• Home
  • Статтi
  • Як руйнувався патріархат до того, як це стало мейнстрімом
Статтi

Як руйнувався патріархат до того, як це стало мейнстрімом

«Слабка стать, або Як руйнувався патріархат до того, як це стало мейнстрімом» – назва воркшопу про те, що жінки не менше за чоловіків зробили для світової культурної та наукової спадщини, проекту про неординарних особистостей, які з певних причин залишаються для багатьох невідомими. 

Створила захід у Полтаві ініціатива Active Youth, яка популяризує мистецтво серед молоді.

У першій лекції Вікторії Тилик, що мала назву «Яка вона – українська жінка», ішлося про відважних пращурок українських жінок.

У світі роками послуговувалися гендерним стереотипом, що жінка має бути берегинею домашнього вогнища й ні на що інше не здатна. Виконуючи хатню роботу та доглядаючи дітей, жінки не мали ні часу, ні права на освіту. Попри це, ще в давнину знаходилися такі представниці «слабкої статі», які долали гендерні упередження та демонстрували розум, кмітливість і хоробрість.

Тож якими були жінки, які жили на території сучасної України у прадавні часи?

Про життя відважних амазонок на Півдні України, які носили чоловіче вбрання й воювали на рівні з чоловіками, писали Геродот, Гекатей, Есхіл та інші.

– Скіфи їх називали «ойорпата» – «вбивця чоловіків», бо амазонка не могла вийти заміж, поки не вб’є хоча б одного ворога. Новонародженим хлопчикам амазонки калічили руки та ноги й таким чином робили їх непридатними до війни, – говорить Вікторія Тилик. – Кожна з амазонок мала довгу косу – ознаку вільної особистості. Українська назва цих сильних жінок – «косачки».

Ще одна відома наша пращурка – княгиня Ольга – була прикладом самостійності жінки у вирішенні не тільки родинних проблем, а й державних. Першу жінку-правительку церква вважає святою, адже вона першою на Русі намагалася впровадити християнство. Окрім того, дбала про розвиток держави, запровадила чіткі норми данини тощо.

Життя жінок за литовсько-польської доби.

Уже на той час серед міщанок було багато письменних. Жінки могли самостійно розпоряджатися землею, але не мали права обіймати високих державних посад та могли дістати лише ¼ спадщини.

– У литовсько-руському праві зазначали, що жінка може собі вільно обирати партнера, ідучи до шлюбу. Жінки входили до братств, засновували монастирі, притулки для немічних, служили у війську, – зазначає лекторка.

Довго на українських землях існував такий звичай: якщо чоловіка засуджували до страти, але знаходилася жінка, яка згодна була вийти за нього заміж, покарання скасовували. Вона це робила спеціальним жестом – накидала на обранця хустку.

За часів козацької доби жінки долучалися до написання церковних книг та зведення монастирів. Зокрема відома фундаторка Пересопницького Євангелія – волинська княгиня Анастасія Заславська.

Жінки козацької старшини часто брали участь в політичні та військові справи, у походах разом із чоловіками, командували військовими загонами.

– Існує думка, що під час гетьманування Скоропадського його дружина Анастасія правила державою. Гетьман був слабкою людиною, тому передав владу своїй розумній жінці. «Іван носить плахту, а Настя – булаву» – таким прислів’ям народ охарактеризував період гетьманування Івана Скоропадського, – розповідає Вікторія Тилик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Іван теля пасе, а Настя булаву несе» – штрихи до біографії гетьманші Скоропадської 

За деякими свідченнями, в Україні раніше дівчина навіть сама могла засватати хлопця. Вона приходила до батьків свого обранця й починала хвалити його. Якщо ті не погоджувалися, наречена могла не йти з хати кілька днів, і часто родина була просто вимушена віддати свого сина за дівчину.

Марина Абрамович

Фото: cosmo

Про вклад у світове мистецтво Марини Абрамович – відомої сербської майстрині перформансу – присутнім розповіла учениця полтавського ліцею №1 Оксана Озарчук. У лекції йшлося про найвідоміші перформанси епатажної мисткині: «Ритм 0», «Балканське бароко» та інші.

– Найвідоміший перформанс Марини Абрамович – це «Ритм 0». Коли вона ще в радянські часи пішла в торговий центр, узяла 70 речей – від фломастерів до зброї – та дозволила робити людям цими інструментами з нею все, що заманеться, – говорить лекторка.

За свідченнями Марини Абрамович, ця акція стала найжахливішою у її творчості, адже невинний спочатку захід перетворився на пекло, і люди почали ранити жінку.

Ще один відомий перформанс – «Балканське бароко», коли художниця сиділа на підлозі й перемивала гору закривавлених кісток у пам’ять про жертв Югославської війни.

Безліч акцій Марина реалізувала зі своїм коханим – художником Улаєм. Він був таким самим експериментатором, який жертвував своїм життям заради мистецтва. На їхньому рахунку безліч провокативних заходів.

Втім, за іронією долі, один із таких епатажних перформансів розлучив цю пару. 1988 року Абрамович і Улай вирішили здійснити подорож одне до одного з протилежних кінців Великої китайської стіни й зустрітися посередині. Похід перетворився на особисту драму. Адже після того, як обоє пройшли по 2500 кілометрів, вони попрощалися назавжди.

Перформанси Марини Абрамович доводять, що жінка може змінити світ, їй під силу зробити внесок у мистецтво не лише за допомогою пензлика, говорить Оксана Озарчук. Мисткиня ніколи не вважала себе феміністкою, але була переконана – мистецтво не має статі.

Геді Ламар

Ще один цікавий екскурс в історію – від учениці полтавського ліцею №1 Єлизавети Куцак, у якому йшлося про австрійсько-американську акторку та винахідницю Геді Ламар.

Світову славу актрисі принесла стрічка «Екстаз» 1933 року, де вона грала повністю оголеною. Фільм заборонили в усіх країнах, пізніше з’явилася його версія з цензурою.

У 19 років актрису видали заміж за виробника зброї Фріца Мандля. Але чоловік заборонив Геді зніматися в кіно, тож вона змушена була тікати до Парижа, а потім перебралася до США. В Америці Геді Ламар була взірцем краси, її зображення не сходили з перших шпальт глянцевих журналів. Втім акторка не надто цьому раділа.

– Актриса зазначала, що краса була її прокляттям, адже режисери пропонували їй грати лише дурненьких дівчаток, а коли Геді Ламар претендувала на серйозні ролі, просто сміялися з неї, – зазначає  лекторка. – Втім це не завадило актрисі заробити в кіноіндустрії 30 мільйонів доларів.

Але це не весь вклад Ламар у світову спадщину. Багато чим ми завдячуємо їй як винахідниці.

1942 року жінка запатентувала систему, що дозволяє на відстані керувати торпедами. Без винаходу Ламар зараз не літали б військові супутники та не працювали б стільникові телефони стандарту GSM. День народження акторки – 9 листопада – у німецькомовних країнах відзначають як День винахідника.

«Найкращі, але не відомі»

У лекції Альони Тилик «Найкращі, але не відомі» йшлося про трьох відомих жінок – мандрівниць та дослідниць Олександру Потаніну, Ізабеллу Люсі Берд та Олександру Давид-Неель.

Олександра Потаніна – російська дослідниця, яка здійснила чотири експедиції до Центральної Азії, перша жінка, нагороджена медаллю Російського географічного товариства.

Ізабелла Люсі Бердбританська науковиця XIX століття, письменниця й натуралістка, яка за своє життя встигла відвідати США, Японію, Сінгапур, Індію, Тибет, Марокко.

Ще одна героїня оповіді – ексцентрична Олександра Давид-Неель, французька оперна співачка, поетеса, композиторка, дослідниця Тибету, яка протягом усього свого життя не розлучалася з фотоапаратом та зброєю. Свою останню подорож – сходження на альпійський перевал заввишки понад дві тисячі метрів – Олександра здійснила у 82 роки. А коли їй виповнилося 100 років, просила замінити паспорт та зменшити їй вік, бо це не давало можливості подорожувати.

Загалом на воркшопі згадували багатьох відомих мисткинь, громадських діячок, науковиць, таких як Марія Приймаченко, Раїса Кириченко, Жанна Агузарова, Джоан Роулінг, мати Тереза та багатьох інших.

Наталка Сіробаб

Схожі записи

10+ спільнот для жінок в Інтернеті

admin

Де ж чоловіки в українській літературі

admin

Керувати чи бути підлеглою: як управлінська освіта змінює життя жінок?

admin

Залишити коментар