11 лютого відзначається Міжнародний день жінок і дівчаток в науці. За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, лише 28% наукових працівників у світі – жінки. Досі рудиментарні суспільні стереотипи часто заважають дівчатам під час вибору професії, але, на щастя, не всім.
В Україні статистика доволі непогана: 46% жінок-науковиць. Українки гучно зарекомендували себе в молекулярній біофізиці, психології, наноматеріалознавстві та комп’ютерній інженерії у тому числі і за кордоном.
“Повага” підготувала історії тільки деяких з відомих жінок-науковиць України.
Ольга Броварець – докторка фізико-математичних наук в Україні, провідна наукова співробітниця відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України (ІМБіГ НАНУ), а також старша наукова співробітниця кафедри молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій Київського національного університету (КНУ) імені Тараса Шевченка.
Науковиця – володарка численних президентських та урядових премій для молодих учених, міжнародних нагород. Цьогоріч вона стала лауреаткою премії ScopusAwardsUkraine 2016 у номінації «Найкращий колектив вчених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій» та премії «Лідер науки України 2016. WEB OF SCIENCE AWARD» у номінації «Вчений України. За надзвичайні досягнення» разом зі своїм науковим керівником – членом-кореспондентом НАН України Д.М. Говоруном. Дослідниця вже встигла опублікувати 63 статті англійською мовою в міжнародних наукових журналах. Як зазначає Ольга, у їхньому інституті (ІМБіГ НАНУ) без публікацій у таких виданнях обійняти вищу посаду неможливо, і це стимулює молодь оприлюднювати свої знахідки за кордоном.
– Я відчувала комплекс неповноцінності після захисту кандидатської, адже не мала статей у міжнародних журналах, а відтак я як науковчиня та мої дослідження залишалися невідомими для західних колег. Крім того, подаючись на українські нагороди, стипендії та гранти, відчувала свою обмежену конкурентоздатність, – говорить пані Ольга. – Усе це змусило мене перемогти себе, власні лінощі та стереотипи й почати писати статті англійською мовою та завантажувати їх до міжнародних журналів із імпакт-фактором (коефіцієнт співвідношення цитування наукових журналів – прим. авт.) За п’ять років напруженої праці мій індекс Гірша (показник впливовості науковця, заснований на кількості публікацій та їхньому цитуванні, – прим. авт.) зріс до 22, а кількість цитувань моїх 63 статей наблизилася до тисячі (за наукометричною базою даних Scopus).
Науковиця родом із Ніжина, каже, що здібності до точних наук успадкувала від батьків, адже вони в неї викладач і викладачка.
Після завершення ніжинського ліцею при педуніверситеті імені Миколи Гоголя Ольга зрозуміла, що фізико-математичні дисципліни – її покликання, та вступила на фізичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, який закінчила з відзнакою та отримала рекомендацію в аспірантуру.
2011 року достроково захистила кандидатську дисертацію за фахом «біофізика». Почала працювати в ІМБіГ НАН України, де 2013-го отримала вчене звання старшої наукової співробітниці за фахом «молекулярна біологія», а два роки тому захистила докторську дисертацію за спеціальністю «біофізика».
Разом зі своїм науковим керівником ‒ членом-кореспондентом НАН України, професором Дмитром Миколайовичем Говоруном ‒ пані Ольга досягла небачених результатів у своїй галузі. Під його керівництвом вона досліджувала зміни в будові ДНК, які зумовлюють у ній помилки – мутації.
Пані Ользі та її керівнику вдалося створити внутрішньо несуперечливу та логічно замкнуту теорію спонтанного точкового мутагенезу.
– Інакше кажучи, нестабільність генома – це не випадкові помилки програмування, як уважали раніше, а запрограмовані природою помилки, які реалізуються випадково, – каже Ольга Броварець.
Ця наукова знахідка дозволяє не лише краще зрозуміти молекулярну еволюцію живого, а й відкриває нові перспективи у фармації для створення новітніх антиракових препаратів.
– Похідні основ ДНК – у принципі, перспективні фармацевтичні сполуки, оскільки здатні провокувати так звану «катастрофу помилок», що в підсумку призводить до «летального мутагенезу», інакше кажучи, до відмирання вірусних популяцій або пухлинних клітин через надмірну частоту мутацій, яка перевищує порогове значення. Але біда в тому, що дизайн цих сполук проводять часто «навпомацки», бо донедавна не було стрункої теорії спонтанного мутагенезу. Ми ж її створили, і це відкриває карколомні перспективи для цілеспрямованого дизайну антиракових та антивірусних препаратів на базі модифікованих нуклеотидних основ.
На думку Ольги, немає чоловічих та жіночих професій. Науковчиня каже, що їй ще зі шкільних років подобалися точні науки, вона нарівні з хлопцями брала участь в олімпіадах із фізики, займала перші місця. Це додавало впевненості в тому, що може реалізуватися в цій галузі.
– Наука – це та галузь, де жінці можна успішно конкурувати з чоловіками, адже немає великих фізичних навантажень, лише ментальні. А отже, твій результат залежить тільки від тебе, твоїх ідей, твоєї продуктивності, а також здатності успішно розв’язувати наукові задачі, – говорить Ольга Броварець. Також мене захоплюють наукові подвиги двох всесвітньо відомих жінок – Марії Склодовської-Кюрі й Розалінди Франклін. Кілька разів перечитувала літературні розвідки про них. До речі, до гендерної рівності в науці, зокрема у вітчизняній, ще ой як далеко…
Проте самій пані Ользі, за її словами, зазнати сексистської дискримінації не довелося, хоча здебільшого її колеги – чоловіки.
Із найближчих планів дослідниці – перехід на високомолекулярний рівень моделювання insilico біологічних процесів за участю ДНК. Для цього потрібні потужніші обчислювальні можливості та досконаліше програмне забезпечення. Тому вже є домовленості про співпрацю зі знаними вченими-біофізиками з Японії, США, Канади та Іспанії.
Ольга Іщук із Запоріжжя – кандидатка наук із психології. Засновниця власних та учасниця всеукраїнських і міжнародних проектів.
Вступила до Запорізького національного технічного університету, коли ще навчалася в 11 класі.
– Коли обирала після школи спеціальність, подала документи і пройшла до Запорізького національного університету на «Психологію», до Запорізького національного технічного університету на «Англійський переклад» і до Дніпропетровського національного університету на «Менеджмент, журналістику, англійський переклад»). Але врешті обрала ЗНУ – психологію. Цікаво, що я вже знала, що точно можу там навчатися, адже вступила за результатами олімпіади, ще навчаючись у школі. Проте кортіло спробувати свої сили. Спробувала, зрозуміла, що можу, й обрала психологію, – каже Ольга.
Нині розумію, що випадковості не випадкові, – розповідає пані Ольга.
У центрі уваги науковиці, яка працює в Запорізькому національному університеті, – допомога ветеранам антитерористичної операції, внутрішньо переміщеним особам та іншим постраждалим унаслідок подій на сході країни.
Ольга Іщук бере участь як у всеукраїнських, так і в міжнародних проектах. Зокрема, у квітні 2015 року з її ініціативи створили представництво DevelopmentFoundation в Запоріжжі (організація, створена з метою переведення психологічної волонтерської діяльності руху, заснованого на Майдані, на рівень формального утворення, що спрощує комунікацію з державними органами й дозволяє масштабувати проекти, потрібні суспільству, – прим. авт.)
У травні 2015-го під керівництвом пані Ольги почав функціонувати запорізький осередок цієї громадської організації, до складу якого ввійшли психологи, соціальні працівники, волонтери. У країні триває неоголошена війна, і багатьом нині потрібна психологічна підтримка. Саме з такими людьми і працюють фахівці і фахівчині цієї доброчинної установи.
– У рамках цієї співпраці ми проводимо безліч відкритих та безкоштовних онлайн-телемостів, онлайн-конференцій із фахівцями-психологами з США та України, – розповідає Ольга Іщук. – Цьогоріч, у травні, ми організували дводенний тренінг на тему «Соматично-когнітивний підхід опрацювання травматичного досвіду у солдатів» Каті Кальчо, яка має науковий ступінь із соматики та викладає у Веслінському університеті (Коннектикут, США).
Ольга Іщук була супервізоркою у «Якісному дослідженні психічного здоров’я і психосоціальних проблем вимушених переселенців, ветеранів та їхніх родин у Східній Україні», яке ініціювали Університет Джонса Хопкінса, Школа охорони громадського здоров’я Блумберга та Агентство США з міжнародного розвитку, Києво-Могилянська академія та Запорізький національний університет.
Ця ініціатива спрямована на розширення можливостей допомоги українцям із психічними проблемами внаслідок травматичних подій.
У травні 2016-го у Конкурсі проектів молодих учених, ініційованому Міністерством освіти і науки України, Ольга Іщук представила свій проект, а також виступила експерткою.
Ще один проект Ольги Іщук – створення Центру психологічного здоров’я та психосоціального супроводу Запорізького національного університету, який відкрили наприкінці грудня.
Науковиця говорить, що їй неодноразово доводилося відчувати на роботі гендерну несправедливість.
– Звичайно, є люди, які упереджено висловлюються, поводяться неадекватно з жінкою-науковцем. Образливо, коли це лунає з верхівок владних структур держави, області, міста й тим паче – університету. Неприємно, що перед тобою зачиняють двері, бо ти жінка або тобі ще немає 60 років (наприклад), навіть не хочуть слухати чи ставляться несерйозно. Звісно, я зустрічалася з такими особами, але, як психолог, намагаюся реагувати спокійно, – говорить пані Ольга.
Львів’янка Галина Клим захистила докторську дисертацію на тему «Механізми наноструктурування внутрішнього вільного простору в скло-керамічних матеріалах електронної техніки» у травні минулого року.
Докторка технічних наук – неодноразова переможниця студентських науково-практичних конференцій, всеукраїнських олімпіад, стипендіатка Університету прикладних наук м. Штайнфурт (Німеччина), Академії імені Яна Длугоша (Ченстохова, Польща) у рамках стипендіальної програми Міжнародного Вишеградського Фонду тощо.
Галина Клим – авторка понад 280 наукових праць, близько 70 з яких індексовані наукометричними базами.
Серед її досягнень – гранти Президента України для підтримки наукових досліджень, а також гранти на участь в Міжнародній школі з атомної та молекулярної спектроскопії (Сицилія, Італія) за сприяння НАТО та в Міжнародній школі NFFA (Барселона, Іспанія).
Галина Клим – лауреатка урядових та парламентських премій. У її скарбничці безліч нагород за наукову діяльність.
Навчалася вона в Національному університеті «Львівська політехніка». Наукою почала займатися ще на 4-му курсі, тому після закінчення магістратури продовжила навчання в аспірантурі. Паралельно викладала фізику в середній загальноосвітній школі № 48 м. Львова та працювала на Науково-виробничому підприємстві «Карат» (м. Львів). Із 2009 року повернулася в альма-матер на кафедру спеціалізованих комп’ютерних систем Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології, де працює нині доцентом.
У школі пані Галина мріяла стати медиком, але тоді не вірила у власні сили й навіть не ризикнула подати документи до медичного університету.
– Я була переконана, що не зможу самотужки вступити «на бюджет», а навчати мене «на комерції» у батьків не було фінансової можливості. Тоді в Національному університеті «Львівська політехніка» відкрили нову цікаву спеціальність – фізичну та біомедичну електроніку. Тому почала готуватися до вступу туди. Однак не очікувала, що на олімпіаді, яку проводила «Львівська політехніка» в районному центрі (м. Броди), наберу таку кількість балів із фізики та математики, що отримаю можливість вступати до університету до закінчення школи одночасно з випускниками підготовчих курсів. Приємним сюрпризом став для мене вступ на державну форму навчання у травні, за два місяці до початку основної вступної кампанії. Таким чином я стала студенткою-школяркою, не маючи атестата про повну середню освіту, – розповідає Галина Клим.
Докторську дисертацію, говорить науковиця, захищати спочатку не планувала:
– Бачила своєю вершиною лише кандидатську. Однак ситуацію змінив вступ до докторантури. Я багато працювала, часто жертвувала особистими інтересами, дні були надто короткими, доводилося використовувати для роботи й ночі. Проте, як на мене, тільки працьовитості без підтримки керівництва та наставників ‒ недостатньо. Я дякую багатьом людям, які оточили мене доброзичливим ставленням та сприяли захисту докторської.
Найбільше своїм успіхом, каже пані Галина, вона завдячує науковому консультанту – професорові Олегу Йосиповичу Шпотюку, який розгледів у ній науковий потенціал і навчив працювати швидко й результативно. Під його керівництвом дослідниця навчилася писати статті, готувати заявки та проектні пропозиції, стипендії, гранти. Олег Йосипович сприяв участі у значній кількості закордонних міжнародних конференцій. Завдяки налагодженій професором Шпотюком співпраці з провідними університетами США, Франції, Німеччини, Польщі, Китаю, пані Галині вдалося здійснити комплексні наукові дослідження на сучасному обладнанні.
– Рівень доктора відкриває нові перспективи. Нещодавно я отримала запрошення від проректора Жешувського технічного університету (Польща) прочитати цикл лекцій. Цьому посприяв мій науковий рівень, кількість публікацій у наукометричних базах, індекс їхнього цитування. На досягнутому не зупиняюся й нікому не раджу, – резюмує Галина Клим.
Науковиця розповідає, що проблем зі стажуванням ніколи не було, завідувач кафедри та керівництво університету з розумінням ставилися до закордонних наукових поїздок і завжди сприяли цьому. А от батьки вже звикли, що рідко бачать доньку, спілкуються з нею переважно телефоном.
– Мама завжди дякує, коли я приїжджаю до неї з татом у село. У такі моменти сльози на очі навертаються, відчуваю провину перед ними, а вони – чомусь переді мною за те, що не можуть допомогти, що мені доводиться тяжко працювати, аби чогось досягнути, – говорить пані Галина.
Науковиця досліджує сенсорні елементи на основі халькогенідних стекол та оксидної кераміки. Їх застосовують у багатьох сферах людської діяльності, зокрема у харчовій та легкій промисловості, сільському господарстві, нафтовій та газовій галузі, медицині, метеорології.
– Ідея ж створення мініатюрних високонадійних сенсорів на основі халькогенідних стекол та їхня імплементація в інтелектуальні інформаційно-вимірювальні комплекси, зокрема в безпілотні та роботизовані системи, виникла з початком неоголошеної війни на сході України. Завдяки тому, що працюю на стику наук (з одного боку, маю справу з функціональними наноматеріалами для сенсорів, а з іншого – зі спеціалізованими комп’ютерними системами), маю надію таку ідею реалізувати в найближчому майбутньому, – розповідає пані Клим.
Сексистське ставлення відчувати дослідниці доводилося.
– З упередженим ставленням я вперше мала справу ще у студентські роки, адже навчалася на технічній спеціальності, де дівчат було мало. Щоб отримати своє заслужене «відмінно», мені доводилося неодноразово доводити, що знаю значно більше, ніж хлопці. Пригадую, на третьому курсі захищала курсову роботу, останнім аргументом викладача було те, що я не можу знати фізику на «відмінно», бо дівчина, – розповідає Галина Клим. – Так було перед вступом до аспірантури: незважаючи на те, що я добре навчалася, у моїй перспективності сумнівалися, бо я дівчина. І лише тепер, коли захистила докторську, я навчилася ставитися до цього по-філософськи і з гумором.
За словами пані Галини, у науці амбітним чоловікам часто важко бачити перед собою успішну молоду дівчину чи жінку. Та, на щастя, за словами Галини, толерантний західний світ мислить інакше, що дає змогу жінкам у науці почуватися комфортніше. Науковиця сподівається, що з часом ситуація зміниться й у нас.
Наталка Сіробаб
