Згідно з дослідженнями Фонду народонаселення ООН, 22% жінок в Україні переживали або продовжують страждати від фізичного чи сексуального насильства, при цьому 2/3 з них ніколи не зверталися по допомогу. Згідно з офіційною статистикою за 2015 рік, наданою Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області, лише у Краматорську складено на 25% більше адміністративних протоколів за вчинення насильства щодо жінок, ніж минулого року. І це лише невелика частка тих випадків, які фактично трапляються: більшість потерпілих не звертаються по допомогу.
Фото: Maks Levin/UNFPA
За останні два роки у Краматорську подвоїлася ще одна сумна статистика: тут з’являється все більше новонароджених із відхиленнями. Серед причин цих змін лікарі називають постійні стреси, у яких живуть майбутні мами, та збільшення кількості охочих народити на неокупованій території, аби діти мали українське свідоцтво про народження. Про те, як живуть вагітні жінки на сході України, читайте в нашому репортажі з Краматорська та Слов’янська.
***
Краматорськ, дев’ята година ранку. Біля пологового відділення міської лікарні №1 стоять кілька машин, біля них нервуються й палять чоловіки. Сьогодні вночі в обох тут народилися онуки.
«Вона хотіла народжувати не тут. Але приїхала до хворої мами й затрималася, щоб доглядати за нею. Ми вирішили, що онука народить тут. Лікарів ми вже знаємо, вона народжує тут удруге. Першого внука народила ще до війни», – каже дідусь.
Чоловік пригадує, що першого внука приїхав зустрічати з геть іншим настроєм. Раніше тут не було стільки породіль та ажіотажу навколо. Від теми новонародженого чоловік швидко переходить до політики, найбільше нарікає на владу в Україні й ціни на газ – за його словами, «жодна попередня влада такого не допускала».
До розмови приєднується другий чоловік, який стоїть поруч. У нього теж народився онук.
«Я б зараз радів, що на світ з’явився новий представник нашої сім’ї, але ми самі до кінця не знаємо, що нас чекає. По “Лайфньюз” показують одне, а в житті все зовсім інше», – розповідає дідусь.
Краматорське пологове відділення міської лікарні №1
З початком війни у краматорському пологовому будинку значно збільшилася кількість майбутніх мам. Причин багато: тут одна з небагатьох лікарень з кімнатами інтенсивної терапії, звідси найближче до непідконтрольної території, де діти зможуть отримати свідоцтво про народження в Україні. Пізніше матері за цими посвідченнями зможуть отримати виплати на дитину.
«За останній рік збільшилася кількість дітей, які народжуються з відхиленнями. За 2015 через палати інтенсивної терапії пройшло 317 новонароджених, а в минулі роки таких випадків у нас було 120–160. За три місяці цього року таких дітей уже було 86. Тобто кількість дітей, яким потрібна допомога, постійно зростає. Звичайно, не останню роль у цьому відіграє психологічна ситуація, у якій тут живуть майбутні матері», – розповідає Лариса Злобіна, завідувачка пологового відділення Краматорської міської лікарні №1.
Раніше тут приймали після 32 тижня вагітності, а тепер вимушені приймати навіть у 22 тижні. Здебільшого сюди потрапляють зі складними вагітностями. У зв’язку з необхідністю найближчим часом тут хочуть забезпечити роботу спеціального реанімаційного відділення. Нині це просто палати інтенсивної терапії, для повноцінної роботи ще треба отримати спеціальне фінансування. Поки що на родзал, палату терапії та спільного перебування тут є тільки один лікар.
«Це дуже важко. Ми сподіваємося, що нам дадуть нові ставки», – розповідає Лариса Злобіна.
Їдальня у пологовому відділенні, фото: Maks Levin/UNFPA
Блокпост до полового
В одній із палат лежить дівчина. Це Юля з Луганської області. Попри свої труднощі, вона всміхається й відверто розповідає власну історію. Через два дні після складних пологів їй рекомендують якнайбільше лежати. Юлі 27 років, це її перша дитина. Хлопчик Артем народився недоношеним із вагою 1 кг 800 г. Одна з причин передчасних пологів, за словами Юлії, надмірне хвилювання. Разом із батьком дитини вони вирішили приїхати до Краматорська – народжувати та реєструвати шлюб. Через блокпости вони провели в дорозі більше 12 годин. А замість РАЦСу довелося відразу їхати в пологовий.
Юля з Луганської області
«Нам пообіцяли, що коли випишуть з полового, то можемо прийти, нас відразу розпишуть. Спочатку плануємо деякий час пожити тут, а потім хотілося б повернутися додому, до рідних. Мій чоловік – шахтар, має там постійну роботу. Зарплату йому платять у гривнях, нестабільно, але вона є, її вистачало», – каже Юля.
До краматорської лікарні Юля їхала вже з переймами. Хотіла ще відвідати подругу в Красному Лимані, але плани довелося змінити.
Недоношених малюків виходжують у кувезі
Зараз Юля в палаті разом із жінкою з Краматорська. Її сусідка теж народила кілька днів тому, дитину залишають з ними в палаті. Попри труднощі з немовлям, вона переконана, що з ним усе буде добре. Зараз дитина у спеціальному кувезі.
Породіллі з непідконтрольної території не відразу зізнаються, звідки приїхали. Вагітні всіма шляхами намагаються сюди дістатися, інколи навіть без рідних та грошей, на блокпостах переконують, що їдуть до чоловіка чи батьків. Сюди приїжджають жінки з труднощами й патологіями з усіх районів Донецької області, у тому числі переселенці. Раніше в таких випадках породіллям був доступний пренатальний центр у Донецьку.
Зараз у Краматорську немає спеціального відділення реанімації, тут тільки відділення для новонароджених, де організували шість ліжок інтенсивної терапії. Траплялося, що в цих палатах було й по десять мам із дітьми. Тут приймають усіх вагітних, які приїжджають. Перший «шторм» лікарні, пригадує лікарка-неонатологиня Наталія Видиш, розпочався через кілька місяців після початку війни. Тоді тут банально не вистачало покривал та пелюшок. Жінки з Краматорська передавали інформацію “сарафанним радіо” і приносили сюди все, що могли. Згодом до роботи долучилися волонтери та підприємці. Цю історію лікарка розповідає не приховуючи сліз.
«Сюди часто приїжджають жінки без копійки. Тоді співробітники лікарні самі скидаються на ліки, телефонують волонтерам. У середньому на день на новонародженого в лікарні витрачають 500 гривень, з них держава виділяє 15», – пояснює Злобіна.
Психологи за викликом
З осені 2015 року на сході працюють мобільні команди психологів за сприяння Фонду народонаселення ООН. 63 соціальних працівники та психологи у складі 21 мобільної бригади надають психосоціальну допомогу в селах та містечках східних областей України.
Мобільні психологи виїжджають на місце після дзвінка потерпілих, фото: Maks Levin/UNFPA
За цей час вони прийняли понад 4 тисячі дзвінків, найчастіше психологам довелося виїжджати до жертв домашнього насилля, тих, хто хвилюється за життя своїх дітей.
Єлизавета Красноярська, психологиня мобільної бригади з питань гендерно обумовленого насилля, розповідає, що з початком війни багато українських сімей потерпають від кризи. Тепер Єлизавета працює в пункті у Слов’янську, після дзвінка тут виїжджають до тих, хто телефонує.
«Звичайно, війна стала каталізатором конфліктів. Коли до нас телефонують, ми виїжджаємо на місце й намагаємося поговорити і з жертвою, і з насильником. Завжди налаштовані на те, щоб зберегти сім’ю, розібратися у проблемі та розв’язати її. Багато дзвінків надходить від людей, які вже щось вирішили зробити, наприклад, розлучитися, але бояться зробити перший крок», – розповідає психологиня.
Дані дослідження «Оцінка потреб внутрішньо переміщених жінок та осіб похилого віку в Україні» за 2015 рік
Більшість дзвінків до мобільних груп надходять від жінок молодого та середнього віку. Єлизавета радить людям, які мають ознаки психологічної кризи – безсоння, втрата апетиту, апатичність, втрата сенсу життя, – не зволікати з дзвінком до психологів, адже коротка розмова інколи може врятувати життя.
«Діти, з якими ми працюємо, розповідають, що з переїздом вони втратили все. А тоді уточнюють: вони мали кімнату, повну іграшок, а тепер нічого цього немає. Немає друзів і звичайних ігор. Ми рекомендуємо батькам за можливості повернути дітям кілька їхніх улюблених ведмедиків чи машинок. Ті батьки, які тільки збираються виїжджати, можуть подбати про це наперед. Для дитини втрата таких простих речей може стати травмою на все життя», – каже Єлизавета Красноярська.
Мар’яна Вербовська
