Повага
Колонки

Ти мене розчаровуєш

Каріна вигадала для себе девіз: «Жінка, що не стомлюється». На противагу всім тим невдахам, що без кінця нили й віщали світові про свої депресії.

«Мужика нормального нема!» – пхекала Каріна про одну кар’єристку.

«Ну ясно, дітей до тридцяти не завела, тепер життя пусте-порожнє…» – зітхала вона над профілем жінки чайлд-фрі.

«Шо ти ниєш, шо не висипаєшся? Ти псіхована, то й діти в тебе не сплять!» – гаркала вона на невидиму я-же-мать.

«А ти взагалі найшла чим хвалитися… – закочувала вона очі, пробігши по діагоналі пост блогерки-мільйонниці про те, що є життя після розлучення. — Раз-вє-дьонка!» – переможно видала Каріна перед тим, як затраснути кришку лептопа.

Часом весь світ навколо Каріни був стомлений, а вона ні. Не втомлювалася.

Особливо Каріна не стомлювалася викладати в Instagram нові й нові фотографії запеченої риби з кабачками чи свіжої укладки з меліровкою. І хоч риба була огидно перепалена, кабачки зморщені, а вкладене й меліроване волосся однаково не ховало синців під очима 30-річної жінки, сотні підписниць (поміж них і ті, на кого Каріна щойно вилила отруту) кидалися ставити їй лайки. А ще писати «М-м-м-м, апетитно» і «Красуня!» («Апетитно» стосувалося риби, а «красуня» – Каріни, як вона собі вирішила).

Її чоловік був зразковим. Якби він не був проти, замість риби й меліровки Каріна виклала би фотки його мужньої щетини та накачаних рук, що обіймають її за шию, як змії Лаокоона. Зрештою, його руки й шию вона таки опублікувала в соцмережах, обрізавши обличчя, аби «не наврочили», бо «щастя любить тишину». Татуйований дракон сплітався з левом на передпліччі Каріниного обранця у смертельному поєдинку. А рендомні японські ієрогліфи рясно все це діло доводили до щасливого композиційного кінця.

На початку їхніх стосунків Каріна була грайливою юною німфою, що працювала в міністерстві чогось там. Та робота навряд чи була роботою її мрії. Але виходити з дівчатами на обід і цокати підборами коридором було добре. Каріна почувалася таємничою й жаданою. А коли на Паску видавали премію ковбасою й закрутками від удячних фермерів, то ще й годувальницею – принаймні в оптиці своїх сільських батьків.

До речі, саме в поїзді на Захід вона й познайомилася з майбутнім чоловіком. І вже через рік, одружившись, більше не ходила на роботу, а чоловік  не їздив у поїздах. Бізнес пішов угору, з’явилася машина, потім ще одна. Каріна на водійське посвідчення здавати не поспішала. І взагалі: що активніше занурювався у свій айтішний бізнес чоловік, то вище на поверхню виринало те, що вона вважала своїм призначенням — бути його Берегинею.

У Каріни була сестра, яку вона ненавиділа. Тихо так ненавиділа, високодуховно. Як і належить Берегині з запеченою рибою, що присвятила себе кар’єрі чоловіка. Сестра була «пройда», «егоїстка», «суцільне розчарування» в очах Каріни та їхніх спільних батьків. Щоправда, Каріна про це говорила лише в розмовах із мамою, коли був час. А так-то на прямі розмови з сестрою часу ніколи не було. То в духовці горить, то дитя її божественне спить, тож навіть пошепки говорити не можна. Каріна день і ніч ростила Сина своєму чоловікові. (І думала про нього з великої букви, до речі). Сестра працювала чи то на телебаченні, чи ще на якомусь фрілансі. Це все одно в очах Дорогої-родини підпадало під графу «дурью мається». Сестра була старшою, але всім здавалася молодшою за Каріну.

«То через її безвідповідальність!» – втішала себе Каріна. Намагаючись не думати про те, як несправедливо генетика поділила між ними зріст, форми носів і овали облич.

Сестра Каріни в сраці мала всі сімейні цінності імені «дом-полная-чаша». Вона не збиралася коротати життя з одним-єдиним мужиком (він їй ввижався чомусь лисим, пузатим і в трениках). А замість дітей завела двох доберманів. Мовляв, за рік це вже майже доросла істота, а не щось, що треба привчати до горщика. Не треба і ходити навшпиньки, поки воно спить і не волає. Карінину сестру таке життя влаштовувало. І мамині «коли ти вже за голову візьмешся» вона мала там же, де й сімейні цінності. Кар’єра її йшла вгору. За легкий характер колеги її любили, а на невдачах вона особливо не зациклювалася. Коли хтось пробував їй закидати «як же це – приходиш додому – а там ніхто й не зустріне?..» – вона дивилася з явним нерозумінням. Бо ж назвати двох псів, які скачуть на тебе й облизують із ніг до голови «ніхтом» міг тільки повний ідіот. Чоловікам вона подобалася, але їй не подобався ніхто аж настільки, щоби лишити його на сніданок після добре проведеної ночі.

Час минав: Каріна пишалася своїм інстаграмним життям і писала про любов та самопожертву. Сестра зневажала будь-яку самопожертву, любила себе, своїх собак і, в принципі, тих людей, які не були мудаками. «Живе для себе!» – сичали родичі, ображаючись, що та не «народила для себе». Сестра вважала це «народити для себе» виявом крайнього егоїзму й неповагою до особистості умовної дитини. А те, що в неї велика квартира в центрі, де можна було б «поставити перегородку і зробити дитячу», чомусь переймало її родичів дужче, ніж пенсійна реформа й підвищення тарифів на газ.

Коли Карінин чоловік пішов від неї до старшої за Каріну жінки з дивними психічними особливостями, в родині спершу запала тривожна мовчанка. Бо насправді то не він сам пішов, а пішов Каріну з дітьми й печеною рибою з його дому (він же Instagram-фон).

«У тебе ж дві квартири… – дзвонила Каріниній сестрі мама. – Уступи їй більшу, в центрі, а сама поживи в маленькій. Ну, щоби Каріночка перегородку для дитячої мала де поставити…» Сестра сказала мамі тверде «ні», а мама сестрі на це відповіла: «Ти мене розчаровуєш все дужче й дужче…»

Але сестра сестру любила й на вулиці б не залишила, це точно. Тому Каріна з Сином (і без риби) переїхала у велику квартиру в центрі. (Маленька квартира була в довгостроковій оренді, та ще й на Борщазі). Зажили дві сестри з доберманами й Сином, що тепер був офіційно Син-Племінник.

Каріна поралася вдома (тут інстаграмний фон був не менш ефективний) і постила мудрість про те, як жити після розлучення. Сестра ходила на роботу і приносила гроші. Вечорами вони дивилися старі фільми й пили сухе вино, коли малий вкладався. Мужиків сестра додому не водила, щоб не травмувати Каріну – їй нічого не вартувало оплатити готель. Щоправда, Каріну чеки за готель дратували – що це за дурне витрачання грошей, не можуть мужики тебе додому запросити чи шо? Сестра лише сміялася й набирала в телефоні доставку суші: відпочинь, Каріночко, якась ти мені напружена.

Мама навідувалася нечасто, але в сто разів частіше, ніж тоді, коли Карінина сестра жила сама. Що ж – можна стерпіти всі ці ряди банок із закрутками в лофтовій кухні. Мама була свято впевнена, що саме вона годує онука, щоб не помер із голоду в біді. Коли мама їхала, сестри наливали собі по великому келиху вина.

— От так-так, – засміялася Карінина сестра. – Шкода, що бабця не дожила. А то б її потролили, що прокльони збулися… Ну,  що «з нашими характерами» ми таки зажили старими дівками! – Вона підморгнула Каріні.

Але Каріна гумору не прийняла. Почервонівши, як індик, вона рвучко підвелася, й, піджавши тонкі губи, тонким голосом заявила:

— Взагалі-то стара дівка тут – лише ти. А я… А я… – (Каріна залпом допила своє вино).  – Розлученка!

І поки сестра не знала, що на це сказати, Каріна пояснила:

— Кожен дурень знає, що це краще, ніж ніколи не ходити заміж.

Надворі вже запала ніч. Два добермани й Син-Племінник спали мирним сном.

«Ти мене розчаровуєш все дужче й дужче», – прийшло SMS сестрі від мами, як телепатичне засвідчення дійсності. Це, щоправда, стосувалося не з’їдених минулого разу закруток, але яка вже різниця…

Ірена Карпа

Схожі записи

Право на тіло

Христина Семерин

Жінка – значить винна. Приваблива – ще винуватіша

Анастасія Мельниченко

Допустима вага патріотизму та екзистенційний жах

Анастасія Мельниченко