У цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації
Гірський регіон Вазиристан розташований на північному заході Пакистану, вдалині від будь-яких альфа-міст. Ландшафт у цьому прикордонному з Афганістаном осередку позбавлений яскравих барв. Нестерпна спека вдень, студений холод уночі.
Крім того, Вазиристан — це територія беззаконня. Тут сновигають таліби, наставляючи рушниці й насаджуючи найбільш жорстку форму шаріату. Над головами дзижчать дрони. Де-не-де обабіч немощених доріг — контрольні пункти пакистанської армії. Багато поселень стало містами-привидами: мешканці покинули їх після років бойових дій.
Бути жінкою в Вазиристані — означає жити під замком, в окремій частині будинку, призначеній лише для жінок. Надвір вона може вийти лише в супроводі чоловіка — члена родини. Та, власне, поза домом жінці мало що дозволено: під час останніх виборів через гучномовці в мечетях повідомлялося, що жінкам не можна голосувати.
Дивовижно, що Марія Умар походить із такого середовища.
Уперше я зустрівся з Марією в пакистанській столиці, Ісламабаді. Вона була вдягнена в традиційний для цієї країни сальваркаміз пурпурового кольору, що виділявся яскравою плямою на тлі темних західних вбрань. Довге волосся, недбало зібране у хвіст. Розмовляє швидко, сміється невимушено, трохи схиблена на соціальних мережах. Марія — підприємиця, яка побудувала солідну компанію, використовуючи соціальні мережі для залучення найменш задіяного в Пакистані ресурсу — праці жінок, зокрема й тих, які живуть у віддалених куточках країни.
Уся сім’я Марії родом із Вазиристану. Жінка розповідає про це так: «Справді, мої батьки, і свекри, і я сама — всі ми походимо з цієї місцевості, що називається Вазиристаном». Нині вона живе в Лахорі, де її чоловік обійняв посаду державного службовця. Та фізичне місцезнаходження Марії не має значення — її віртуальний бізнес бурхливо розвивається.
Марія Умар розповідає мені історію свого неймовірного успіху скайпом із кімнати сина, сидячи на його великому ліжку. Стіну над ліжком прикрашено прапором футбольного клубу «Барселона». Це єдине місце в домі, де Марія може сховатися від галасу своїх дітей і спокійно поговорити.
Усе почалося п’ять із половиною років тому. Марія чекала на другу дитину і працювала вчителем у місцевій приватній школі. Але школа не могла дати їй декретної відпустки, тож довелося покинути роботу.
«Спочатку я дуже зраділа. Чудово, подумала я, нарешті зможу відпочити після трьох років праці, відвідуватиму родичів, дивитимуся телевізор, — згадує Марія. — Та за тиждень я поговорила телефоном з усіма, із ким хотіла, і подивилася по телевізору все, що хотіла. І що я мала робити далі?»
Марія раніше дещо чула про можливості працювати онлайн, тож вирішила пошукати таку роботу для себе. Вона знайшла платформу для фрілансерів, зареєструвалася там і почала приймати замовлення на роботу: «Із цими першими завданнями було дуже складно впоратися, тому що вони надходили в часових рамках східного північноамериканського поясу, а я була в Пакистані».
Комп’ютер стояв у їхній із чоловіком спальні, тож на цьому початковому етапі вся сім’я потерпала від Маріїних нічних посиденьок за терміновою роботою, підлаштованою під робочий графік американських клієнтів.
Ті перші замовлення були текстами для блогів. Вона пригадує, як писала і дев’ять разів переписувала, «щоб зробити більш самобутнім», текст про розпрямлювач для волосся. Зі своєї тодішньої домівки в Равалпінді Марія вела блог на сайті для людей середнього віку, де писала про все на світі — від релігії до тлумачення снів й опису засобів від старіння.
«Це був тільки початок, — розповідає Марія. — А далі я отримувала більше замовлень, ніж могла виконати, і почала роздавати їх своїй двоюрідній сестрі, племінниці, їхнім подругам».
Ті самі клієнти, для яких вона писала тексти, почали пропонувати роботу іншого характеру — збір інформації в інтернеті або ведення сторінки в Facebook. Ці завдання Марія також віддавала своїм підрядницям.
Спочатку Маріїна мережа виконавців складалася з подруг і родичок. Цікаво, що перші декілька місяців Марія навіть не усвідомлювала, що до всіх її проектів залучені лише жінки. Та коли вона збагнула це, то замислилася про вплив цієї діяльності на їхнє і своє життя. «Це змусило мене осягнути, наскільки потужним каталізатором змін може бути ця робота для жінок у таких країнах, як Пакистан, де рівень письменності зростає, але досі існують перешкоди для праці жінок поза домом».
Через два роки від часу першого замовлення Марія вже мала успішний бізнес. Ця молода жінка родом із Вазиристану залучалf до роботи на американських клієнтів дедалі більшу кількість пакистанських жінок.
«Один із моїх наставників сказав: “Якщо ти не надрукуєш візитівок зі своїм ім’ям і не почнеш представлятися іншим людям як Марія Умар, засновниця й президент Цифрової ліги жінок, то ні ти сама, ні інші люди не сприйматимуть цей бізнес серйозно”», — розповідає Марія.
Тож вона надрукувала візитівки і надала справі швидших обертів. Попри відстань у дев’ять чи й дванадцять часових поясів і тисячі кілометрів, що віддаляли її від американських клієнтів, Марія зуміла створити собі гідну репутацію. Для зв’язку з клієнтами вона використовувала американську мережу професійних контактів «LinkedIn».
Марія просила замовників давати оцінку її праці на цьому сайті: завдяки позитивним відгукам вона могла отримувати більше роботи. Завдань і справді приходило дедалі більше, і вона могла оновлювати свій профіль на сайті, додаючи нові види діяльності, уміння й навички. «Лінкд Ін» став «місцем, де я могла похвалитися успіхами, — каже Марія. — Якщо ми завершували велику роботу, я писала там про це».
Клієнти звертаються до Марії — і до її широкої мережі фрілансерів — з різноманітними пов’язаними з комп’ютером завданнями. Приміром, групі, яка здійснює електронну торгівлю, необхідно поставити свій логотип на набір фотографій. Сайту, який розповідає про заклади харчування, потрібен список усіх суші-барів у певній місцевості. Якась компанія хоче власну програму для користування Facebook.
Коли приходить якесь завдання, Марія звертається не до «Лінкд Ін» — у Пакистані, пояснює вона, «цей сайт не годиться для найму людей, Facebook і Twitter більш придатні для цього». Отже, вона розміщує у своїй мережі оголошення про роботу з хештегом на зразок #роботавдома або #потрібенрайтер. Нині в неї контакти 500 жінок і щодня Марія отримує нове резюме.
«У нашій мережі — справді компетентні люди, які добре знають свою справу», — розповідає вона.
У центрі цього бізнесу, за словами Марії, завжди було розширення можливостей жінок. Переважно пакистанки виходять заміж у двадцятирічному віці й невдовзі народжують дітей, тому «для більшості з них повний робочий день є неприйнятним варіантом працевлаштування. “Цифрова ліга жінок” є платформою, де вони можуть знайти роботу принципово нового зразка».
Марія сподівається, що це лише початок. «Маємо плани поширити діяльність на Близький Схід і весь арабський регіон, — каже вона, широко усміхаючись. — Ставлення до жінок і проблеми, з якими вони стикаються на ринку праці, приблизно однакові в цих регіонах і в Пакистані. Тому, гадаю, онлайн-платформа як наша, завдяки якій жінки з різним рівнем кваліфікації — від початкового до просунутого — зможуть отримувати підробітки, справді допоможе змінити їхні життєві ситуації на краще. Якщо не в фінансовому, то принаймні в емоційному плані».
Підсумовуючи свою розповідь, 36–річна успішна підприємиця родом із Вазиристану каже: «Я зрозуміла, наскільки це було важливим для мене, й захотіла дати це відчуття іншим жінкам».
