В парламенті зареєстровано новий законопроєкт №3316-1, яким пропонується встановлення кримінальної відповідальності за “публічні заклики та пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти”. Автор законопроєкту народний депутат від “Опозиційної платформи – за життя” Олег Волошин.
Про те, які загрози несе цей законопроєкт, Повага поговорила з правозахисницями та гендерними експертками.
Галина Федькович, адвокатка ГО Центр «Жіночі перспективи» зі Львіва, дізнавшись про законопроєкт, подумала, що це жарт: “Вчора дізналась про законопроєкт депутата Волошина. Перша думка – це жарт, фейк, вороги депутата Волошина! Подивилась – не фейк… Мій мозок досі відмовляється реагувати серйозно на такий шедевр законотворчості, тому коментувати серйозно мені важко”.
Адвокатка говорить про те, що основні ідеї, які передбачають відповідальність за Публічні заклики та/або пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти, вона розуміє так – кримінальна відповідальність за будь-які згадки у публічному просторі про:
- право жінки на добровільність шлюбу й відповідно розірвання цього шлюбу, не кажучи вже про право на «злочинне» небажання взагалі створювати сім’ю, на відмову реєструвати шлюб чи право практикувати «позашлюбні стосунки»;
- право жінки вирішувати питання про кількість дітей та проміжки між їх народженням і мати доступ до інформації, освіти, а також засобів, які дають їм змогу здійснювати це право – тобто аборти і контрацептиви;
- право жінки на захист від домашнього насильства, оскільки в переважній більшості випадків це має наслідком розпад сім’ї.
“Не знаю, що саме розуміє автор законопроєкту під протиприродними статевими відносинами та розпустою – але про це говорити теж не можна”, – продовжує Галина Федькович.
Адвокатку дивує, чому у законопроєкті не передбачено також і положення про визнання такими, що втратили чинність, норми Сімейного Кодексу України щодо розірвання шлюбу, права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, норми закону щодо допомоги на дітей одиноким матерям, всього законодавства щодо протидії домашньому насильству, оскільки ці норми очевидно несуть явну загрозу «інституту сім’ї» та пропагують «позашлюбні стосунки і розпусту».
Пропоновану частину 2 статті 293 Кримінального Кодексу України про відповідальність за організацію групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку, а також активну участь у таких діях, вчиненні з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, або з мотивів нетерпимості до інституту сім’ї чи сімейних цінностей, адвокатка Галина Федькович розуміє так:
- ніяких маршів 8 Березня чи інших масових заходів за права жінок, оскільки гасла «Моє тіло – моє діло!», «Кухня і мода – це не свобода!», «Б’є – значить сяде!» – це очевидне порушення громадського порядку з «мотивів нетерпимості до інституту сім’ї чи сімейних цінностей» і відповідно кримінальна відповідальність організаторів і учасників та позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.
Відповідно, на думку експертки, рішення очевидне – навіщо парламентарям заморочуватись законами, щоб створювати в державі умови, які сприяють продовженню тривалості життя, зменшенню смертності, зокрема смертності від домашнього насильства, покращенню якості життя населення, якщо просто можна змусити жінок народжувати стільки, скільки необхідно для статистики? А хто не хоче, або хоче не так як автор законопроєкту і ще має нахабство про це говорити публічно – штраф або тюрма.
“Цікаво, якщо я одинока мати, цілком задоволена своїм вибором і статусом, і не приховую цього в громадському просторі – це часом не пропаганда руйнування інституту сім’ї, позашлюбних відносин, розпусти і ще можливо чогось протиправного? Напевно і позашлюбні стосунки авторитетної публічної особи, наприклад народного депутата, у громадському просторі теж можна вважати пропагандою того всього?” – підсумовує правозахисниця зі Львова.
Голова ГО “Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних” Олександра Голуб, нагадує, що подібні законопроєкти не нові та періодично вже з’являлися в інших скликаннях Верховної Ради.
Це вже не перша спроба запровадити кримінальну чи адміністративну відповідальність за так звану “пропаганду ЛГБТ”. У 2012 році Верховна Рада намагалася заборонити “пропаганду гомосексуалізму” та ухвалила відповідний законопроєкт у першому читанні. Після чого Україна отримала шквал застережень від міжнародних інституцій (починаючи Венеційською комісією, закінчуючи Human Rights Watch та Amnesty International). Зрештою проект так і не був прийнятий.
“Законопроєкт 3316-1, так само як і всі подібні проекти з минулих скликань, суперечить міжнародним зобов’язанням України у сфері прав людини, перш за все — Європейській конвенції з прав людини. Моя улюблена частина проекту — про позашлюбні статеві зв’язки і розпусту. На жаль, автор не пояснив, яким чином і хто стежитиме за “обліко моралє” українців. Ця ініціатива є невдалим заграванням із вузьким колом виборців. На мою думку, пану Волошину варто зосередитися на більш важливих питаннях і не заглядати в ліжка до своїх співгромадян”, – говорить правозахисниця.
На думку Олександри Голуб, такі пропозиції, суперечать положенням чинного Сімейного кодексу, за яким чоловікові та жінці не обов’язково одружуватися, щоб бути сім’єю та стати батьками. Окрім того, він містить цілу низку положень, які не мають чіткого визначення та можуть тлумачитися як завгодно.
Юристка Аналітичного центру «Асоціації жінок-юристок України ЮрФем» Соломія Калинів звертає увагу на те, що законопроєкт Волошина повністю суперечить міжнародним зобов’язанням України, зокрема Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Адже, статтею 5 Конвенції передбачено, що держава зобов’язана вживати заходів щодо викорінення стереотипів та звичаїв, що дискримінують жінок, зокрема таким стереотипом є виключно материнська функція жінки, народження дітей, перебування у шлюбі тощо.
На думку юристки, функцією та повноваженнями органів державної влади, зокрема народних депутатів, повинно бути забезпечення реалізацією громадянами своїх прав, передбачених Європейською конвенцією, а також створення у державі економічних та соціальних умов для сімей та сімей з дітьми.
«Час пандемії показав, що жінки, які потерпають від домашнього насильства, жінки та чоловіки з дітьми, яких звільнили з роботи чи відправили у вимушену відпустку за власний рахунок, залишилися абсолютно без соціальної підтримки і допомоги», – говорить Соломія Калинів.
Юристка звертає увагу, що Аналітичним центром ЮрФем буде підготовлений висновок про проведення гендерно-правової експертизи даного законопроєкту та надісланий у відповідні комітети Верховної Ради.
Нажаль, такі ініціативи очікувані і ця не остання, говорить Наталія Карбовська, директорка із стратегічного розвитку Українського жіночого Фонду: «Жіночі/феміністичні організації і активістки в Україні і в інших країнах зараз говорять про те що в умовах пандемії COVID-19 і економічної кризи є великий ризик втратити здобутки феміністичних рухів. Адже питання прав жінок і гендерної рівності відсуваються на другий план. Тому я би радила народним депутатам і депутаткам займатись прогресивними законами, а не такими, які відтягують нас в минуле. Наприклад, все-таки ратифікувати Стамбульську Конвенцію. Ми в Українському Жіночому Фонді переконані, що запорукою того, щоб такі «законопроєкти з минулого» не пройшли зараз і не проходили у майбутньому, має бути здоровий глузд тих, хто приймає рішення, а також, і це не менш важливо, потужний і впливовий жіночий/феміністичний рух. Саме підтримкою руху Фонд і займається».
Єлизавета Кузьменко
Фото Олега Волошина – 24tv.ua
