустановах. Наприклад, чому поранені воїни мають аж із Ірпеня щодня їздити у громадському транспорті на вулицю Майбороди до Києва на капельниці, коли ледве ходять? Краще буде, коли роботу політиків волонтерки відкрито контролюватимуть на всіх без винятку рівнях. Результативності буде більше», – підсумувала Галина Клічак.

Із усіма волонтерками, котрих знаю особисто, в розвідку точно б пішла

karpa

Письменниця і співачка Ірена Карпа саме працює над сценарієм серіалу про волонтерів. Збирає докупи цікаві історії за допомогою соціальних мереж. А ще Ірена сама активно долучається до збору коштів для бійців АТО. Так, нещодавно вона організувала у Facebook «розпродаж платтячок за смішними цінами». Жартома назвала цю ініціативу «Killing fashion» – мода для ліквідації окупанта.

«Придбані вами дольче-габани, діани фюрстенберг, москіни, ямамоти, дезігуалі та інші звірі автоматично конвертуються у тактичні окуляри, балаклави, труси-майки-шкарпетки, форму, берці та на що ще грошей стане (ціни від 200 грн). Передам усю виручку волонтерській групі «Допоможи Допомагати», – обіцяє Карпа. «

На думку письменниці, кожна волонтерка сама для себе має вирішити, чи варто їй іти в політику, чи ні.

«Це справа кожної з них. Хтось хоче лишитися за кадром, а хтось показує, що можна почати з нуля і досягти високих позицій. У будь-якому випадку тут важливо цю діяльну, не показушну складову пронести далі», – зауважує Ірена Карпа.

Вона довіряє волонтерам, але усвідомлює той факт, що є чимало «фейкових» волонтерських» ініціатив.

«Із кожною окремою особистістю так само. Наразі з усіма волонтерками, котрих знаю особисто, в розвідку точно б пішла. Я за те, аби в політиці були нові обличчя. Ті, які знають, як давати собі раду в критичних обставинах, а не просто красиво говорять, а тоді потворно обкрадають свій народ», – підсумувала письменниця.

 

Підготувала Вікторія Кобиляцька

Фото – із персональних сторінок героїнь матеріалу у Фейсбуці

Схожі записи

Ліна Костенко підписала книгу для Дарини Вдовенко, яка виходила на пікет проти Лободи

Згода на секс і Конституція: У Києві провели феміністичний флешмоб

«Курча з чорносливом» Маржан Сатрапі: жінка на ім’я Іран

Ганна Улюра