Депутатка Житомирської міської ради, колишня міська голова (2006-2010) та очільниця Житомирського осередку громадянського парламенту жінок України Віра Шелудченко розповіла «Повазі» про чуйне ставлення колег-чоловіків до себе, перешкоди для жінок на шляху у Верховну Раду та про позитив, який несе у собі квотування органів влади.
– Чи доводилося Вам стикатися з випадками упередженого ставлення та дискримінації за статтю у Вашій політичній кар’єрі?
– Напевно, такого не було, щоб до мене упереджено ставилися. Навпаки, я була однією жінкою серед усіх кандидатів на посаду мера. Всі ходили з охороною та супроводом, а у мене була подруга – моя довірена особа. І, коли я стала мером, то серед міських голів обласних центрів я також була однією жінкою, і до мене було дуже чуйне ставлення серед колег.
Починаючи з 2003-го року я очолювала обласний осередок громадянського парламенту жінок України. Ми працювали над збільшенням кількості жінок у парламенті. Це зараз вже стало більше жінок, а тоді у сесійній залі сиділи 2-3 жінки максимум. Ми прагнули внести закон, щоб у Парламенті було не менше 5% жінок, але чоловіки не проголосували за цей закон. Ще з тих часів я зрозуміла, що жінкам, котрі збираються йти у велику політику, надзвичайно важко. Перш за все, бо вони стикаються зі стереотипним ставленням до жінок – більшість чоловіків асоціюють жінку з кухнею, дітьми, дитячим садком і не можуть допустити, аби жінка стала з ними на рівні. По-друге, це вже з власного досвіду, чоловіки трохи побоюються жінок, бо, напевно, вважають, що жінки можуть зайняти їхні “споконвічні” місця.
– На вашу думку, сексизм та упередженість заважають роботі інших жінок-політиків? Чи складно жінкам зробити кар’єру у політиці?
– Ми з Вами знаємо, що сьогодні, аби пройти у Верховну Раду, треба мати мільйон-півтора доларів. Мало хто з жінок (можна по пальцям порахувати) має такі гроші. Тому, за рахунок грошей, сьогодні туди приходять олігархи. Якщо подивитися, то по Україні жінки рідко очолюють серйозний бізнес і мають такі надходження. Завжди вони є заступницями, чи керівницями управління. Це одна із основних таких перешкод.
А друга… Якщо ми зараз дійсно плануємо йти в Європу, прислухатися до європейських цінностей, то сьогодні в парламентах розвинутих країн, наприклад у Швеції, існують квоти. Там справді квотується присутність жінок в різних органах влади, починаючи від парламенту і закінчуючи органами місцевого самоврядування.
– Тобто, квоти були би позитивними для України?
Думаю, що так. Думаю, що це було би на користь усьому суспільству.
Біографічна довідка:
Навчалася на хіміко-технологічному факультеті Київського інституту легкої промисловості. Отримала кваліфікацію «інженер хімік-технолог».
З 1999 року і до моменту обрання на посаду Житомирського міського голови працювала директором СП «Житомир-Полісакс».
Голова Житомирського осередку громадського парламенту жінок України (з 2003-го року).
Політичну кар’єру розпочала у 2006-му році, коли балотувалася на посаду мера.
З 9 квітня 2006 по 9 листопада 2010 – міська голова Житомира.
Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня, орденом «За визначні досягнення» та золотою медаллю «За ефективне управління».
Спілкувалася Юліана Паранько
