Повага
Колонки

Ти жінка і тобі п’ятдесят? На звалище!

«Мене звати Ірина. Я психолог. Мені подобається гарний яскравий одяг. Я люблю фарбувати губи. Рожевий – мій улюблений колір. Я обожнюю взуття на підборах і займаюся спортом. А ще я хочу вивчити англійську, щоб, подорожуючи, могла вільно спілкуватися. Мені дуже подобаються мандрівки! А ще мені подобається увага чоловіків. Від компліментів я просто розквітаю…

Якою ви мене уявили?

А чи зміниться ваше уявлення про мене, коли я скажу, що мені 51 рік?».

Вродлива жінка стояла на імпровізованій сцені й розповідала про свої захоплення, мрії та бажання. Та її постійно перебивали – три особи сердито-зневажливо вигукували, мовляв, що собі придумала? Баба – а губи намазала… Англійську хоче вивчити?… А пам’ять яка? Мозок ще не висох? Зачіску вона зробила – хустку бігом натягни. І що за коротка спідниця – колінами світиш…

Проблема вікової дискримінації – ейджизму – зокрема щодо жінки, була красномовно, жорстко й… цинічно представлена в рамках Фестивалю рівності.

ДОВІДКА ПОВАГИ

Ейджизм — дискримінація людини на підставі її віку, поширена як у формальних, так і в неформальних сферах життя суспільства. Проявляється в готовності адекватно сприймати і співпрацювати лише з людьми, які відповідають заздалегідь установленим віковим критеріям. Вікова дискримінація не залежить ані від статі, ані від рівня освіти чи сімейного стану. Саме поняття «ейджизм» було запропоновано в 1969 році директором Національного інституту старіння, США геронтологом Робертом Баталером.

Так, у перфомансі «Тяпкіна на звалищі» непрофесійні актори розіграли дуже типову дискримінаційну ситуацію – як через вік принижують людину.

«В Україні вікової дискримінації не зазнають тільки у двох випадках. Або ти немовля, або ти… помер. Уже з раннього дитинства ми чуємо, мовляв, ти не можеш мати своєї думки, бо ще маленький. І пішло-поїхало…», – лунає зі сцени.

Під час фестивалю ейджизм зазвучав сконцентровано й безапеляційно. У невеличкій сценці Ірину ображали, з неї зняли туфлі на підборах – узули у валянки, витерли з губ помаду, голову зав’язали темно-брудного кольору хусткою, натягнули фуфайку…

На кожне озвучене нею бажання творчо, фізично й інтелектуально розвиватися, жінка наштовхувалася на глузування тільки тому, що їй… трохи більше за п’ятдесят.

І буквально за кілька хвилин струнку гарну білявку перетворили на грубезну, втомлену, хвору й неохайну бабу… Зрештою – її викинули на звалище.

Та не встигла жінка померти (у перфоменсі!), як ці ж самі голоси, які її пригнічували, враз заспівали інакшої пісні: яка ж то добра була людина! яка ж тружениця! як самотужки виховала сина, на квартиру заробила, себе не жаліла…

Сироти виступали на руках від побаченого – занадто правдиво… Як з’ясувалося, я не помилилась.

– У цьому театральному дійстві – моя реальна історія. Ми хіба що додали деяких деталей, зібраних із типових для сучасної української жінки ситуацій. У яких потрапляли або мої подруги, або колеги з роботи, – розповіла після вистави психолог Ірина Тяпкіна, головна героїня «п’єси».

Жінка також пригадала історію своєї подруги, яка п’ятнадцять років працювала директором ювелірного магазину. Та через конфлікт із власником вимушена була звільнитися і стати на облік у Державному центрі зайнятості. Однак роботу тривалий час так і не змогла знайти. І коли їй запропонували бути прибиральницею в «дуже гарному місці», тішилася неймовірно.

– Уперше, коли мені відмовили в працевлаштуванні через вік, було тоді, коли мала всього… сорок. Це був шок. Мене трусило кілька днів, – пригадує Ірина.

Сьогодні жінка має роботу, працює за фахом. І як психолог допомагає іншим жінкам та чоловікам подолати невпевненість та зливу негативу, щоб повноцінно реалізовуватися. І вік не має стати на заваді ані роботі, ані захопленням, ані бажанням.

Ірина Тяпкіна, зокрема, радить, займатися улюбленою справою та розвивати свій бізнес. За словами психолога, проблема вікової дискримінації в Україні надзвичайна розповсюджена. Однак знання та досвід не мають бути поховані за голосами – хто каже, що має робити, із ким має бути чи як вдягатися жінка/чоловік у стільки-то років.

Я ж про себе додаю: хто так каже – того на звалище!

Фестиваль рівності організований Коаліцією з протидії дискримінації в Україні та громадською організацією «Інсайт» у партнерстві з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для Поваги

Схожі записи

Чому тільки дівчата

Обережно, сексизм. Чому особисте життя Світоліної не стосується її поразок або перемог

Ти ніколи не зможеш їм догодити