Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Наталя Лівицька-Холодна: 10 маловідомих фактів про поетку
Жінка в історії Статтi

Наталя Лівицька-Холодна: 10 маловідомих фактів про поетку

Наталя Лівицька-Холодна — талановита українська письменниця, поетеса, перекладачка, представниця відомої «празької школи». У цьому тексті ми зібрали 10 маловідомих фактів про неї. 

1. Мало не померла ще немовлям від рук… Володимира Винниченка 

У їхньому будинку вирувало — як тоді це називали! — активне громадське життя. Часто приходили гості — люди, чиї імена ми тепер бачимо на меморіальних дошках та на обкладинках книжок. Чи не вся тогочасна інтелектуальна та культурна еліта. Спілкувалися, сперечалися, витворювали нові ідеї. Ще б пак, адже батько дівчинки був міністром уряду Української Народної Республіки. 

Одного разу маленька Наталя довго плакала в своєму ліжечку — і це, певно, втомило письменника Володимира Винниченка, який працював у цій кімнаті. Він не озираючись кинув подушку на ліжко. Мала стихла. Винниченко поринув у свою працю. Якби через кілька хвилин до кімнати не зайшла її мати, хтозна, чи мала б українська література витончену й сміливу поетку. 

Родина Лівицьких
Родина Лівицьких

2. Легко сприймала зміни 

Тогочасне життя — початок ХХ століття — було бурхливим, багатим на свіжі вітри та революції. Наталя потрапила у самісінький його вир. Тільки-но почала вчитися у Золотоніській гімназії, як українські вітри війнули так рвучко, що дівчині довелося швиденько пристосовуватися. Вона вчилася потім і в Полтаві, і в Переяславі, і в Києві, й у Жмеринці…  Середню освіту закінчила у Празі, куди її батьки перебралися після того, як владу захопили більшовики. Наталя сприймала все це, може, і не захоплено, та принаймні спокійно, гідно, впевнено. Може, гартувала характер?

Читайте також: Леся Українка — право на боротьбу. 10 фактів із життя письменниці

3. Її життя було під постійною загрозою 

1920 року, після поразки УНР, родина мешкала в Польщі — саме там на той час була розташована дипломатична місія Української Народної Республіки. 1926 року вбили Симона Петлюру, і Наталчин батько Андрій Лівицький став його наступником. Її брат Микола був президентом УНР у вигнанні. Якщо зважити на те, що більшовики постійно переслідували національно свідомих українців із гучними іменами — усюди, навіть за кордоном! — то життя родини, ясна річ, завжди трималося на волосині. Доводилося весь час враховувати загрози, виявляти сталеву витримку й… готуватися до найгіршого. 

4. Не прийняла кохання Євгена Маланюка  

Євген Маланюк Наталія Лівицька-Холодна
Євген Маланюк

Вони познайомилися у Подєбрадах, у Чехії. Це містечко тоді якраз було осередком Празької школи української поезії. На одній із вечірок Наталя розмовляла з подругою — Люсею Крат. Волосся Наталі прикрашала величезна квітка. Маланюк підійшов до Люсі і прошепотів щось їй на вухо. Люся зняла квітку із Наталиного волосся й віднесла Євгенові. Той пришпилив прикрасу до лацкана свого піджака, галантно вклонився й посміхнувся Наталі. Маланюк був красивий, витончений, атлетичний. Сучасники казали, що він умів подобатися жінкам. 

У листі до Наталі Євген писав: «Ви ж знаєте, яку весну утворили в мені — черешні цвітуть у серці» або «Ви маленька дитино моя з половецьким розрізом очей!» Але Наталя вперто й послідовно воліла не приймати його зізнань. Тим більше, на той час у неї вже був наречений — художник, хімік, громадський діяч і запеклий футболіст Петро Холодний. 

Уже наприкінці життя вона зізнавалася в інтерв’ю Богданові Бойчуку: «Він був страшенно закоханий, але я нічого до нього не почувала. Я була дурна, думала, що з поетами можна приятелювати… Він передусім був старший за мене, був уже знаний поет, а для мене поет це була якась вища істота… Моє захоплення ним як поетом він сприйняв не як щось інше, а саме як любов». 

Маланюк ледве не покінчив життя самогубством. Рядки, присвячені коханій, звучать розпачливо й безнадійно:

«На могилу прийде й Наталочка, може,
Певно з Холодним, не сама,
І на них буде сонце, а на мені, Боже,
Лежатиме тяжко чорна тьма…»

5. Листувалася з Оленою Телігою на виразно феміністичні теми

Там же, у Чехії, Наталя Лівицька-Холодна познайомилася з Оленою Телігою. Згодом вони почали листуватися. Наталя на той час була вже одружена. Її чоловіком став той самий Петро Холодний. В одному з листів Теліга написала, чи то підтримуючи подругу, чи то погоджуючись із нею:

«Чоловіки часто уникають розумних жінок, бо відчувають, що там вони не можуть бути паном і авторитетом…, бо легше почувають себе з іншими, які з розкритим ротом слухають кожного їх слова… Часто такі чоловіки бояться наблизитися до розумної жінки, яка може хитати його на його ж п’єдесталі». 

Читайте також: Бунт, що виростає з порожнечі: не-рецензія на роман «Її порожні місця»

6. Змусила чоловіка вступити до вишу 

Петро Холодний загалом був дуже схильний до різноманітних захоплень: від футболу — до малювання. Заробляв не дуже. Родина жила від однієї гучної фінансової катастрофи до іншої. Першою не витримала такого життя Наталя. Якось, коли вони вдвох проходили повз Варшавську академію мистецтв, Наталя зауважила: «От би тобі тут учитися!»

Петро відповів упертим «не хочу», але тут уже дружина виявила неабияку впертість — вона власноруч подала до академії чоловікові документи. Довелося йому вчитися…

7. Її першу збірку віршів дослідники назвали еротичним романом 

Вона й звалася промовисто — «Вогонь і попіл». Це історія заміжньої жінки, яка полюбила іншого чоловіка, потім у ньому розчарувалася й знову повернулася до себе колишньої. Є в книжці й дещо жорсткіший мотив — лірична героїня уособлює себе татарською полонянкою, описує зливу своїх переживань, пов’язаних із любов’ю й неволею. 

Любов-боротьба, любов-битва, навіть любов-ненависть — палітра інтимних почуттів у Лівицької-Холодної надзвичайно широка і смілива, особливо — на той час. Її вірші — це свого роду жіночий календар, у якому і психологічні подробиці змін жіночого єства, і химерні згасання й наростання почуттів, і добре відчутний пульс життя в його еволюції.

Читайте також: Уривок зі збірки оповідань Марини Пономарьової «У скляному лісі»

8. Богдан Рубчак іменував її ліричну героїню жінкою-вамп 

Літературознавець і поет Нью-Йоркської групи Богдан Рубчак писав про ліричну героїню Наталі Лівицької-Холодної як про «жінку-вамп», якій притаманні «пожадливість пристрасті» й «демонізація кохання». Жіночому темпераменту поетеси було тісно в традиційному, заздалегідь означеному, колі — він рухався від образу дружини воїна й матері до відвертого «фам фаталь»: «Я гадюкою стисну, я візьму з твого серця кров», «Твоя кров, з твоїх уст, коханий».

9. Вважала, що пише «незугарні вірші» 

На схилі літ письменниця констатувала: «Я пишу незугарні вірші», «мої вірші тепер каліки». Проте один із найбільших критиків літератури Юрій Шерех-Шевельов уважає інакше: «Буває старість різного типу. Буває осліпла й застигла в давно минулому… А в інших сама тільки старість приносить мудрий розквіт або навіть перше зародження й народження таланту… У Лівицької-Холодної вершинні осяги, справжній вибух таланту припали на старші роки».

10. Покоївки в притулку для літніх вимітали віником її останні вірші 

Свої останні роки Лівицька-Холодна провела в притулку для літніх у Канаді. Не хотіла бути тягарем для доньки Іди. Ще й там писала вірші, про які забувала, і покоївки просто вимітали списані папірці. Рідним заповідала, аби по смерті тіло її спалили, а попіл уже — поховали. 

Померла в 2005 році — знаючи, що в житті їй уже нічого не змінити, і ні до кого не маючи жодних претензій. 

Їй було 102 роки. 

Сергій Осока

Схожі записи

Патріархату по пиці

Церква та депутати хочуть дозволити лікарям відмовляти в абортах

Експертки для медіа. Як часто ЗМІ цитують жінок – дослідження