«Як виглядатиме цьогорічний кандидат? Це буде чоловік, щоправда, з сильним жіночим началом… представниць слабкої статі в бюлетені чотири».
8 лютого 2019 року «Факти», телеканал “ICTV”
«…Юлия Литвиненкао – “бой–баба”. У нее действительно есть принципы…»
13 лютого 2019 року ведучий Матвій Ганопольський в ток-шоу “Ехо України” на телеканалі “Прямий”
«Є жінки–воїни. І дивним чином в нашій армії це поєднуються і одночасно жінки-берегині»
8 березня 2019 року телеканал «Інтер» транслював сюжет про Петра Порошенка, який привітав жінок-військових із 8 березня.
«Ідеальний кандидат і з досвідом, і з косою… В сто лет баба ягодка опять».
2 квітня 2019 року ток-шоу “Ехо України” на телеканалі “Прямий” ведучий Матвій Ганопольский говорить про Юлію Тимошенко
Це лише кілька прикладів зображення жінок під час президентської виборчої кампанії, яка тільки-но закінчилася в Україні. Сексизм, ейджизм, стереотипізація, а інколи навіть і відверте хамство подавалися на телебаченні як щось буденне.
Справді, ми звикли, що наші українські медіа надають перевагу голосам та обличчям чоловіків, незважаючи на назрілі зміни в суспільстві та величезний внесок жінок у медіасферу.
Маргарет Галер ще 2010 року у звіті GMMP підкреслювала, що «в новинах тенденція ігнорувати або, в кращому випадку, вести мову про жінок, замість того, щоб говорити з ними або через них, глибоко вросла в нормативну культуру і, відповідно, в методи збору інформації та загальну практику медіапродакшену».
Очевидно, що медіа можуть як перешкоджати, так і прискорювати структурні зміни, спрямовані на досягнення гендерної рівності. Ця нерівність стає ще помітнішою, коли йдеться про присутність жінок у медіаконтенті як із точки зору якості, так і кількості.
Крім того, жінки нечасто виступають у ролі експерток або здебільшого коментують теми, які стереотипно вважаються «жіночими» – наприклад, культура, освіта, соціальна сфера.
Висвітлення у ЗМІ політичних подій і виборчих кампаній особливо показове в цьому сенсі, оскільки відбиває реальну ситуацію щодо використання сексистських стереотипів.
Очевидно, що сексизм, який зростає у ЗМІ, сприяє терпимості оточення до «повсякденного» сексизму, що проявляється[1] через:
– зневажливе або тривіальне повідомлення про зовнішній вигляд, одяг і поведінку жінок, а не збалансоване та інформоване обговорення їхніх поглядів та думок;
– зображення жінок та чоловіків у стереотипних ролях у сім’ї та громаді;
– незбалансоване представництво та відсутність змістовної участі жінок як коментаторок та експерток.
Так, із січня по квітень 2019 року проводився незалежних медіамоніторинг[2] ЗМІ, зокрема 12 телеканалів та 8 онлайн-видань. Дані моніторингу демонструють значні відмінності у висвітленні діяльності жінок і чоловіків в українських медіа, особливо з урахуванням проведення виборчої кампанії.
З одного боку, з’явилася чутливість до гендерної рівності у деяких журналістів. З іншого боку, вона носить несистемний, особистісний характер. Так відбувається через відсутність редакційної політики та прописаних редакційних стандартів реагування на сексизм та дотримання гендерного паритету у ЗМІ.
Як правильно наголошує Комісія з питань гендерної рівності Ради Європи, гендерна рівність залежить не лише від бажання кількох осіб. Насамперед це – продукт колективної діяльності, спрямованої на зміну культури та ментальності в медіасекторі.
Чудовим прикладом може слугувати UA:Перший. Так, 29 березня 2019 року на UA:Перший проходили Дебати “Зворотній відлік”, під час яких Юлія Тимошенко сказала: «Ми, взагалі, жінки слабші, і наша сила – в нашій слабкості, і слабкість наша безмежна». Ведучий дебатів Павло Казарін двічі у відповідь наголосив: «Я вірю в гендерну рівність».
Хочеться, щоб кожен журналіст і кожна журналістка в Україні також повірили.
[1] 27 березня 2019 року Комітет Міністрів Ради Європи вперше на рівні міжнародного акту дав визначення поняттю “сексизм” у Рекомендації CM/Rec(2019)1 щодо запобіганню та боротьбі із сексизмом.
[2] Моніторинг проводила коаліція громадських організацій – «Комісія з журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації» та «StopFake» за підтримки проектів Ради Європи. Звіти та методологію моніторингу можна переглянути на сайті Комісії з журналістської етики http://www.cje.org.ua/.
Єлизавета Кузьменко
