Патріархат ‒ це форма соціальної організації, у якій чоловік є головним носієм політичної влади та морального авторитету. Чоловіки здійснюють контроль за власністю, а батько в родині займає позицію лідера.
Інститут патріархату надає переваги чоловікам, але тільки тим, які відповідають стандартам маскулінності, тобто сильним морально та фізично, серйозним, матеріально забезпеченим.
При написанні статті, окрім дослідження статистики, аналітики та іноземної преси, я запитала моїх знайомих чоловіків, чи відчувають вони тиск патріархату. Виявилося, що здебільшого вони є “морально сильними лицарями, які ніколи не засмучуються й готові повністю утримувати свою дівчину матеріально”. Я запитую себе: може, я отримала такі відповіді тому, що анкети були не анонімні?
Все починається в дитинстві
Якби патріархату не було, при народженні хлопчика ви б не хвилювалися, що він захоче мати іграшку, яка не схожа на “типово хлопчачу річ”.
З самого народження хлопцям кажуть, що вони мають бути сильними, незалежними, самодостатніми. Їх зобов’язують підкорятися стереотипному уявленню про чоловіків, не даючи місця більш емоційним, чутливим, мрійливим бути такими, як вони часто є.
Дослідження поведінки 14-річних хлопців показало, що агресія, застосування фізичної сили для них ‒ постійний метод вирішення конфліктів. Хлопців також тривожило, чи достатньо “мужня” їхня реакція на речі.
Є також дослідження, що хлопці навчаються гірше за дівчаток. Але чому? Тому що від хлопців очікують проявів фізичної та моральної сили, а старанність, чемність, акуратність ‒ “дівчачі” риси, які в хлопцях майже не виховують.
А хто ще пам’ятає ту фразу, що хлопці розвиваються на два роки повільніше, ніж дівчата, яку ми чули у школі? Хлопцям з дитинства говорять, що вони менш здібні.
Висуваючи у школі менше вимог щодо успішності до хлопців, ніж до дівчат, дорослі провокують їх вимагати менше від самих себе. Часто виходить, що хлопці просто не відчувають, що вони можуть добре навчатися.
У Сполучених Штатах, наприклад, пропонують наймати більше чоловіків-учителів, аби показувати хлопцям, що можна бути не тільки сильним та спортивним, а ще й розумним водночас.
Знаєте, звідки походить “б’є ‒ значить, любить”? Із дитинства. Дитяча агресія, коли хлопчик дратує, “смикає за коси”, прикривається виявом симпатії. Так хлопцям показують, що агресія ‒ це нормально, так можна показати, що ти “дбаєш про людину”.
А “вирішити питання як чоловіки”? Буває, що не маючи іншого механізму, чоловіки вирішують проблеми та висловлюють безліч різних почуттів за допомогою насильства.
А якщо хлопчик таки показує свої почуття, то часто відразу чує: “Ну і чого ти плачеш, як якась дівчина?”. Що потім? Кремінь, який не має права показати свої емоції. Тривожність, депресія та інші психічні хвороби сприймають як ознаки слабкості, бо чоловік не має права “розкисати”. Якщо він показує свої переживання, то стає ким завгодно, але не чоловіком.
Чоловіки соромляться говорити про свої почуття, а деякі навіть втратили здатність їх визначати: “А якщо я просто не здатен кохати?..” ‒ сказав мені один знайомий.
Суспільство змушує хлопців рости такими, як усі, і провокує травми в тих, хто не може пристосуватися до вимог. Буває, що чоловік, який почуває себе недостатньо мужнім, виявляє агресію до жінок та гомосексуалістів, аби показати, що він ‒ “справжній” представник своєї статі.
Відносини між жінкою і чоловіком
Дослідження жіночої сексуальності тільки починається, але вже є результати, що чоловік ‒ не машина, яка постійно хоче сексу, а жіноча сексуальність потрібна не лише для того, щоб вагітніти. Хоча б щось. Чоловіки більше не повинні поводитися як агресивні мачо та доводити комусь свою “повну та перманентну готовність”.
Уявіть собі ситуацію, коли ваш друг каже: “Моя дівчина ‒ аб’юзер, вона з мене знущається”. Яка кількість людей відреагує: “Жінка з тебе знущається? Та що ти за тряпка така?”.
Утім, знущання мають різну форму: контролю над поведінкою чи спільним бюджетом, маніпуляцій, погроз, знищення персональних речей. І погано, якщо чоловік просто не уявляє, що жінка також може вчинити насильство над чоловіком.
Виховання дітей
Уявіть чоловіка, що виховує дитину сам після розлучення з жінкою. Таких випадків в Україні до 7% . Ця ситуація склалася тому, що чоловіки майже ніколи не вимагають опіки над дитиною. Якщо ж батько вимагає, щоб дитина залишилася жити з ним, а мати проти, має бути вирішено питання “хто з батьків брав більшу участь у житті дитини?”. Часто відповіддю є “мати”. Адже патріархат установив, що чоловік здебільшого грається з дитиною, а всіма іншими клопотами з виховання займається жінка. Рідко побачиш стіл для сповивання дитини в чоловічих туалетах? А тим часом до жінок ставляться толерантніше, якщо вони пізніше приходять на роботу або залишаються вдома, бо дитина хвора.
Інша важлива справа: як батьки поводяться з дітьми. Нерідко дітей просто контролюють замість того, щоб сприймати їх як рівних. Дитина з початку свого життя бачить домінування дорослих і не уявляє альтернативи.
Чоловік на роботі
Члени французької організації “Happy Men”, що працює над питаннями рівноправ’я чоловіків та жінок, говорять про “скляну підлогу”, на зразок “скляної стелі” (термін увели феміністки в 70-ті роки щодо труднощів жінок при просуванні до керівних позицій на підприємствах).
“Скляна підлога” ‒ це протилежний феномен, що не дає чоловіку можливості захищати на роботі цінності свого сімейного життя. Багатьом чоловікам, наприклад, дуже важко сказати “я не можу перейти працювати у філіал, бо моя дружина має роботу в цьому місті”.
Чоловіче право працювати вихователем у дитячому садку, нянькою, перукарем також обмежується тим, що традиційно чоловік повинен займатися чимось “більш серйозним”.
Що чоловіки “повинні”
Щоб довести свою маскулінніть, чоловіки “повинні” надмірно займатися спортом та перемагати в інтелектуальних дискусіях. В англійській мові є навіть термін “mansplain”, що означає: будучи чоловіком, пояснити жінці щось, що вона й без того знає, з акцентом на перевагу тільки тому, що той, хто пояснює, ‒ чоловік.
У 2015 році у Twitter був хештег #MasculinitySoFragile, під яким люди писали, як безглуздо патріархат позбавляє чоловіків простих речей: пити кольорові коктейлі, зустрічатися з жінкою, що заробляє більше, розуміти, що критика патріархату не є критикою чоловіків.
Члени французької організації “Happy Men” зустрічаються кожного понеділка, щоби поговорити про роботу, сім’ю та життя в цілому. Вони розуміють: від того, що чоловік повинен працювати як віл, а жінка дбати про дітей, губляться таланти чоловіків, які схильні працювати в сфері послуг, та жінок, що хочуть приділяти більше свого часу роботі. Ці понеділки є суто чоловічими, бо Антуан де Габриеллі, засовник товариства, каже, що чоловіки не готові говорити про емоції в присутності жінок, але зустрічі як такі ‒ це вже перемога людини над патріархатом.
Чоловіки, які мають мужність не відповідати вимогам патріархату, розуміють, що за його межами є безліч можливостей, і вони втрачають їх, бажаючи бути такими, “як треба”.
Марина Попова
