Від лютого 2016 року діє проект «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину», авторка проекту — письменниця, головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка. Це цикл із 12-ти публічних інтерв’ю з жінками про різні цінності. Перша зустріч у рамках проекту відбулася наприкінці лютого у Львові з Ольгою Герасим’юк, у березні Мар’яна Савка поговорила з Зоєю Казанджи, у квітні – з Іриною Снітинською, засновницею школи риторики, ініціаторкою проектів «Розфарбуй лікарню», у травні – з правозахисницею Ларисою Денисенко. Остання в часі розмова відбулася зі співачкою та кіносценаристкою Юлією Міщенко.
Проект «12 неймовірних жінок» має кілька завдань. Перше – озвучити важливі та болючі для суспільства теми. Друге – від розмови перейти до реальної допомоги. Цим проектом збирають кошти для ремонту та облаштування дитячої кімнати освіти у львівському Охматдиті. У форматі free donation людям, які приходять на зустріч, пропонують «оцінити» розмову. Усі інтерв’ю й додатково написані учасницями проекту есеї про цінності стануть книжкою, яка буде презентована навесні 2017 року.
Мар’яна Савка: Сьогодні ми будемо говорити про особливу цінність – любов. Відтак, невипадково сьогодні тут так багато наших близьких. Любов – це те, що об’єднує нас, це те, що дає нам бажання жити. Я маю велику честь представити тут людину, яка приїхала сюди з Києва, але народилася у Львові. Юлі дуже складно вириватися зі свого робочого графіка, зустрічатися з кимось в інших містах, тому в мене був підступний план: коли Юля матиме можливість, то я її запрошу до нас на зустріч. Юлія Міщенко за освітою філологиня, але багато з вас знають її як чудову співачку, лідерку гуртів «Очеретяний Кварк», «Таліта Кум», нині вона створює українські серіали.
Юлія Міщенко: Друзі, дякую, що ви сьогодні всі прийшли. Це для мене новий формат, коли ми в такому родинному товаристві говоримо про важливі речі.
М.С: Ми говоримо про цінності. Це те, про що потрібно говорити, хоч не завжди зручно. Я запитую всіх жінок, які до мене приходять: як ти формувала свої цінності та як вони змінювалися?
Ю.М: Я буду сьогодні багато жартувати, це мені допомагає в житті. Думаю, що цінності – це базова річ, але ми не завжди це формулюємо. Пригадую, що в мене був ідеалістичний період, коли ми думали, що найголовніше в житті – це друзі. У той період Віктор Неборак казав: «Побачите, прийде час – і друзі підуть на другий план, а на перший план вийде сім’я». Але з часом я зрозуміла, що головне таки сім’я, я до цього доросла. У всі періоди для мене була важливою любов, це стосується всього, що приходило в моє життя.
М.С: До речі, якби я обирала цінність, то обрала б теж любов. Для мене любов завжди є разом із вдячністю. Як тобі здається, наскільки важливо бути вдячним?
Ю.М: Для мене це звучить дуже лаконічно: Бог є любов. Я щиро вдячна світу за те, що я тут. На мою думку, християнство гармонізує наші стосунки зі всесвітом. Щойно я закінчила роботу над серіалом «Черговий лікар», який є першим абсолютно україномовним серіалом за час незалежності. Коли ми дізналися, що замовили другий сезон серіалу, то мій друг запитав: «Юлю, де ти навчилася бути успішним керівником?» Я відповіла, що ніде не вчилася, просто люблю людей. Це базовий підхід до всього.
М.С: Чим тебе привабив кінобізнес?
Ю.М: Мені видається, що кіно дозволяє втілити літературу, музику, продюсування. Тут є дуже багато можливостей, нині це спосіб впливати на маси та впливати на цінності. Я планую багато тут працювати. Платформа для серіалів – це телеканали, це комерційні структури, які вибиратимуть те, що потрібно людям. До речі, коли телеканали замовляють серіал, то опираються на дослідження смаків суспільства. До прикладу, українці не терплять, коли когось ображають чи принижують, тому серіали з таким сюжетом ніколи не стануть популярними. Але деякі канали ігнорують цей факт і продовжують транслювати такі серіали.
Про ідеї
М.С: Розкажи, у чому ідея твого серіалу?
Ю.М: Це не тільки моя робота, теле- й кінобізнес – це завжди колективна творчість. Я розробляла персонажів і пообіцяла собі, що всі вони будуть добрими. Адже що людина відчуває, те вона й утілює.
М.С: Це зовсім інший підхід, бо на телебаченні діє правило: добре, коли багато лиходіїв, коли тече багато крові. От зауваж, навіть у новинах багато аварій…
Ю.М: Бо опираються на рейтинги. Це відображає зріз нашого суспільства, людей більше цікавить те, що нижче пояса. Позитивні новини будуть затребуваними, коли людей цікавитимуть вищі цінності. Якщо люди еволюціонують, то вони інтуїтивно хотітимуть любові. Я називаю людей, які хочуть швидких змін, «МакДональдз», вони приходять у ресторан і просять дві любові та три дружби, а якщо їм це не сподобалося, то звинувачують, що їх обманули. Любов заперечує споживацтво. Щоб виростити квітку, треба багато часу.
Про дітей
М.С: Ти сказала, що світ дуже змінюється з народженням дитини, це зовсім інший вимір любові. Розкажи, як змінилося твоє життя?
Ю.М: Коли з’явився син, то я подумала, яка ж я ідіотка, що не зробила цього раніше. Я стала собою і зрозуміла себе лише після народження дитини. Я ще зрозуміла, що дівчатка, які рано стали мамами, – молодці. Це переоцінка всього й відчуття щастя. Діти – це любов у чистому вигляді.
Живу з відчуттям того, як багато всього ще хотіла б зробити. Біологічний вік не відчувається, у душі ти завжди юна. І часом мені навіть здається, що мій син (Марко, 7 років) набагато мудріший.
М.С: У якийсь момент я зрозуміла: любов – це те, що ніколи не минає. Можуть відходити люди, історії, але почуття залишається.
Ю.М: Любов – це базова енергія, на якій тримається цей світ, найбільш гармонійний стан. Для мене людина богоподібна, бо може любити й випромінювати цю божественну енергію. Мені здається, що рано чи пізно ми всі доходимо до етапу внутрішньої еволюції, коли розуміємо, що світло завжди є в нас усередині. Насправді формула життя дуже проста: радій, люби та будь вдячний.
Про бажання
Ю.М: Хочу, щоб запас того, що ще попереду, був більший, аніж того, що вже позаду. Знаєте, є такі поважні герої, які сідають на свій стілець і набундючено кажуть: «Я вже так багато вмію, так багато знаю». У мене такого стільця немає, і я ще багато чого не знаю.
М.С: Я дуже багато ще в житті хочу, наприклад, навчитися танцювати танго… А от якби ти собі замовляла мрії, то що б ти замовила?
Ю.М: Ти не повіриш, але все, чого хотіла, навіть божевільні мрії, вони збуваються. Наприклад, у нас на подвір’ї живе цап, якого звати Річчі. Усе почалося з мрії мати маленьке козеня. У нас є велике подвір’я, де живе багато тварин. Ми маємо приватний будинок, де цвіте дуже багато квітів, щодня ними милуюся. На щастя, у мене є родина, яка допомагає про все це дбати.
Насправді не існує обмежень і рамок. Я вчу свого сина, що він може все. Я переконана, що наші можливості необмежені.
Про улюблені місця
Ю.М: Найважливіше місце на землі для мене – це Львів. Тут моє середовище й усе те, звідки я живлюся.
Підготувала Мар’яна Вербовська
