Галина Вініченко: Мені здавалося, що жінка, яка коментує футбол, — це щось нереальне

Галина Вініченко — перша українська футбольна коментаторка. Вона коментує матчі Євро-2020 на Радіо Промінь. Дебютувала 15 червня, коли грали Угорщина й Португалія. Більшість відгуків слухачів — схвальні, а в соцмережах коментаторку вітають із успішним дебютом. 

Галина розповіла «Повазі», які страхи переборювала, як готувалася до ефірів і чому футбол складніше коментувати, ніж інші види спорту. 

«У 12 років уперше відчула ейфорію, коли команда, за яку вболіваєш, виграє»

Я єдина дитина в сім’ї. Оскільки тато хотів хлопчика, то всіляко заохочував мене до свого захоплення футболом. Наприклад, ми їли морозиво, і тато казав: «А давай ти подивишся зі мною матч із «Динамо Київ», а я віддам тобі половину свого морозива». А коли мама була вагітною, я дуже буцалася в животику, тож усі вважали, що буде футболіст. Майже так і вийшло (сміється, – ред.) 

У 12 років я вперше відчула ейфорію від того, коли виграє команда, за яку ти вболіваєш. Це був матч Ліверпуль – ЦСКА, тоді по телевізору я побачила легендарного англійського футболіста Стівена Джеррарда і просто закохалася. Вирішила, сьогодні вболіватиму за його команду. Тривалий час була нічия, а на останніх хвилинах Ліверпуль вирвали перемогу.

Через рік у моєму житті розпочалася справжня футболоманія. 2006 року Україна вперше вийшла на Чемпіонат світу з футболу. Саме цього року Олександр Шовковський стає першим футболістом в історії, який на чемпіонатах світу з футболу не пропустив жодного м’яча в серії післяматчевих пенальті. Ми з сім’єю саме відпочивали на морі, дивилися всі матчі, я так раділа й високо стрибала, що аж забила руки, чіпляючись за стелю.

Після цього вже почала детально слідкувати за футболом та всіма матчами, а надто тими, де грала Україна. Моє захоплення розросталося, згодом я почала дивитися практично все, що транслював канал «Футбол», скуповувала всі випуски журналу «Футбол» та фахові енциклопедії, цікавилася історією. Це стало манією, в хорошому сенсі.

«Пощастило, що мій коментаторський дебют у футболі відбувся саме на радіо»

Перед першим ефіром матчу з футболу в мене був мандраж, бо маю коментаторський досвід у тих видах спорту, де аудиторія більш жіноча (спортивна гімнастика та фігурне катання). Футбол має значно більшу чоловічу аудиторію, тому я хвилювалася, щоб не зацькували, щоб не зловити таку хвилю хейту, після якої я б не могла нормально працювати далі. Але здається, що все пройшло непогано, принаймні переважна більшість відгуків слухачів позитивні. Уперше завжди страшно, тому я тішуся, що можу далі працювати на цьому турнірі й удосконалюватися.

Ідея взяти коментаторку на Євро 2020 належала керівництву Радіо Промінь, а мій колега й напарник по ефірах Вадим Власенко запропонував мою кандидатуру. Тому я була в максимально комфортній обстановці, адже, по-перше, керівництво хотіло, щоб була саме дівчина-коментаторка, по-друге, людина, з якою я коментувала, за мене вболівала й робила все, щоб мені було комфортно працювати. 

Пощастило, що мій коментаторський дебют у футболі відбувся саме на радіо, де лояльніша аудиторія. Якби мене, гіпотетично, покликали коментувати на канал, що транслює матчі, де вузькопрофільна футбольна аудиторія, думаю, що хейту я б ухопила немало. Але на радіо ширша аудиторія, тому ніхто не очікував, що я знатиму напам’ять біографії всіх футболістів.

«Людина, яка пережила пологи, зможе все»

Досвіду футбольного коментування в мене, хоч і небагато, але все одно є: 2018 року я працювала на НСК «Олімпійський» — коментувала матчі на спеціальній радіочастоті для людей із порушенням зору. Також досвід коментування інших видів спорту дуже допомагає. Наприклад, нещодавно був міжнародний турнір зі спортивної гімнастики Ukraine International Cup в Палаці Спорту. Пряма трансляція тривала тринадцять годин. Я була в ефірі з експерткою, і хоч ми мали паузи й не так активно коментували, як під час футбольної трансляції, це дуже загартовує, бо тринадцять годин потрібно щось говорити. 

На футбольному матчі розумієш, що зараз складно, горло пересихає, я вже емоційно виснажена, але мені потрібно відпрацювати сорок п’ять хвилин, потім буде перерва, і ще сорок п’ять  хвилин. Таким чином себе підтримуєш морально, бо насправді не так багато часу, за який ти маєш проявитися як коментаторка на 100%.

Цікаво, що виснаження після тринадцятигодинного прямого ефіру й після значно коротшого футбольного —  схожі. Можливо, тому, що футбольні матчі проходять увечері, ти цілий день живеш цим, думаєш і переймаєшся. Чи буде легше далі, я не знаю. Мені поки що складно, але коли закінчується ефір, і ти розумієш, що зробила роботу на максимум — це дуже велике задоволення.

Що більше працюєш — то менше страху з’являється. Моя активна коментаторська робота триває вже шість років. Але страх перед ефірами зник остаточно після того, як я народила дитину. Доньці було три місяці, а я вже вийшла на роботу коментувати спортивну гімнастику під час Олімпійських ігор. Так, як тоді, я ще ніколи не була готова до ефірів. Увесь вільний час і час, коли я годувала, перечитувала купу інформації, вивчала історію спортивної гімнастики, шукала цікавих особистостей, якісь прецеденти…  Коли стаєш мамою, розумієш, що більше тобі вже нічого не страшно в житті. Людина, яка пережила пологи, зможе все! Тому той мандраж, який був раніше на ефірах, у мене зник. 

«Якою б божевільною вам не здавалася ваша мрія, вона може здійснитися»

Раніше мені здавалося, що жінка, яка коментує футбол, — це щось нереальне. Але це таки можливо! Чому ні? Це як жінки-арбітри, вони також нещодавно з’явилися, і я пам’ятаю, що всі новини тоді були про них. Зараз арбітерка сприймається як органічна частина футболу. 

Я довго мріяла бути журналісткою програми «Футбольний вікенд», а тоді програма перестала існувати. На момент, коли я випустилася з Інституту журналістики, багато спортивних редакцій почали масово закриватися, і так вийшло, що мені особливо й не було куди йти працювати. Сьогодні ж я тішуся, що тепер в мене з’явилася нагода фахово застосувати всю свою багаторічну футбольну пристрасть і знання. Таке враження, що мрії збуваються, коли ти починаєш про них забувати. 

Хочеться сказати жінкам, які сумніваються: якою б божевільною вам не здавалася ваша мрія, вона може здійснитися, якщо ви всім серцем цього хочете й наполегливо працюєте. Так, можливо, у якийсь момент це здаватиметься нереальним, але тоді, коли ви вже будете готові забути про свою мрію, з’явиться можливість її реалізувати.  Я перевірила це на собі.

У майбутньому мені б хотілося відкоментувати футбол на одному з телевізійних каналів, «із картинкою». Я вдячна за шанс, який отримала на радіо, і для мене це ідеальний трамплін, формат дебютувати. Але все-таки супроводжувати футбольний матч для глядачів разом із відеорядом було б цікаво. Тепер я не боюся хейту, бо знаю, що працюю на максимум. 

Ми живемо в такий прекрасний час, коли немає суто жіночих і суто чоловічих професій, а стереотипи вже відходять у минуле. Рівність між чоловіком і жінкою актуальна як ніколи. То коли ж, як не зараз, нам реалізовувати свої мрії. І нехай жодні перестороги, забобони й стереотипи не стають жінкам на заваді.

Алла Сафонова

Фото з власного архіву Галини Вініченко