«Просто подивись на список «Нашого краю», – рекомендує героїня рекламного ролика. Не тому, що там – професіонали високого класу. А тому, що там хороші потенційні женихи.
Кого дужче ображає ця реклама? Чоловіків-кандидатів на місцеві вибори, роль яких зводиться до хазяйновитих та грошовитих наречених? Чи жінок, неспроможних від політиків очікувати більшого?
Коли виборча кампанія в розпалі, політтехнологи вдаються до експлуатації всіх можливих стереотипів. Зокрема й гендерних. «Сила в розумі» – слоган Сергія Гусовського, кандидата невеликої комплекції, та ще й в окулярах – явно намагається протидіяти міцній статурі київського мера Володимира Кличка, проти якого грає кандидат. Адже чоловік має бути сильним, міцним. Виборець уже так вважає, і переконати його у протилежному – справа не кількох тижнів, а років чи й десятиліть.
Особливо дісталося в цій кампанії кандидаткам-жінкам
Уперше їх так багато – адже запрацювали передбачені законом про вибори гендерні квоти. І оскільки патріархальні стереотипи грають проти них, то доводиться використовувати їх чи говорячи про себе, чи атакуючи опонентів.
Наприклад, кандидатка в мери Львова Юлія Гвоздович заявила про свій намір балотуватися фотографією з притуленим до губ пальцем. Користувачі ж активно обговорюють в соціальних мережах саме зовнішність кандидатки, а не, скажімо, її програму чи досвід.
Технологи Європейської Солідарності в Києві перетворили Марину Порошенко не просто на архетипову берегиню, а на цілу Почаївську Божу Матір, яка допомагає й захищає.
Така собі фемінна варіація на тему «Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Віра боронить нашу душу», яку ми добе пам’ятаємо з білбордів Петра Порошенка на попередніх президентських виборах. Бо, якщо для чоловіка-політика органічним вважається образ мужнього захисника, то жінка може претендувати хіба що на імідж захисниці-матері.
Пригадую, що під час минулорічних парламентських виборів на білборді кандидатки від «Свободи» Оксани Савчук взагалі опублікували не її власне фото, а зображення її однопартійця – Івано-Франківського мера Руслана Марцінківа.
Вже цьогоріч кандидатка в мери Києва від Слуги Народу Ірина Верещук на своїх білбордах пропонувала підбадьорити київські мости, які втомилися, граючи не те що на грані фолу, а просто таки на території вульгарщини.
А ще в резонансному відео вона радо ділиться з виборцями інформацією про те, який вона любить манікюр і чи натуральна вона блондинка. І робить це тому, що, на її думку, такої інформації хочуть від неї самі виборці. «Я, коли даю інтерв’ю або прошу запитати мене у фейсбуці чи телеграмі, то саме такі запитання мені і ставлять: «Розкажіть більше про себе, про свій розпорядок дня», «А ви ЗОЖ (російська абревіатура на позначення здорового способу життя – ред.) чи ні?», «Що ви їсте? Яка дієта?» Звичайно, можна сказати, що я не бачу цих питань, але можна щиро і відкрито поділитися. Я спокійно відповідаю, тому що вважаю, що навіть манікюр для жінки-політика має сенс», – сказала кандидатка журналістам Радіо Свобода. І додала, що не вважає це «вкоріненням стереотипів про жінок-політиків».
Політтехнологи використовують такі ходи саме тому, що вони працюють. 59% політикинь потерпають від сексизму в українській політиці, 58% – від словесних образ, 62% – через приниження в соціальних мережах і ЗМІ. Це – дані ГО «Ла Страда», оприлюднені рік тому, у жовтні 2020 року. Учасниці презентації цього дослідження висловили думку, що така поведінка щодо жінок-політикинь мала б шкодити довірі суспільства до політиків. Але, на жаль, свідчень скільки-небудь відчутних змін немає. Політики й далі вважають за прийнятне описувати своїх колег-жінок термінами на кшталт «корабельна сосна» чи «баба рабочая».
Тож не дивно, що про ту ж львів’янку Юлію Гвоздович одне з місцевих видань дозволило собі написати такий заголовок «Угепівочка Гвоздович охоче очолить вафельне тісто» – це у відповідь слогану кандидатки «Вона очолить Львів».
І не дивно бачити заголовки: «Жінка очолить Європейську Солідарність на Львівщині? Рішення за Синюткою» чи «Монастирищину може очолити дружина мільйонера». Жінка сама собі політик? Та ні, вона має цінність лише з дозволу чи в тіні чоловіка.
Натомість, абсолютним дивом можна вважати статистику від соціологічної групи «Рейтинг»: 82% українців підтримують те, що жінки йдуть у політику.
На жаль, попри це лише чверть опитаних сказали, що ділять із жінкою у своїй сім’ї обов’язок готувати їжу. Інше дослідження показало: майже 70% українських чоловіків погоджуються, що «найважливіша роль жінки – піклуватися про власну оселю та готувати їжу для родини».
Інститут Масової Інформації з Детектор.Медіа виявили: «Українські медіа цитують жінок як експерток лише у 24% матеріалів. Водночас чоловіки в ролі експертів виступають утричі частіше – у 76% матеріалів».
Той самий ІМІ порахував, що серед матеріалів ЗМІ з дискримінаційними меседжами майже дві третини – це саме матеріали з ознаками сексизму. Тому споживачів наших ЗМІ «корабельними соснами» не здивуєш. Об’єктивація жіночого тіла – норма в медійному просторі. «Апетитні форми», «розкішна фігура», «показала натуральну дупку» переслідують у заголовках популярних видань. ІМІ не зафіксував жодної публікації з сексизмом у бік чоловіків. Просто в цей момент на головній сторінці відомого онлайн-медіа донька Мадонни знялась «у млосних позах», співачка Layah демонструвала «звабливі пози», але Х’ю Джексон просто «знявся голяка».
То звідки українцям вважати жінок компетентними? Вони частіше бачать «спокусливі форми», ніж експертну думку. Та й чому тільки українцям? Після віцепрезидентських дебатів у США, у яких узяла участь Камала Гарріс, Google звернув увагу на те, наскільки стрибнула кількість пошукових запитів «Камала Гарріс у купальнику» і «Камала Гарріс гола». Що шукали про її опонента Майка Пенса? Скільки в нього грошей і як він упорався з піком СНІДу у штаті Індіана, де був губернатором.
І як політтехнологам під час виборів не вдаватися до сексизму в рекламі? Ми ж, виборці, тим сексизмом живемо. Це ми критикуємо зовнішність кандидаток, їхній одяг та зачіски. Це ми цікавимося їхнім заміжжям та материнством дужче, ніж професійним досвідом. Це ми вважаємо, що призначення жінки – бути матір’ю та берегинею домашнього вогнища. І, взагалі, жінкам треба знати своє місце.
І перш ніж критична маса українців дійдуть консенсусу, що місце жінки – там, де вона вважає за потрібне, має пройти багато часу і зробитися багато важкої роботи. А до того доведеться нам коментувати, критикувати і, як вода, таки точити камінь патріархальних стереотипів.
Ярина Ключковська
