Уже третій день українці обговорюють фразу президента Володимира Зеленського про красивих жінок, які наче б то є брендом України. Дехто каже, що це натяк на секс-туризм; хтось зловтішається, порівнюючи таке висловлювання з промовою Віктора Януковича у Давосі в 2011 році, котрий поставив в один ряд квітучі каштани і красу жінок; інші навпаки – захищають чинного президента, мовляв, українські жінки справді дуже красиві, і немає нічого погано в тому аби це підкреслити.
Спробую пояснити, чому “жінки як бренд” – це твердження, що не витримує жодної критики у 21 столітті. Ось цитата президента:
“Я хочу сказати, похвалитись Україною, українцями…ви знаєте, завжди було уявлення у всіх у світі, що Україна – це, перш за все, сільське господарство, шахти, металурги. Туристи завжди казали, що в Україні дуже красиво, дуже смачно, дуже вродливі люди, особливо жінки – так, це все є, і воно залишається нашим брендом, але я вам хочу сказати, що є інші цифри, які говорять, що IT-індустрія, технології, компанії дуже швидко розвиваються в Україні”, – сказав Володимир Зеленський, виступаючи в найбільшому в світі кампусі стартапів “Station F” у Франції.
Не зрозуміло, що точно мав на увазі президент, коли назвав українок брендом. Однак реакція частини суспільства, що трактує це саме як рекламу секс-туризму, зрозуміла. Кілька останніх років правозихисниці/ки та журналістки/ти розповідають про розвиток секс-індустрії в Україні: туристи з багатших країн прилітають чартерними рейсами, які завбачливо організовують спеціальні агенції для секс-турів. Про це можна відкрито прочитати в закордонних таблоїдах.
Люди, що працюють у цьому бізнесі, теж готові розповідати про особливості своєї менеджерської роботи. Вони пояснюють: в Україні дешева їжа, житло, алкоголь, наркотики. Жінки, що надають секс-послуги за гроші, готові отримувати менше, ніж в рідних країнах їхніх іноземних клієнтів, але разом з тим надавати ширший спектр послуг. Весь цей набір характеристик свідчить хіба про те, що ми бідна країна “третього світу”. Чи має цим пишатися президент? Тут залишається лише додати, що в Україні епідемія ВІЛ і гепатиту В і С.
Якщо говорити про проституцію, варто згадувати бідність і насильство. У секс-роботу не завжди, але дуже часто потрапляють саме через бідність: не було чим годувати дітей, коли покинув і зник чоловік, захворіли батьки, або ж з дитинства очікувати на підтримку батьків було марно чи з якихось причин неможливо – так часто починається проституція.
Читайте також: Секс за гроші: надавати послуги чи оплачувати зґвалтування
У проституції дуже високий рівень насильства: жінки потерпають від клієнтів, які їх б’ють, ґвалтують (так, у проституції теж можна бути зґвалтованою!), споюють, вивозять в ліс, бриють налисо, стріляють, відмовляються одягати презерватив (привіт, ВІЛ!), булять в соцмережах. Наприклад, нещодавно Інстаграм запропонував мені сторінку з фотографією знайомої жінки – вона в проститції. І все б нічого, якби її акаунт не називався “гімно”, і в ньому було лише єдине фото – те, яке на аватарці. Небагато, але достатньо аби впізнати людину.
Насильство від клієнтів – це лише половина проблеми. Ще є насильство від представників правоохоронних органів, адже проституція в Україні – це адміністративне правопорушення, а значить привід примушувати підписати адмінпротокол, погрожувати розкрити статус, заставляти займатися сексом (безкоштовно) з тими самими правоохоронцями за те, аби вони пізніше не штрафували секс-працівниць. Кримінальна відповідалдьність існує за сутенерство та примусове втягнення людей в проституцію, але по факту ці статті застосовують і до дівчат, які приймають дзвінки на квартирах. Усе це хороший бренд?
Ті, хто порівнює Володимира Зеленського і Віктора Януковича у цьому конкретному випадку, мають рацію. Тодішній президент України запрошував іноземців на чемпіонат Європи по футболу “Євро-2012”. З-поміж переваг України він відзначив квітучі каштани і жінок:
“Для того, що увімкнути Україну – достатньо того, щоб подивитись на неї власними очима тоді, коли почнуть квітнути каштани в Києві…і коли почнеться тепло, і в містах українських почнуть роздягатись жінки. Побачити цю красу – це прекрасно”, – сказав у 2011 році очільник держави.
Жінка як бренд, і жінка як істота, заради якої варто відвідати країну – логічне продовження лінії.
Можна абстрагуватись від секс-індустрії та припустити, що президент просто зробив комплімент українським жінкам. Дійсно, що поганого в тому аби бути красивою – здається, на перший погляд. Але на другий погляд, оперувати поняттями краси в 21 столітті на публічному рівні некоректно. Українська науковиця Тамара Марценюк пояснює, заслуга в красі – сумнівна ознака, яка ставиться на перше місце, коли бракує інших ресурсів:
“Сама функція окраси передбачає другорядну роль. Тому що окраса – це та, що нічого не робить, тільки стоїть і надихає інших”, – зазначає науковиця.
Читайте також: Культурна дипломатія України: назад до Януковича?
Краса і жінки – це як пам’ятник гендерним стереотипам. Одразу згадую багатьом відомий “жарт” про дівчину, що була “красива та ще й розумна”. Особисто для мене є прийнятним комплімент, що стосуватиметься зовнішності, якщо він сказаний в особистому порядку від дуже вузького кола близьких людей. Але я не хочу чути про жіночу красу від очільника держави. Якщо категорія жіночої краси з’являється в площині публічної політики, то завжди постає надто багато запитань і мало відповідей. Я розумію, чому “жінки, що роздягаються”, “дорогенька моя” і “жінки як бренди” з’являються на світ крилатими фразами – всі ми виросли в патріархальній культурі, включно з президентами. Інколи помилятись не так стидно, як не визнати свої помилки. Чи визнає їх шостий президент України – ще побачимо.
Катерина Мацюпа
