Всі люди мають власні уявлення про щастя, але дівчачі радощі досить чітко окреслені. Люблячий (і бажано добре забезпечений) чоловік – його константа.
Дехто взагалі зводить усі цілі в житті до фрази: «Жінка приймає у житті єдине рішення – з яким чоловіком вона поєднає своє життя. Інші рішення приймає чоловік». Різні сайти та блоги «вчать», що чоловіки клюють тільки на «жіночних» дівчат і застережуть, що «самостійність, сила, наполегливість у досягненні своїх цілей» вбивають цю жіночність.
Адекватні жінки й чоловіки посміються з цього. А дехто побудував справжні бізнеси на цих домостроївських тезах.
«Ведичні жінки»: корися та задовольняй
2000 гривень за участь у так званому майстер-класі «Відкрий в собі внутрішню богиню» – схожих пропозицій у Фейсбуці та Вконтакті безліч. Це як мережевий маркетинг, що полює на дівчат та закликає їх пізнати «істинну жіночність».
Проводять такі заходи «ведичні жінки», які нібито мають освіту у галузі психології. Чого ж такого можуть навчити ці ведичні психологині? Ось їх деякі «мудрості»:
– «Чоловік любить очима, тому жінка повинна виконувати два завдання: бути дуже красивою та не викликати сексуального бажання (інакше втратить багато енергії)».
– «Ознаки жіночої чесноти – служіння чоловіку, добре ставлення до нього та його друзів…»
– «Культура, у якій жінку роблять вільною та емансипованою – погана культура».
Власне кажучи, справжня ведична жінка повинна бути скромною, покірною, завжди усміхненою та привітною, носити закритий одяг (обов’язково спідниці), в усьому задовольняти чоловіка, ніколи не ставити під сумнів його думки та судження з будь-якого питання. Єдиний спосіб реалізації ведичної жінки – бути при чоловікові, доповнювати його. Ведична жінка – повна протилежність образу впевненої у собі, інтелектуальної, успішної та незалежної жінки, до якого прагнуть сучасні дівчата прогресивного суспільства, де права людини ціняться понад усе.
Так звані «школи ведичних жінок» ніби спираються на давню індійську філософію, але наскрізь просякнуті православним радикалізмом, який пропагує РПЦ . Власне, до України усі ці ведичні течії прийшли з боку Росії – як намагання протиставити «споконвічне» російське сучасному західному.
Координаторка програми «Гендерна демократія» Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні Анна Довгопол каже, що подібні тренінги популярні серед українських жінок через активне нав’язування «традиційних цінностей»:
– Ідея так званих традиційних цінностей, за які так ратують різні політики, праві «патріотичні сили», та особливо церква, полягає в тому, що сама по собі жінка не має ніякої цінності. Вона обов’язково повинна буди при чоловікові. І ці ідеї популярні, тому що незважаючи на спроби України стати ближче до Європи, наше суспільство залишається патріархальним.
За словами соціологині Людмили Малес, подібні прояви неотрадиціоналізму зараз фіксуються в багатьох постсоціалістичних країнах (Угорщина, Словаччина, Польща, Китай, В’єтнам).
«Як знайти чоловіка?»
Якщо не пізнати вічну жіночність, то хоча б вийти заміж. Принаймні тренінгів з цієї тематики – море. Є навіть довготривалі курси. Персональні наставники та коучі в області любовних стосунків (так називають себе ті, хто проводять ці заходи) обіцяють допомогти жінкам «звільнитися від прихованих бар’єрів, покохати та стати коханою та зустріти істинного партнера». Деякі коучі стверджують, що після їх допомоги дівчата одразу вийдуть заміж, деякі не гарантують штамп у паспорті, але як мінімум обіцяють роль коханки та утриманки. Є навіть курси, на яких вчать надихати чоловіків на подарунки!
Ціни за участь у подібних тренінгах різні: є й за 500 гривень, є й за 3000 доларів. Серед коучів є як жінки, так і чоловіки. Вікторія Арнаутова, голова психологічної служби ГО «Ліга офіцерів», вважає, ці персональні наставники часто самі не змогли реалізуватися у стосунках, і вирішили попрацювати над своїми невдачами, навчаючи інших.
Людмила Малес каже, що на популярність подібних «тренінгів з жіночності» впливає моральна паніка, поширювана медіа:
– ЗМІ постійно нагадують, що «на десять девчонок по статистике девять ребят», що в суспільстві спостерігається «надсмертність чоловіків працездатного віку». Замість того, щоб критикувати ризикову поведінку чоловіків, нехтування ними самозбереженням і схильність до згубних звичок, про зменшення чоловічого населення говорять як про об’єктивний демографічний процес. Мовляв чоловіки – це дефіцитний товар, а неспиті – то взагалі рідкість, треба встигнути «урвати», а якщо вже поталанить знайти багатія, то більшого щастя і не треба.
З початку Незалежності матрімоцентричний інтерес жінок підтримується досить розвиненою інфраструктурою ринку – іграшками (Барбі-наречені, наприклад), дівчачими та жіночими виданнями, весільними салонами. А в останні роки ці образи та настанови почали закріплюватися та включатися у ранню соціалізацію дівчат засобами освіти, у публічному медійному та родинному дискурсі.
Освіту всі отримують, начебто, рівну, але через патріархальний зміст підручників (чоловіки займають активну дослідницьку позицію, а жінки – прибирають та куховарять) та гендерні стереотипи серед учителів та учительок мотивація на подальший розвиток у дівчат і хлопців різна. Дівчата мовби і долучені до отримання знань, але все їм каже, що воно їм не треба, що головне поступити в «сімейно-будівничий». Такий «профорієнтаційний вибір» за жінку вже зробило оточення, на підставі її статі. Водночас чоловіків спонукають до пошуку себе в світі, самореалізації в професії виходячи з власних інтересів і вподобань.
На думку Анни Довгопол така структура суспільства вигідна тим, хто при владі:
– Коли усі люди поводяться однаково, керувати ними легше.
Щодо ринку – ситуація неоднозначна. З одного боку продаж таких «майстер-класів» – гроші, а з іншого, як каже Людмила Малес, це закопує жіночі таланти на шалені суми.
Вікторія Арнаутова вважає, що на «курси жіночності» та тренінги з пошуку чоловіків ходять жінки з заниженою самооцінкою, невпевнені в собі. Бо люди, які були виховані в любові, знають, що кохання по шаблону не знайдеш. Вони не стануть присвячувати життя пошукам, що можуть не дати результату та змарнують час, який можна використати на себе.
– Деякі жінки, що ходять на такі тренінги, не змогли самореалізуватися, зазнали невдачі на роботі. Когось виховували на стереотипах про те, що єдине призначення жінки – родина та материнство. Дехто просто не бачить ніякого іншого способу ствердитися у житті окрім шлюбу. Особливо шкода жінок, які залишилися без чоловіка та усвідомили, що нічого не вміють, досвіду роботи не мають. Їм страшно, і звичайно, через невпевненість у власних силах вони намагатимуться від одного чоловіка перейти до іншого, а власні амбіції так і не наважаться реалізувати.
Цікаво, що усі ці тренінги типу «Як знайти чоловіка?» обіцяють швидкий результат. Постає питання: а чому ж такому сакральному на них вчать, і може це справді реально знайти принца за кілька тижнів? І якщо так, то такий ефективний бізнес повинен приносити шалені гроші. Чи відповідає це дійсності – «Повага» дізнавалася у Юлії Ярмоленко, професійного коуча, авторки та ведучої проектів з сексуальної грамотності.
– Подібні тренінги побудовані дуже зручно: якщо в тебе не вийшло захомутати принца, значить, ти щось не так робила, тож працюй над собою далі, більше та глибше, приходь на наші інші тренінги. Зрозуміло, що хтось з відвідувачок тренінга може знайти партнера наступного ж дня. Але у більшості випадків учасниці тренінгу, не зустрів мільйонера, будуть мучитися від відчуття провини (треба ще прочитати 20 книжок, схуднути на 3 кіло, попрацювати над мовою, поставою, зайнятися спортом і т.д.). І це почуття провини приведе їх ще на кілька подібних тренінгів. До речі, нещодавно одна дівчина поділилася зі мною своєю історією. Вона пройшла тренінг «Як зробити з чоловіка мільйонера», слідувала усім вказівкам, але чоловік не став заробляти більше. Вона впала у депресію, звинувачувала себе. І з такого стану її витягнув професійний коуч, який показав, що універсальних рецептів не існує, – розповідає Юлія Ярмоленко.
Щодо знань, які можна здобути на таких заходах, Юлія Ярмоленко висловилась так:
– На більшості «Жіночих тренінгів» справді вчать тому, що чоловік повинен дарувати дорогі подарунки, водити у найкращі ресторани, стильно вдягатися, обов’язково мати нерухомість та авто люкс–класу. З «нищебродами» мати справу не рекомендують. Як результат ми маємо полювальниць за мільйонерами. Але принців на всіх точно не вистачить, і ці дівчата взагалі можуть залишитися самотніми.
Юлія Ярмоленко вважає, що комерційна популярність подібних тренінгів пов’язана з тим, що жінок часто роблять винними в усіх бідах. Вони у це вірять та намагаються виправити себе. Тут виникає попит на «жіночі» тренінги. А коли є попит – є пропозиція.
– Чоловік б’є – заслужила, заробляє мало – погано надихаєш, пішов «наліво» – не дала того, чого він хотів. Такі жінки існують, вони невпевнені у собі і вірять, що якщо заплатять 2–5 тисяч гривень, їх життя докорінно зміниться за 1–2 дні. Тож допоки вони є, тренінги будуть на ринку. Ще й соціальні мережі підливають масло у вогонь: там не пишуть про невдачі, проблеми, і через це виникає ілюзія, що в усіх все добре, і тільки в тебе погано. І ось на очі трапляється реклама тренінгу, який змінить усе! До речі, саме ця реклама є основною статтею витрат організаторів «жіночих» тренінгів. Тому не можна сказати, що на своїх заходах вони заробляють мільйони (і ще ж величезна конкуренція). Коли хтось платить такому черговому тренеру, частка тих коштів йде на залучення наступних клієнток, – каже Юлія Ярмоленко.
Сімейне вогнище
«Як догодити чоловікові», «Як утримати чоловіка», «Як пробачити зраду та врятувати шлюб» – вчать сучасних українок і таким речам. Це так би мовити фінальний етап повернення жінки у домострой – нав’язування їй ролі домогосподарки, яка заради чоловіка кине роботу, улюблені заняття, і увесь час присвячуватиме борщам та пелюшкам.
– Немає нічого поганого, – каже Анна Довгопол, – якщо жінці подобається вести домашнє господарство. Для деяких родин це нормально, але це питання свідомого вибору та домовленості – не примусу типу «я жінка, я повинна» (або «ти жінка, ти повинна»). А в Україні такий розподіл ролей активно нав’язується.
Наприклад, різними «антигендерними рухами», які пропагують гетеросексуальні нормативні сім’ї, виступають проти гендерної рівності, прав ЛГБТ-спільноти («Батьківський комітет», «Любов проти гомосексуалізму» та інші). Ці рухи отримують фінансуванні від деяких американських протестантських церков, які заборонені у США через дрімучу консервативність та радикальність. Та подібний розподіл ролей як суспільна тенденція вже давно не актульний. Більшість родин не може дозволити собі мати лише одного «добувача» – для того, щоб забезпечити родину, працювати доводиться обом членам сім’ї.
– Хоча більшість сімей в Україні двозарплатні, жінка розцінює свій дохід як неосновний, – говорить Людмила Малес. – Це вигідно роботодавцям, адже тоді легше умовити жінку на меншу оплату і на гірші умови роботи, бо вона ж «не годувальниця».
Але це не відображає ситуацію в економіці. Зокрема в сімейній, де домашня виробнича праця, доглядова праця та натуральний обмін становлять значну частку сімейного бюджету (а в селі – взагалі левову). Чому в Україні стався такий реверс у світогляді, системі цінностей життєвих цілей та самооцінці? Гадаю, тут зіграла свою роль і відповідна державна політика. Держава зацікавлена у готовому вмерти і водночас примножуватися населенні, які становлять базу для оподаткування та слугують мобілізаційним ресурсом. Тож жінку намагаються «повернути у сім’ю», перекласти на неї відповідальність за її утворення. Через те жіночий дискурс почав центруватися навколо зразкової сім’ї – гетеросексуальної, середньодітної.
– Суспільству, – каже Анна Довгопол, – треба нагадувати, що сучасні жінки – освічені, кваліфіковані та талановиті, вони вже давно відіграють активну роль в усіх сферах життя держави та не мусять обмежуватися однією лише роллю домогосподарки, якщо не хочуть. Подолання гендерних стереотипів – тенденції усього західного світу, частиною якого ми хочемо стати. Це досягнення фемінізму, які не мають зворотної дії в демократичному суспільстві.
Наталя Тонких
Фото коментаторок із особистих архівів
