Повага
Колонки

Ти жінка і тобі п’ятдесят? На звалище!

«Мене звати Ірина. Я психолог. Мені подобається гарний яскравий одяг. Я люблю фарбувати губи. Рожевий – мій улюблений колір. Я обожнюю взуття на підборах і займаюся спортом. А ще я хочу вивчити англійську, щоб, подорожуючи, могла вільно спілкуватися. Мені дуже подобаються мандрівки! А ще мені подобається увага чоловіків. Від компліментів я просто розквітаю…

Якою ви мене уявили?

А чи зміниться ваше уявлення про мене, коли я скажу, що мені 51 рік?».

Вродлива жінка стояла на імпровізованій сцені й розповідала про свої захоплення, мрії та бажання. Та її постійно перебивали – три особи сердито-зневажливо вигукували, мовляв, що собі придумала? Баба – а губи намазала… Англійську хоче вивчити?… А пам’ять яка? Мозок ще не висох? Зачіску вона зробила – хустку бігом натягни. І що за коротка спідниця – колінами світиш…

Проблема вікової дискримінації – ейджизму – зокрема щодо жінки, була красномовно, жорстко й… цинічно представлена в рамках Фестивалю рівності.

ДОВІДКА ПОВАГИ

Ейджизм — дискримінація людини на підставі її віку, поширена як у формальних, так і в неформальних сферах життя суспільства. Проявляється в готовності адекватно сприймати і співпрацювати лише з людьми, які відповідають заздалегідь установленим віковим критеріям. Вікова дискримінація не залежить ані від статі, ані від рівня освіти чи сімейного стану. Саме поняття «ейджизм» було запропоновано в 1969 році директором Національного інституту старіння, США геронтологом Робертом Баталером.

Так, у перфомансі «Тяпкіна на звалищі» непрофесійні актори розіграли дуже типову дискримінаційну ситуацію – як через вік принижують людину.

«В Україні вікової дискримінації не зазнають тільки у двох випадках. Або ти немовля, або ти… помер. Уже з раннього дитинства ми чуємо, мовляв, ти не можеш мати своєї думки, бо ще маленький. І пішло-поїхало…», – лунає зі сцени.

Під час фестивалю ейджизм зазвучав сконцентровано й безапеляційно. У невеличкій сценці Ірину ображали, з неї зняли туфлі на підборах – узули у валянки, витерли з губ помаду, голову зав’язали темно-брудного кольору хусткою, натягнули фуфайку…

На кожне озвучене нею бажання творчо, фізично й інтелектуально розвиватися, жінка наштовхувалася на глузування тільки тому, що їй… трохи більше за п’ятдесят.

І буквально за кілька хвилин струнку гарну білявку перетворили на грубезну, втомлену, хвору й неохайну бабу… Зрештою – її викинули на звалище.

Та не встигла жінка померти (у перфоменсі!), як ці ж самі голоси, які її пригнічували, враз заспівали інакшої пісні: яка ж то добра була людина! яка ж тружениця! як самотужки виховала сина, на квартиру заробила, себе не жаліла…

Сироти виступали на руках від побаченого – занадто правдиво… Як з’ясувалося, я не помилилась.

– У цьому театральному дійстві – моя реальна історія. Ми хіба що додали деяких деталей, зібраних із типових для сучасної української жінки ситуацій. У яких потрапляли або мої подруги, або колеги з роботи, – розповіла після вистави психолог Ірина Тяпкіна, головна героїня «п’єси».

Жінка також пригадала історію своєї подруги, яка п’ятнадцять років працювала директором ювелірного магазину. Та через конфлікт із власником вимушена була звільнитися і стати на облік у Державному центрі зайнятості. Однак роботу тривалий час так і не змогла знайти. І коли їй запропонували бути прибиральницею в «дуже гарному місці», тішилася неймовірно.

– Уперше, коли мені відмовили в працевлаштуванні через вік, було тоді, коли мала всього… сорок. Це був шок. Мене трусило кілька днів, – пригадує Ірина.

Сьогодні жінка має роботу, працює за фахом. І як психолог допомагає іншим жінкам та чоловікам подолати невпевненість та зливу негативу, щоб повноцінно реалізовуватися. І вік не має стати на заваді ані роботі, ані захопленням, ані бажанням.

Ірина Тяпкіна, зокрема, радить, займатися улюбленою справою та розвивати свій бізнес. За словами психолога, проблема вікової дискримінації в Україні надзвичайна розповсюджена. Однак знання та досвід не мають бути поховані за голосами – хто каже, що має робити, із ким має бути чи як вдягатися жінка/чоловік у стільки-то років.

Я ж про себе додаю: хто так каже – того на звалище!

Фестиваль рівності організований Коаліцією з протидії дискримінації в Україні та громадською організацією «Інсайт» у партнерстві з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для Поваги

Схожі записи

«Навіщо тобі права? Буде шофер, який тебе возитиме»

Ірина Виртосу

Ох і мамка

Вікторія Єрмолаєва

Зламані гілки

Ірина Виртосу