Повага
Image default
Статтi

Уявний вирок: як судять за переслідування в Україні

Не вистачає діалогу в суспільстві. Ці п’ять слів — пояснення, до якого вдаються країни, що досі не криміналізували переслідування й не вважають це явище окремим злочином. До їхнього числа входить і Україна, чиє законодавство не визначає терміну «сталкінг» і карає за переслідування лише в контексті домашнього насильства. 

Тим часом, згідно з даними, які на початку 2021 року опублікувало Бюро Судової Статистики, що у Вашингтоні, лише 2016 року переслідувань зазнали 3,8 мільйонів осіб віком від 16 років. Серед них жінок удвічі більше, ніж чоловіків. І цілих 69% постраждалих були знайомі зі своїми сталкерами.

Точною цю статистику назвати не можна. Найімовірніше, кількість мінімальна, адже в більшості країн таких підрахунків не ведуть. 

«На жаль, такої статистики в Україні не ведуть, оскільки знову ж таки, коли ми говоримо про сталкінг, нам бракує відповідної статті в законодавстві», — розповідає речниця Amnesty International Україна Катерина Мітєва.

«Слухайте, а з вами було таке, що…»

Найкращий спосіб перевірити, чи є якесь явище проблемою — просто спитати. 

Грудень 2020 року. Я пишу текст, у якому розповідаю, як сама стала об’єктом сталкінгу й утікала від свого переслідувача. Шукаючи героїнь, далеко не ходжу — пишу в кілька групових чатів із подругами: «Слухайте, а з вами було таке, що…» і в кількох словах пояснюю, що таке переслідування. 

Ствердні відповіді. Чимало ствердних відповідей. 

А після публікації матеріалу мені починають писати жінки, які теж стикалися з переслідуваннями. 

«Мені якось довелося розіграти весілля, аби переслідувач від мене відчепився. Минуло років вісім. З тими, хто «був» на весіллі, уже не спілкуємося. А переслідувач інколи досі пише».

«Колишній чоловік телефонував після розлучення ще впродовж восьми років. І телефонує далі. У поліції сказали: «Ну він же просто дзвонить, нічого страшного» і на тому все».

«Не можу розлучитися з чоловіком. Чекає мене після роботи, пробиває колеса на моїй машині, постійно дзвонить, приходить посеред ночі… Кілька разів поліція затримувала за дрібне хуліганство, але проблема так і не вирішується».

І ще чимало таких повідомлень та коментарів.

«Він викрав дитину, а на день народження доньки спалив моє авто»

Олесю (ім’я героїні змінене) переслідує її колишній чоловік Павло (ім’я змінене). Вони розлучилися, коли їхній доньці було п’ять. Жінка розповідає, що чоловік погодився виїхати й виписатися з житла, яке належало їй, за умови, що Олеся заплатить йому. Цю умову вона виконала, проте з цього проблеми тільки почалися. 

«На цьому він не заспокоївся. Одного разу прийшов до нас уночі й напав на мене та мою маму просто на очах у дитини. Ми звернулися в поліцію. Лише завдяки тому, що йому загрожував пристойний термін, він виписався з будинку й на якийсь час від нас відчепився. Але ненадовго, на жаль… Він викрав дитину, а на день народження доньки спалив моє авто», — пригадує Олеся.

Дівчинку чоловік повернув матері сам. Заяву в поліцію Олеся написала, також передала записи з відеокамер, де було видно, як Павло підпалює автівку. Та з незрозумілих причин чоловіка випустили одразу ж після того, як затримали. 

«Минуло кілька місяців – і він підпалив щойно збудований гараж, думав, що там нова машина. Пожежу швидко загасили, але постраждали ворота. Потім він намагався забрати дочку з садочка, але вихователька не віддала малу. Тоді він зник десь на пів року», — продовжує розповідати жінка.

А далі, за словами Олесі, повернувся ще ефектніше. Павло кинув на дах будинку колишньої дружини чотири пляшки з горючою сумішшю. Сталася пожежа, внаслідок якої постраждало чимало майна. Жінка згадує — гроші на ремонт збирала півтора року в той час, як підпалювача судили не за замах на вбивство чи підпал, а за хуліганство. І лишили на волі. 

«Після цього про нього довго не було нічого чути. Дитині він сниться в кошмарах, донька має нервовий тік і мало не істерики при кожній згадці про тата. А він з’явився знову. У липні камера зафіксувала, як від підійшов до будинку й на телефон знімав огорожу, гараж, вхід у будинок. Тепер ми чекаємо нового нападу й не знаємо, звідки чекати допомоги. Зараз усе тихо, але щодня я передивляюся відео з камер спостереження. Мені страшно. А в поліції ігнорують», — завершує свою історію Олеся. 

«Невидима проблема», яка від того не стає менш серйозною»

Австралійський професор судової психіатрії Пол Маллен описує сталкінг так: 

«Переслідування можна визначити як «постійні домагання, коли одна людина не раз нав’язує іншій небажані комунікації та/або контакти». Має повторюваний або систематичний характер, спрямоване на конкретну особу небажаною особою. Таку поведінку потерпіла особа може сприймати як дратівливу, загрозливу, таку, що викликає страх або тривогу».

Тобто переслідування – це систематичне втручання в особистий простір людини, що несе загрозу для неї. Та українське законодавство покарання за переслідування визначає лише в рамках статті про домашнє насильство в Кодексі України про адміністративні правопорушення. 

До відповідальності за цією статтею можна притягнути родичів і співмешканців.

Детальніше про це «Повага» розповідала у матеріалі «Уявний вирок: як судять за домашнє насильство в Україні»

Чи не єдина в Україні організація, яка займається приверненням уваги до проблеми переслідувань, — Amnesty International Ukraine. Комунікаційниця команди Катерина Мітєва пояснює — карати за сталкінг у контексті домашнього насильства мало, адже це дає недостатньо захисту.

«В Україні людина, яка зазнає переслідувань, не захищена, адже в законодавстві відсутній такий злочин і відповідальність за нього. Це «невидима проблема», яка від того не стає менш серйозною.     

Законодавчі інструменти в Україні дозволяють притягнути переслідувачів до відповідальності лише в разі, якщо він чи вона здійснять злочин, передбачений  кримінальним чи адміністративним кодексами. Наприклад, погроза життю, оприлюднення особистої інформації або здійснення фізичного нападу. Також в Україні вже почали діяти закони про заборонний припис (у разі домашнього насильства) та захист персональних даних, які можуть бути використані на захист жертв переслідувань. 

Але цього недостатньо. Має бути прописана конкретна відповідальність за конкретний злочин — сталкінг, лише тоді постраждалі зможуть почати реально захищати себе», — говорить Катерина Мітєва.

Якщо у вас з’явився переслідувач

2019 року в Amnesty International запропонували зробити 14 травня Днем протидії сталкінгу. Таким чином правозахисники намагаються звернути увагу громадськості на проблему, від якої страждає значно більша кількість людей, ніж здається на перший погляд. 

«Ми закликали користувачів ділитися в соцмережах історіями про переслідування, з якими вони зіткнулися. Оскільки сталкінг не прописаний у законодавстві, оцінити масштаб проблеми вкрай важко, як і притягнути кривдників до відповідальності. Однак із дописів у соцмережах та звернень до нашої організації ми робимо висновок, що проблема існує, проте її не розв’язують на рівні держави», — пояснює Катерина Мітєва.

У той же час юристи радять звертатися до поліції попри все. Навіть якщо заяви про переслідування не сприймають серйозно, необхідно стояти на своєму до кінця. 

Якщо переслідування – це такий собі «додаток» до домашнього насильства, можна звертатися до поліції з заявою й вимогою виписати терміновий заборонний припис. Це передбачає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Припис виписують не довше ніж на 10 днів самі поліціянти, видати його на довший термін (до пів року) можуть судді. 

Якщо вам погрожують убивством, це стаття 129 Кримінального кодексу України. Спробуйте зафіксувати погрози на диктофон, відео або ж зробіть скріни, якщо їх надіслали повідомленнями, і йдіть до поліції. 

Також можна написати заяву за статтею 182 ККУ «Про недоторканність приватного життя». Чи за статтею 172 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ця стаття стосується дрібного хуліганства, проте в окремих випадках притягнення й до такої відповідальності може виявитися дієвим. 

Марія Смик

Схожі записи

«Я феміністка! Поглянь, як я готую!»: у TikTok набуває популярності новий тренд

Що таке «ґендерне бюджетування» та чи потрібне воно Україні?

Уривок із книги Керолайн Кріадо Перес «Невидимі жінки»