Десятки публікацій, інтерв’ю американським, казахським та французьким медіа, виступи на конференціях. А паралельно – шквал історій, схвалення, обурення та погрози вбивством. Співачка з Киргизстану Зере Асилбек на початку осені випустила феміністський кліп “Киз” (“Дівчина”) Епатувала аудиторію не тільки темою – нерівності жінок – але й виглядом.
Киргизстан – світська держава, але 80% населення вважають себе мусульманами. У кліпі ж Зере – в розстібнутому піджаку та бюстгальтері. Зізнається: це усвідомлена провокація. Хотіла змусити суспільство замислитися над дискримінацією жінок. Провокація вдалася – сукупно її кліп в оригінальній версії та у версії з російськими субтитрами набрав півмільйона переглядів.
Зере кілька років була волонтеркою в міжнародній організації AIESEC. Як фрілансерка викладає англійську мову, захоплюється театральним мистецтвом. Після появи кліпу її стали запрошувати як спікерку з питань дискримінації. Цього місяця співачка взяла участь у міжнародному молодіжному форумі в Єревані.
Одним із поштовхів до написання пісні “Киз” Зере Асилбек називає вбивство 19-тирічної киргизки Бурулай Турдалієвої. Дівчина стала жертвою ала качуу – у перекладі “хапай і тікай”, звичай “викрадення наречених”. У травні цього року Бурулай Турдалієву викрав чоловік, який прагнув на ній одружитися, з порога батьківського дому. Міліція зупинила авто та доправила викрадача з дівчиною до райвідділу. Але міліціонери пустили затриманого в кімнату прийому громадян, де Бурулай чекала на приїзд батьків. Чоловік зарізав дівчину та намагався вкоротити собі віку. Зараз судять і вбивцю, і міліціонерів, які це допустили.
“Раніше я вважала, що треба бути за чоловіком”. Передісторія
- Ви писали пісню “Киз” під впливом історії Бурулай. Нерідко людину шокує не тільки власне трагедія, а коли мимоволі “приміряєш” її на себе. Знаю, що ви з Бурулай – ровесниці.
Дуже багато видань ставлять мені це запитання – і всім хочеться, щоб виглядало так, нібито саме через цю трагедію я вирішила зробити пісню і підняти такий шум. Але була сукупність речей. Трагедія Бурулай на мене дуже сильно вплинула, але вона не єдина. Найбільше на мене вплинуло, що таких історій у нашій країні багато.
- Просто справа Бурулай стала публічною?
Так, і було б нерозумно тільки через цю історію робити якісь дії. Це сукупність історій, формування думки про те, що у нас існує гендерна дискримінація.
- Нещодавно в Києві показували фільм “Хапай і тікай” – дослівний переклад “ала качуу”. У стрічці одна старшокласниця зізнається іншій: боїться ходити додому сама, бо її можуть вкрасти. Ви, я так розумію, все одно з іншого середовища, оскільки проблема “викрадення наречених” більш характерна для віддалених районів Киргизстану, не для самого Бішкека…
Так, це правда.
- … у вас був колись схожий страх викрадення?
Цей страх, по суті, розвивається в кожній дівчині, яка живе в Киргизстані. Я з дитинства знала про проблему і була свідком, як з моїми родичками таке траплялося. Коли я бачила, в якому стані моя родичка повернулася додому після викрадення, це стало дуже сильним ударом по моїй психіці. Я реально стала боятися ходити сама вечорами, безлюдними провулками.
- Перейдемо до загальної ситуації. З одного боку, Киргизстан – це держава, де жінки обіймали найвищі посади. Була президентка перехідного періоду Роза Отунбаєва, генеральна прокурорка Аїда Салянова. Але водночас співзасновниця бішкекського кризового центру “Сезім” Бюбюсара Рискулова розповідала мені, що для Киргизстану актуальна проблема багатоженства – хоча воно заборонене. Що є проблема домашнього насильства? Як би ви загалом описали ситуацію з правами жінок у Киргизстані?
На законодавчому рівні у жінок є ті ж права, що і в чоловіків. Проблема в ментальності, в тому, що в головах у людей. Жінок з дитинства так виховують, щоб вони подобалися, намагалися подобатися оточенню. Сподобатися чоловікові – це успіх. Постійний конкурс “сподобатися” забивається в пріоритет. І особистісний, розумовий потенціал дівчат залишається нерозкритим.
- Тобто актуальна тема і самообмежень теж?
Самообмежень насамперед. Якби всі жінки в Киргизстані розуміли, що є дискримінація, їхні права можуть порушуватися навіть в щоденному побуті, проблема почала б вирішуватися набагато швидше. Є дуже багато жінок, які не визнають проблему, бо не розуміють.
- Ваш кліп “Киз” обговорювався не тільки в Киргизстані, але й за його межами. Хочу, щоб ви розповіли і про його ідеологію, і про символізм. Чому для вас було важливо написати цю пісню?
Коли я працювала в соціальній сфері, два роки була волонтеркою, розуміла, що в Киргизстані багато соціальних проблем. Але є проблеми фундаментальні. Там рішення має бути попереду вирішення інших проблем. Корупція і гендерна дискримінація, на мою думку, саме такі проблеми. Я вирішила зробити проект, який влучить у масу людей. Зазвичай соціальні проекти залишаються у вузькому колі активістів, не бачать світу. А це неправильно, це загальна проблема.
Я розуміла: якщо робитиму щось про гендерну дискримінацію, повинна бути провокація. Потрібно підняти шум. Повинен бути тригер для мізків людей, які гортатимуть стрічку соцмереж. Щось, щоб змусити зупинитися, подумати і проговорити.
- Як ви оцінюєте ефект? Чи був це тільки хайп, піднятий в соцмережах, чи вдалося достукатися?
Достукатися до мізків – справа дуже довга, тонка, складно контрольована. Але по собі знаю, що достукатися до мізків можна. Років зо три тому я дотримувалася абсолютно іншої думки. Я точно так само, як і інші жінки, говорила: жінка повинна бути за чоловіком. Але щось зі мною сталося, щось змінилося – сукупність речей, спілкування з людьми, переосмислення – і стереотипи зламалися.
Я розуміла, що для когось мій кліп стане першим поштовхом, для когось – останнім: люди усвідомлять, що гендерна дискримінація є і треба щось робити. Але я своєї мети досягла сповна. Не очікувала такої реакції з-за кордону. Розраховувала на Киргизстан хоча б. Але оскільки реагували навіть з-за кордону, а в Киргизстані відгук був дуже бурхливим – значить, суспільство готове було до цього. Я ж нічого не робила. Я просто завантажила кліп на Youtube.
“Кожен, кому нема чого робити, обговорює, як повинна виглядати жінка”. Реакція
- У суспільстві обговорювався ваш вигляд у кліпі. У вашому Facebook я побачив картинку – “як би жінка в Киргизстані не одягалася, нею все одно будуть незадоволені”. Згадав кампанію з білбордами, що засуджували по-мусульманському закритих жінок. Як ви можете пояснити цю реакцію?
Не знаю, звідки це йде – але в нашому суспільстві кожен, кому нема чого робити, обговорює, як повинна виглядати жінка. Починаючи з якогось середньостатистичного чоловіка і закінчуючи президентом. Хоча ніхто ніколи не може вказувати, як повинна виглядати жінка, у що вдягатися і що говорити. Захоче жінка – ходитиме хоч в бікіні. Захоче – хоч в паранджі. Так, в чому завгодно, тому що це її право! Не знаю, як пояснити це явище в нашому суспільстві. Воно жахливе, справді.
- Вас вразило, що були відгуки навіть не з азіатських країн – зокрема, з України та Білорусі. Про що вам писали звідси?
Україна і Білорусь проявляли таке розуміння, що відчувалося: сприйняли проблему настільки ж гостро. У нас різні культурні погляди, але Україна і Білорусь найгостріше розуміли нас. Я поспілкувалася з людьми і дійшла висновку: звичайно, ситуація у них не така погана, як у нас – з тієї ж крадіжкою наречених. Але дискримінація на побутовому рівні існує.
- Можу припустити, що в Україні, особливо не в Києві, актуальна проблема впливу старшого покоління. Коли починаються жарти, прямі розмови: час замислитися про родину, дітей. Наскільки сильним є подібний вплив в Киргизстані?
Настільки ж, якщо не більше. Таке відбувається майже у всіх родинах. Щойно дівчині виповнюється 18-19 років – починаються розмови, що треба вийти заміж, їй шукають нареченого. Коли хлопцю виповнюється 21–22 і більше, починається те саме. Не вся молодь розуміє, що це тиск поколінь. Дуже часто вони думають: “Якщо батьки говорять, так треба”. Через це у нас багато ранніх шлюбів, розлучень. Одна проблема тягне іншу.
- І проблему домашнього насильства теж?
Звичайно! Дуже часто люди одружуються за рекомендацією старших. І не мають ніяких почуттів. Починається презирство, не подобаються якісь звички. І відбувається домашнє насильство. У Киргизстані жінкам, яких побили, часто говорять: “Сама винна!”.
- Коли з’явився кліп, ваш батько публічно підтримав вас. Але зізнався: сприйняття вашого вчинку у нього складне, а у вашої мами – ще складніше. Наскільки у вашій родині актуальна тема тиску з боку старших?
Вона є, але не настільки відчутна, як у багатьох киргизьких родинах. Мої батьки сприймають мене в першу чергу як особистість. Вони можуть не погоджуватися з моїми вчинками. Іноді це буває з зайвими емоціями, спробами контролювати мої дії. Але я намагаюся розмовляти, пояснити, чому роблю те чи інше. Намагаюся говорити з батьками як доросла людина з дорослими людьми. Тато мене в цьому підтримує, тому що він психолог, педагог. Мамі це пояснити трішечки складніше, але нічого жалюгідного в моїй ситуації немає. Є стереотипи, які з кожним днем я намагаюся ламати.
- Якщо говорити про пісню “Киз”, чи вдалося вам донести своє розуміння батькам?
Дуже навіть вдалося. З татом особливих проблем не було. І з мамою ми прекрасно одне одного зрозуміли. Ми раді, що переступили такий важливий, великий етап. Це безцінне.
- Можу припустити, що глядачі вам не просто писали власну думку, але й розповідали життєві історії. Чи можете назвати ті, які вас вразили?
Мені щодня приходять історії жінок і дівчат, і не тільки – хлопців теж – які пережили насильство. Або людей нетрадиційної орієнтації, які не знають, як з цим жити. Є розповіді жінок про те, як їх били вдома – це просто жахливо. Я не можу виділити одну історію, тому що кожна гідна уваги.
- А чи були історії, навпаки, успішного досвіду? Коли насильства або не було, або вдавалося його подолати?
Звичайно. Писали, наприклад: “Я сперечалася з чоловіком з приводу твого кліпу, він має інші погляди. Але врешті-решт ми дійшли чогось спільного “. Таких історій теж багато.
“Не можна ставити в пріоритет думку аудиторії, навіть якщо аудиторія мене підтримує”. Висновки
- Ми не обговорили символізм кліпу.
Я хотіла вкласти символічне значення в кліп, але не хотіла, щоб воно складно давалося. Там є жінки, одягнені і в білі мантії, і в чорні. Це значить, що в нашому суспільстві люди люблять ділити одне одного на хороших і поганих. Дівчатам і всім людям загалом доводиться підлаштовуватися під ці цінності. Але, виходячи з цінностей інших людей, вони все одно залишаються поганими.
У відеоряді є вода, яка символізує осуд, обговорення. Треба сприймати це як належне. Там є я серед дівчаток – не одягнена ні в чорне, ні в біле. І я від них тікаю. Не хочу відповідати нічиїм стандартам, бути ні поганою, ні хорошою, виходячи з чужих цінностей. І, щоб від них врятуватися, я просто стрибаю у воду, в обговорення. Занурююся в цей осуд. Дівчата теж стрибають, але виходять такими, якими вони є, не в мантіях.
- Чи очікували ви, що вам доведеться настільки глибоко зануритися в обговорення і засудження? І чи вийшли вже з них?
Я очікувала, що занурюсь просто на дно обговорення і осуду. Я з цього вийшла і зрозуміла, хто я. Я рада, що підготувалася до цього осуду. І це ключовий момент: дівчата, які хочуть робити те, що хочеться їм, а не близьким, повинні розуміти, що осуд буде – і повинні на це наплювати.
- Часто складається так, що співак або співачка, що прогриміли з однією піснею, залишаються її заручниками. Чи лякає вас, що так станеться – і як плануєте з цього виходити?
У мене є побоювання, що тепер мене люди будуть бачити тільки через цю призму. Але, з іншого боку, я не повинна намагатися працювати на аудиторію і давати щось інше, щоб уникнути образу. Тоді я буду нечесна з собою. Я повинна робити те, що вважаю за потрібне. Не орієнтуватися на славу або сприйняття людей. Не можна ставити в пріоритет думку аудиторії, навіть якщо аудиторія мене підтримує.
- Мої українські колеги, які жодного слова не розуміють киргизькою, говорили, що пісня дуже якісна і голос ваш сильний. Чи був це ваш творчий і комерційний успіх?
У соціальному плані проект був дуже вигідним, але не в комерційному плані. На пострадянському просторі є тенденція піратського контенту. Це заважає творчості розвиватися як індустрії, де можна робити те, що ти любиш. Пісня звучить на деяких радіостанціях, але ніякої комерційної вигоди поки немає.
- Наскільки активно вашу пісню крутили радіостанції?
Я сама не слухаю радіо, але кілька разів мені говорили друзі, що, коли їхали в маршрутці, чули пісню.
- Ви готуєтеся випустити новий альбом (альбом співачка випустила 7 грудня – ред.). Чи будуть там соціальні пісні?
Мені навіть складно назвати, про що він. Альбом написаний на враженнях, які викликала реакція на кліп “Киз”. Мені здається, що це логічне завершення. Там є пісня про тата, пісня-звернення до чоловіків.
- Ви писали, що в процесі обговорення кліпу долали не тільки стереотипи оточення, але й власні стереотипи до інших людей.
Я думала, що старше покоління не зрозуміє, що я роблю. Що люди з релігійним поглядом на життя теж не зрозуміють. Але я все більше і більше спілкуюся з ними, вони висловлюють підтримку. І я розумію, що ніколи б раніше не подумала, що людина з таким поглядом на життя зможе сказати, що мене підтримує. Мені здається, що це безцінне.
Григорій Пирлік
Фото надані Зере Асилбек
