У цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації«Ніжність» — книжка, що підкорила мільйони читачів та читачок у всьому світі. Глибокий, витончений і несподіваний роман про жінку, кохання та втрату.
Історія сильної жінки Наталі, якій спочатку пощастило зустріти ідеального чоловіка, але ідилія раптово уривається. Вона загортається у кокон болю і страждання, повністю віддається роботі і, здається, вже ніколи не зможе бути щасливою. Одного дня під впливом якогось химерного імпульсу Наталі цілує свого нудного колегу, найпересічнішого на світі чоловіка, й миттєво забуває про цей дивний вибрик…
За мотивами книжки вийшов однойменний фільм, режисерами якого стали брати Фоенкіноси.
Повага із дозволу видавництва публікує уривок роману.
Автор: Фоенкінос Давід
Переклад: Серебрякова Ірина
Дизайн обкладинки: Омельченко Тетяна
33
Наталі здавалося, що сидіти тут і розмовляти про таке з цією молодою дівчиною — дурниця. А головне — їй не вдавалося жити в теперішньому. Може, саме в цьому і полягає страждання: у постійній відірваності від нинішньої миті. Наталі відсторонено дивилася на метушню дорослих. Вона цілком могла собі сказати: «Мене тут немає». Хлоя зі своєю легкою та енергійною манерою спілкування втілювала теперішнє і намагалася прищепити їй інший підхід: «Я тут і зараз». Хлоя не припиняла говорити про того чоловіка. І справді, допиваючи пиво, він явно думав, чи не познайомитися з ними. Але перейти від погляду до розмови, від візуального до словесного завжди важко. Після довгого робочого дня він відчував втому, яка часом спонукає до дій. Звитяга часто живиться виснаженням. Він і далі дивився на Наталі.
Справді, що йому втрачати? Та нічого — хіба, може, дещицю свого шарму анонімності.
Заплативши за пиво, він полишив свою точку спостереження і попрямував до жінок кроками, які майже могли здатися впевненими. Наталі була за кілька метрів від нього: три-чотири, не далі. Вона зрозуміла, що він іде до неї, і в голові промайнула чудернацька думка: «Що як цей чоловік за сім років загине, потрапивши під колеса?». Звісно, такі моменти її збурювали, нагадуючи про кінечність життя.
Кожен чоловік, який підходив до неї познайомитися, неодмінно викликав спогади про першу зустріч із Франсуа. Однак цей незнайомець аж ніяк не був схожий на її чоловіка. Він підходив із усмішкою, що пасувала до вечора і належала до світу легкості. Однак опинившись біля столика, він занімів. Запала тиша. Підійти він наважився, але не підготував ані слова, щоб привернути увагу. Може, просто перехвилювався? Жінки здивовано озирали його, а він стовбичив там, наче знак оклику.
— Доброго вечора… Чи можу я взяти на себе сміливість пригостити вас вином? — нарешті промовив він без особливого натхнення.
Хлоя погодилася, і чоловік приєднався до них, відчуваючи, що половину справи зроблено. «От дурень, — промайнуло в голові у Наталі, щойно він сів. — Пригощає мене вином, коли в мене ще майже повний келих».
Але потім вона раптом змінила думку і сказала собі, що він був зворушливим, коли не наважувався підійти. Аж тут знову накотила ворожість. В Наталі невпинно змінювалися поривання. Вона просто не знала, що й подумати. Кожним її жестом керував настрій, супротивний попередньому.
Хлоя вела розмову, вихваляючи Наталі. Судячи з її незліченних оповідок, Наталі була сучасною, освіченою, динамічною, меткою, щедрою і довершеною. І все це повідомили чоловікові протягом п’яти хвилин. Він цілком міг замислитися, у чому тут підступ. На кожну ліричну тираду Хлої Наталі намагалася переконливо всміхатися, пом’якшуючи лінії скул, і часом у ній зблискувала природність. Але її виснажив цей спалах енергії. Навіщо боротися за видимість і кидати всі сили на те, щоб здаватися приязною і відкритою? Та й взагалі — що потім? Наступне побачення? Потреба зближуватися далі й далі? Все просте й легке раптом постало перед Наталі у чорному світлі. Вона помітила, як у невинній розмові страхітливо обертаються коліщатка життя вдвох.
Вибачившись, вона пішла до вбиральні і, ставши перед дзеркалом, довго роздивлялася себе. Кожну рису обличчя. Хлюпнула собі на щоки трохи води. Чи вважала вона себе гарною? Чи взагалі мала якусь думку про себе?
Про свою жіночність?
Вона мусила повернутися, бо вже довго стояла, поринувши у споглядання і потік думок. За столиком взяла пальто і вигадала якусь відмовку, навіть не намагаючись говорити переконливо. Хлоя щось сказала, але Наталі не почула — вона вже вийшла. Незабаром, лягаючи спати, чоловік не міг зрозуміти, що зробив не так.
34
Знаки зодіаку підлеглих Наталі
Хлоя — Терези
*
Жан-П’єр — Риби
*
Альбер — Телець
*
Маркус — Скорпіон
*
Марі — Діва
*
Бенуа — Козеріг
35
Наступного ранку вона коротко вибачилася перед Хлоєю, нічого не пояснюючи. В офісі вона була сильною жінкою на керівній посаді, тому просто сказала, що не готова знайомитися.
— Прикро, — зітхнула юна колега.
На цьому історія закінчилася, і вони заговорили про інше.
Після розмови Наталі кілька секунд стояла в коридорі, а потім зайшла до свого кабінету і нарешті побачила всі теки такими, якими вони були насправді: абсолютно нецікавими.
Вона так і не відірвалася повністю від чуттєвого світу і не перестала бути жіночною — навіть у ті моменти, коли не хотіла жити. Може, це була її данина Франсуа чи просто переконання, що часом достатньо макіяжу, аби здаватися живою. Його не стало три роки тому. Три роки, протягом яких її життя розсипалося на порох і зникало у порожнечі. Їй часто натякали, що варто позбутися спогадів. Можливо, це було найкращим способом не жити в минулому. «Позбутися спогадів», — подумки повторила вона. А як взагалі позбуваються спогадів? Вона розуміла цю логіку, коли йшлося про речі. Їй нестерпно було бачити ті, яких він торкався. І в неї не лишилося нічого, крім однієї фотографії у великій шухляді робочого столу. Здавалося, ніби це фото загубилося. Наталі часто виймала його, неначе для того, щоб пересвідчитися в реальності цієї історії. А ще у шухляді лежало дзеркальце. Вона взяла його і подивилася на себе — мовби очима чоловіка, який вперше її бачить. Піднялася і почала міряти кроками свій кабінет, впираючись руками в боки. Цокання її високих підборів тонуло в паласі. Палас — убивця чуттєвості. Хто міг його винайти?
