Як говорити з сексистами?

Ці роздуми почали народжуватися в моїй голові ще на початку березня. Він цього року в українських соцмережах видався навпрочуд гарячим. Дискусії щодо фемінізму, гендеру, феміністок, домашнього насилля, жіночого маршу й потреби говорити про все це просто заполонили стрічку.

Під першими ж постами в коментарі до мене прийшли люди, які раніше нічого не коментували й не висловлювалися на тему гендерної рівності. Спочатку я намагалася дискутувати. Потім почалося пекло. Кількох коментаторів довелося забанити, кілька інших після того зі мною перестали спілкуватися.

Хтось скаже, що проблема навколофеміністичних фейсбучних чвар не варта тих емоцій, які ми на них витрачаємо. Я частково поділяю цю думку. Тому тих, хто переходить межу в соцмережах, справді варто банити. Однак я думаю, що нам треба витрачати більше зусиль на дискусії з тими, кого можна переконати.

Те, що відбувалося у фейсбуці під час обговорення теми про 600 жінок, які гинуть на рік від домашнього насилля, показує, що є багато чоловіків, які розуміють проблему але не готові слухати аргументи, коли в них складається враження, що феміністки зачепили щось їхнє особисте. Наприклад, порівняли цю орієнтовну статистику зі статистикою загиблих в АТО. Тоді цілком притомних чоловіків, які мають прогресивні погляди й загалом налаштовані до прав жінок нормально, починає нести.

Читайте також: Мама-зозуля ваша зовсім на роботі поселилася?

Атмосфера загострюється, феміністок звинувачують у всіх гріхах людства і ми стаємо ще більш далекими від конструктивну, ніж тоді, коли починали піднімати ці теми перед 8-березневим апокаліпсисом.

Чоловіки, які приходять коментувати дописи про гендерне насильство, фемінізм і жіночий марш, бувають різні. І не всі вони насправді є сексистами. Є, наприклад, такі, яким неодмінно потрібно висловити вам свою вельми цінну думку. Вони можуть коментувати, не володіючи фактами, часто дозволяють собі дивні жарти, зверхній тон.

Говорити з ними емоційно виснавжливо, бо ти ніби весь час змушена щось доводити. Серед цього типажу трапляються ті, хто справді не розуміє, чому деякі жарти недоречні. Така поведінка може бути не проявом сексизму, а проявом звичайного егоїзму, самолюбування й неповаги до чужої точки зору.

Тут не може бути універсальних рецептів, але я намагаюся всіма способами донести, що мені неприємно слухати й читати, коли це справді так. Деякі чоловіки в таких випадках роблять здивований вираз обличчя і узагальнюючий висновок, що феміністки завжди ховаються за звинуваченнями в особистій образі, замість того, щоб дискутувати.

«Ви ж хотіли рівності? Ось така вона, рівність», – пишуть іноді коментатори. Однак це маніпуляція. Адже ображати людину в дискусії – це не добрі манери для обох статей, і така поведінка неприпустима – не залежно від того, чоловіки ви чи жінки, феміністки чи ні.

Часто трапляються коментарі про те, що жінка має бути жіночною. Їх пишуть у різній формі: висувають претензії до зовнішності чи навпаки, намагаються недолуго зробити комплімент, що ви краще виглядаєте в сукні.

Звичайно ж, я ціную компліменти, однак теза про те, що мені краще носити сукні, аніж бути феміністкою, містить такий собі мікс із патріархальних поглядів, бажання визначати, якою жінці треба бути і як їх поводитися, а ще акцентування на тих рисах жінки, які коментаторові подобаються.

Читайте також: Троє дітей та робота?

Якщо ж зауважити, що жінки, які і всі інші люди, мають право самі обирати, який їм носити одяг і яку мати довжину волосся, коментатори ображаються. А ті, хто висловлював обурення короткою зачіскою чи штанами, одразу переходять на образи.

Сумно, що так багато чоловіків зводять фемінізм до штанів і короткої стрижки. Антиподом до цього, на їхню думку, має бути жінка, яка приймає квіти й подарунки, дозволяє платити за себе в ресторані і спирається на подану руку, коли виходить із машини.

Є ще й ті, хто приходить коментувати з чітко сформованою агресивною позицією, ненавистю до феміністок, презирством і зневагою до жінок. Часто такі коментарі теж маскують під роздуми про «традиційну роль» жінки, намагання її від чогось захистити й уберегти. У таких ситуаціях мені бракне слів. Їх стає забагато, я не знаю, як зібрати в один коментар усе те, що хочу сказати, обмежуюся короткою реплікою і блокую.

У реальному житті мені не бракне слів. Я сперечалася до хрипоти. Ще кілька років тому я визначила для себе, що не відповідати на сексистські коментарі, не робити зауважень і не вступати в дискусію – це моя внутрішня заборона. Тому що забагато жінок обирають мовчазний шлях, вважаючи його компромісним.

Справді, скільки сімейних скандалів можна розпочати, якщо завжди реагувати на жарти умовного свекра, чи тата, чи діда про посуд і жіночу роботу. Але, можливо, треба потроху починати говорити?

Анастасія Багаліка