Російська пропаганда використовує мову ненависті до жінок та ЛГБТ, щоб розпалювати ворожнечу до українців, американців та жителів Європейського союзу. Звучить як теорія змови? Але в мене є докази цього твердження.
Для аналізу я взяла публікації з проявами мови ненависті, які з’явилися на російськомовних сайтах у вересні.
Наприклад, на сайті e-news надрукована стаття під назвою “ЕС – это что-то вроде полоумной бабы, которая периодически прибегает к психологическому насилию в доме”.
Цей мізогіністичний “шедевр” дослівно передрукований ще як мінімум на 3 сайтах.
Це сайти Политинформ, Наша планета, Русфакт.
Мережа російських сайтів, які регулярно розповсюджують ворожнечу та дезінформацію, міцно пов’язана між собою низкою однакових публікацій. Зазвичай такі статті копіюються майже слово в слово. Деякі сайти з цього переліку виглядають як російські, а деякі маскуються під українські видання.
Насправді ж аудиторія цих медіа змішана. Наприклад, аудиторія вищезгаданого сайту e-news на 41% складається з жителів України. За даними Similarweb, cайт має 1 млн. 144 тисячі відвідувань на місяць.
У сайту “Насправді.інфо” 53% читачів також з України. Хоча відвідуваність тут трохи менша – приблизно 150 тисяч візитів на місяць.
Іноді цей “український інформаційний сайт” пише про жінок, ЛГБТ та гендерну рівність. Ну як пише? Розпалює ворожнечу. Наприклад, у статті “Квоты на лесбиянок” ці діячі примудрилися розпалити ненависть не тільки за ознакою громадянства, але й одразу до кількох соціально вразливих груп людей. Жінки в цьому антигендерному опусі названі “менструаторки” та “миту-вагиноносительницы”. Дісталося також ЛГБТ-спільноті, зокрема лесбійкам, африканцям та американцям загалом.
Цю ненависть слово в слово повторюють інші схожі розповсюджувачі хейту. Це сайти Правда-ТВ, Топру, 123ру, Милинда.ру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Атака на цінності. Гендерна проблематика, дезінформація і роль Росії у цих процесах
У цих сайтів частка українських читачів значно менша: від 25 до 10%. Але вона все одно є. І тому зовсім неважливо, де фізично розташоване це джерело ненависті. Воно має свій вплив по всьому світові. І якщо ми кажемо про злочини на ґрунті ненависті щодо ЛГБТ та домашнє насильство над жінками, то ці явища напряму пов’язані ось із такими статтями. Що більше цього неконтрольованого хейту в мережі, то страшніші його наслідки для суспільства.
Не пасуть задніх і так звані “блогерські платформи” та соцмережі, які поширюють ту ж саму статтю під виглядом авторських блогів.
Спираючись на дані своїх попередніх досліджень, маю гіпотезу, що ці блоги також частина мережі російських пропагандистів, яка системно працює над розпалюванням ворожнечі онлайн. Такі платформи мають значну частку української аудиторії. Наприклад, ця ж сама стаття надрукована на популярному російському сайті Пикабу. Цей портал має 71,83 мільйони відвідувань на місяць. З них більш ніж 6 мільйонів – із України. Крім того, текст майже дослівно надрукований ще як мінімум на 5 схожих платформах.
Звісно, цей випадок зовсім не унікальний. Такі тексти з ненавистю регулярно публікуються в російськомовному сегменті Інтернету.
Ось, наприклад, як поширюється інтернетом текст під назвою “Депутат-извращенка поймана за интимной перепиской в Раде”.
Крім сайту “Русская весна”, аудиторія якого, до речі, на 29% складається з мешканців України, цей мізогіністично-гомофобський текст поширено ще як мінімум на 4 інших сайтах.
Наостанок наведу ще один приклад. Цього разу про те, як ненависть до ЛГБТ використовують для подальшого розпалювання збройного конфлікту на Донбасі.
У тексті українські ЛГБТ-активісти називаються “содомиты-каратели”, “радужная чума, которая страшнее коронавируса” і протиставляються “русскоязычному населению Донбасса”. Сайт, на якому надрукований цей текст, називається “Антимайдан” і має 54 % української аудиторії. Оригінал же цієї статті з ненавистю опублікований на сторінках видання “Аналітична служба Донбасу”, 60% читачів якого – мешканці України. Ця стаття розповсюджена ще як мінімум на 3 сайтах.
Підсумовуючи, хочу наголосити, що все це тільки верхівка айсбергу, яку я побачила, аналізуючи контент за один місяць буквально на декількох сайтах. А тепер уявіть, скільки такого шкідливого контенту розповсюджується в онлайн просторі щодня. І так уже шість років війни. І це тільки в медіа, а існують ще соцмережі, коментарі й різноманітні форуми.
Щоб зрозуміти масштаби впливу цієї ненависницької пропаганди на українців та на суспільство загалом, треба проводити стратегічні комплексні дослідження. Ми маємо отримати повну картину розповсюдження цієї проблеми, встановити джерела поширення цього контенту та масштаби його впливу. А для цього зусиль тільки громадянського суспільства точно недостатньо.
Одним із найбільш дієвих варіантів вирішення проблеми, на мою думку, може стати Центр протидії російській дезінформації й мові ненависті, який Україна мала б створити на самому початку війни. На базі цього центру на ці виклики разом із представниками влади та спецслужбами мають реагувати громадські діячі, медіаексперти та наукова спільнота. І в нас є всі можливості зробити це. Краще пізно, ніж ніколи.
Ірина Сєдова
Головне фото: ©Shutterstock
