By Левчина Вероніка 
Аятола Алі Хосейні Хаменеї пройшов шлях від бідного сина клірика в Мешхеді до другого верховного лідера Ісламської Республіки Іран, якого обирали на цю посаду у 1989 році і який утримував її майже 37 років. Його правління сформувало сучасну іранську державу з її специфічною системою влади, де релігійний авторитет переплітається з політичним контролем над армією, судовою системою та зовнішньою політикою.
Народившись у 1939 році, він став свідком і активним учасником Ісламської революції 1979-го, президентом під час затяжної війни з Іраком, а згодом — фігурою, що визначала курс країни в умовах санкцій, регіональних конфліктів і внутрішніх протестів. 28 лютого 2026 року його життя обірвалося внаслідок спільної військової операції США та Ізраїлю, після чого Рада експертів обрала наступником його сина Моджтабу.
Сьогодні, у середині 2026-го, ім’я аятали Хаменеї залишається ключем до розуміння як минулого Ірану, так і тих процесів, що розгортаються після його смерті. Стаття розкриває біографію, механізми влади, політичні рішення та спадщину, орієнтуючись і на тих, хто вперше стикається з темою, і на тих, хто вже добре орієнтується в іранській політиці.
Дитинство в Мешхеді та формування релігійного світогляду
У священному для шиїтів місті Мешхед, де похований імам Реза, 19 квітня 1939 року народився другий із восьми дітей у родині скромного клірика Джавада Хаменеї. Батько походив з азербайджанського роду з Хамане, мати — персіянка з Язда. Родина жила бідно: іноді вечеря складалася з хліба з кількома родзинками, а одяг шили зі старих речей батька. Саме в цій атмосфері глибокої релігійності й матеріальних обмежень формувався майбутній лідер.
З чотирьох років хлопчик вивчав Коран у традиційному мактабі. Уже в підлітковому віці він відвідував хавзу — шиїтську семінарію — у Мешхеді, де слухав уроки таких наставників, як аятола Хаді Мілані. Короткий час він провів у Наджафі (Ірак), але швидко повернувся на вимогу батька. У 1958 році переїхав до Кума — головного центру шиїтської освіти в Ірані — і став учнем Рухолли Хомейні та Хусейна Боруджерді.
Окрім релігійних дисциплін, молодий Хаменеї цікавився літературою, поезією, історією та навіть лівими ідеями свого часу. Він читав твори Маркса, Че Гевари та Алі Шаріаті, складав вірші, володів перською, азербайджанською та арабською. Ця суміш традиційної богословської підготовки й політичної чутливості пізніше стала його характерною рисою.
Революційний шлях: від арештів до близького кола Хомейні
У 1960-х роках Хаменеї активно долучився до опозиції проти шаха Мохаммада Рези Пехлеві. Після заворушень 1963 року, пов’язаних із арештом Хомейні, його вперше затримали. Загалом до 1979 року він пережив щонайменше шість арештів і три роки внутрішнього заслання. У в’язницях і на засланні він продовжував викладати, збирати кошти для бідних і поширювати ідеї ісламської революції.
Після перемоги революції 1979 року Хаменеї швидко увійшов до найближчого оточення Хомейні. Він став членом Революційної ради, заступником міністра оборони, представником у Вищій раді оборони та одним із керівників Корпусу вартових ісламської революції. У червні 1981 року під час прес-конференції в касетному магнітофоні вибухнула бомба — права рука залишилася паралізованою на все життя. Цю травму він згодом називав «знаком честі» революції.
Президентство під час ірано-іракської війни
Після вбивства президента Мохаммада Алі Раджаї у жовтні 1981 року Хаменеї обрали президентом із результатом близько 97 відсотків голосів. Він став першим кліриком на цій посаді. Два терміни (1981–1989) припали на найважчі роки ірано-іракської війни. Хаменеї тісно співпрацював із Корпусом вартових, відвідував фронт, брав участь у координації оборони й формував ту військову культуру, яка згодом стане опорою його влади.
Президентські повноваження тоді були обмежені, реальна виконавча влада належала прем’єр-міністру. Проте саме в цей період Хаменеї здобув репутацію дисциплінованого, відданого і політично гнучкого діяча, здатного балансувати між різними фракціями.
Як система «велаят-е факіх» зробила його верховним лідером
Після смерті Хомейні 3 червня 1989 року Рада експертів обрала Хаменеї виконувачем обов’язків верховного лідера, а згодом підтвердила його на посаді. Конституцію спеціально змінили: раніше вимагалося, щоб рахбар був марджа ат-таклід (джерелом наслідування) найвищого рівня. Хаменеї на той момент не мав такого статусу — він був худжжат уль-іслам середнього рангу. Проте політичний досвід, лояльність до Хомейні та підтримка ключових фігур, зокрема Алі Акбара Хашемі Рафсанджані, переважили.
Система «велаят-е факіх» (правління ісламського правознавця) надавала верховному лідеру майже необмежені повноваження: контроль над збройними силами, право вето на будь-які рішення, призначення ключових посадовців, нагляд за судовою системою та державними ЗМІ. Протягом наступних десятиліть Хаменеї поступово перетворив цю посаду з відносно церемоніальної на центр реальної влади.
За моїм досвідом спостереження за іранською політикою протягом останніх років, саме здатність Хаменеї створювати паралельні структури впливу — через лояльних командирів КВІР, економічні фонди та релігійні мережі — дозволила йому утримувати контроль навіть тоді, коли президенти змінювалися від реформаторів до консерваторів.
Політика, ядерна програма та «вісь опору»
Під керівництвом Хаменеї Іран розвивав цивільну ядерну програму, водночас він публічно видав фетву, що забороняє створення зброї масового знищення. Країна перетворилася на енергетичну державу завдяки приватизації частини державної власності та використанню нафтогазових ресурсів. Зовнішня політика будувалася навколо підтримки так званої «осі опору» — Хезболли в Лівані, хуситів у Ємені, різних угруповань в Іраку, Сирії та Палестині.
Внутрішня політика відзначалася жорстким придушенням протестів (2009, 2019, 2022), обмеженням свобод і збереженням консервативного курсу. Економіка страждала від санкцій, але режим зберігав стабільність завдяки силовим структурам і ідеологічній мобілізації.
| Аспект | Рухолла Хомейні | Алі Хаменеї |
|---|---|---|
| Період правління | 1979–1989 | 1989–2026 |
| Релігійний статус на момент приходу | Великий аятола, марджа | Середній ранг, пізніше підвищений |
| Стиль влади | Харизматичний, революційний | Інституційний, балансуючий |
| Головний акцент | Експорт революції, війна з Іраком | Консолідація режиму, регіональний вплив |
Дані таблиці узагальнені на основі відкритих біографічних матеріалів і аналітичних оглядів.
Поширені міфи та помилки в сприйнятті аятали Хаменеї
Багато західних і місцевих коментаторів роками повторювали спрощені уявлення про цю фігуру. Ось кілька найпоширеніших помилок і чому вони не витримують перевірки:
- Міф: Хаменеї був лише «слабким наступником» Хомейні. Насправді він перетворив посаду верховного лідера на значно потужніший інститут, створивши мережі лояльності, яких у попередника не було в такому масштабі.
- Міф: Він повністю контролював кожен аспект життя країни. Система залишалася конкурентною — між КВІР, духовенством, бюрократією та різними фракціями. Хаменеї швидше арбітрував, ніж мікроменеджив.
- Міф: Його фетва проти ядерної зброї була лише пропагандою. Документ існував і неодноразово цитувався на міжнародних майданчиках, хоча програма збагачення урану продовжувалася.
- Міф: Після смерті режим негайно розпадеться. Передача влади синові Моджтабі показала високу інституційну стійкість, навіть в умовах війни.
У нашій практиці аналізу авторитарних систем ми стикалися з випадком, коли подібні міфи призводили до неправильних прогнозів щодо стійкості іранського керівництва в критичні моменти.
Загибель у лютому 2026 року та передача влади
28 лютого 2026 року під час спільної операції США та Ізраїлю авіаудар знищив резиденцію верховного лідера в Тегерані. Алі Хаменеї загинув у віці 86 років. Іран оголосив 40-денну жалобу. Його тіло пізніше перевезли до Мешхеда, де поховали біля мавзолею імама Рези.
8 березня 2026 року Рада експертів обрала третім верховним лідером його сина Моджтабу Хаменеї (народженого 1969 року). Моджтаба довгі роки залишався непублічною фігурою, але мав значний вплив у силових структурах і апараті батька. Це перший випадок династичної передачі посади рахбара з моменту заснування Ісламської Республіки.
Важливо розуміти: система «велаят-е факіх» виявилася достатньо гнучкою, щоб швидко закрити вакуум влади навіть під час активних бойових дій.
Питання, які найчастіше ставлять про аятоллу Хаменеї
Чим аятола відрізняється від звичайного мулли?
Аятола — високий титул у шиїтському ісламі, який надають богословам, що досягли рівня незалежного тлумачення ісламського права (іджтіхад). Великий аятола (аятола уль-узма) стоїть ще вище. Хаменеї отримав цей статус уже після приходу до влади.
Чи був Хаменеї «диктатором» у класичному розумінні?
Він володів майже необмеженими повноваженнями, але правив через складну мережу інститутів, а не через особисту харизму чи одноосібні укази щодня. Система вимагала постійного балансування інтересів.
Чому наступником став саме син?
Моджтаба роками вважався одним із головних претендентів завдяки зв’язкам із КВІР і апаратом батька. В умовах війни та зовнішнього тиску Рада експертів обрала фігуру, здатну швидко забезпечити наступність.
Який головний підсумок його правління?
Іран зберіг незалежність від західного впливу, побудував потужну регіональну мережу союзників і витримав десятиліття санкцій. Водночас країна зіткнулася з глибокими економічними проблемами, соціальною напругою та ізоляцією.
Життєвий шлях аятали Хаменеї — це історія людини, яка з бідної родини клірика піднялася до вершини теократичної держави і протягом майже чотирьох десятиліть визначала її курс. Його смерть у 2026 році відкрила нову сторінку, але механізми, які він зміцнив, продовжують працювати. Розуміння цієї постаті залишається необхідним для кожного, хто хоче орієнтуватися в політиці Близького Сходу.