‒ У тебе що, місячні? ‒ спитав якось знайомий, коли я була незадоволена якимись його словами та вчинками й не надто церемонно сказала про це. Чесно кажучи, після такого запитання я почувалася ідіоткою. Хоча потім подумала: ідіотом усе-таки мав почуватися він.
Коли окремі особи чоловічої статі жартують про місячні, вони почуваються новітніми петросянами й за сумісництвом альфа-самцями. Вони вважають, що саме в гормональних змінах нашого організму криється причина всіх бід. Якщо жінка чимось невдоволена, значить, у неї «ці дні», і не хвилює. Це аксіома, навіть якщо є всі підстави бути невдоволеною й гормональних змін на обрії не видно. Цікаво, як такі чоловіки дають собі раду з невдоволеністю інших чоловіків? Розуміють, що щось іде не так? Напевно. Не звертати ж і тут усе на місячні.
Людство не сьогодні-завтра навчиться успішно боротися з раком і висадить десант на Марс, але дискримінація за фактом місячних – безцінна, бо поза всіма часами й державними устроями.
У старших класах, коли я з дівчинки перетворилася на дівчину, кожен урок фізкультури був для мене справжнім випробуванням. Тобто 6 років (із 6 до 11 класу) я чекала регул із жахом. Вони завжди були болючими і тривалими – до 6 днів. Імовірність того, що я пропущу кілька уроків фізкультури, а не один, була великою. Точніше, не пропущу. Учитель фізкультури не дозволяв нам такої розкоші. Усі дівчата, які в той день не могли займатися спортом, однак перевдягалися в спортивну форму й сиділи у спортзалі – дихали спертим повітрям.
Кожен урок фізкультури (їх було три на тиждень, зазвичай понеділок, середа і п’ятниця) починався з шикування, на якому ти мала встигнути сказати (пискнути, якщо точніше), що не можеш займатися.
‒ Федченко, ти ж не могла займатися вже в понеділок, а сьогодні п’ятниця, ‒ учитель фізкультури примружувався так, наче уявляв себе детективом із голлівудських фільмів, що ось зараз виведе шахрайку на чисту воду, і тон його голосу був єхидно-зневажливим.
‒ І сьогодні не можу, ‒ пищала я.
Щоразу так само пищала кожна. При всьому класові, зокрема, і при хлопцях-підлітках, яким пальця в рот не клади – дай поскалозубити на тему первинних і вторинних статевих ознак.
‒ Сачкуєш, ‒ додавав тим же тоном фізрук, якому невтямки було, що в кожної жінки індивідуальні тривалість циклу та власне менструації. І якщо в нього був гарний настрій, то міг не просто змусити сидіти на лавці, а, скажімо, помити батареї в сусідньому залі, де були турніки та інший спортивний інвентар.
Тепер би я вже не пищала на уроках фізкультури, а говорила б інакше, як доросла й упевнена в собі людина. У 14 почуватися нормально та впевнено в тих умовах було неможливо. І тепер я частково розумію, звідки ростуть ноги в запитання: «У тебе що, місячні?»
Прикро, що цю колонку не прочитають ті чоловіки, яким би це було потрібно. Хотілось би їм нагадати: часи, коли жінка вважалася брудною в «ці дні», давно минули (і була вона брудною винятково через відсутність нормальних умов для гігієни), часи, коли не можна було сповідатися/причащатися/стояти в церкві поруч під час місячних, також пройшли. І регули – це нормальний біологічний процес, завдяки якому жінки дають життя, зокрема, і чоловікам, які потім уважатимуть себе дотепниками тільки тому, що пожартували про прокладки абощо.
«Докоряючи» жінці місячними, ви принижуєтеся, визнаючи себе особою обмеженою, відсталою та недотепною. Цілком протилежною до тієї, якою хочете здаватися.
Анастасія Федченко
