Тіндер: що треба знати про територію б’юті стандартів і мізогінії?

Місяць тому я починала писати колонку про те, як співіснують у моєму телефоні тіндер і батьківський вайбер чат – два додатки, чиї аудиторії, певно, не так уже й часто перетинаються. А от на мені перетнулися. У тій статті йшлося зокрема і про канонічне суспільне сприйняття жінки з дітьми – як такої, що не може мати особистого життя, і про химерний світ тіндерних правил, і про розподіл моїх часу й уваги між такими різними ролями. 

Колонку я не дописала, текст видалила, на себе злилася, хоча ідею не закинула. Вже багато місяців я читаю кілька анонімних телеграм каналів, де авторки діляться розповідями про пізнання власної сексуальності й інтимні пригоди. Мені подобається ідея того, як експериментують і вивчають себе жінки мого покоління, ті, хто виріс на вже не таких сильних, але ще живих заборонах і догмах, колонках про секс і стосунки у франшизах західних жіночих журналів, епізодичному досвіді сміливіших подруг, або ще на якомусь схожому й не дуже надійному джерелі інформації. 

Думаю, що у вас, як і в мене, у 18 років були досить обмежені уявлення про власне тіло, гормони, сексуальне збудження й поведінку, про те, що нам подобається, а що ні, і що від цього всього варто отримувати задоволення, а не падати в залежні стосунки, нарощувати комплекси й культивувати нелюбов до себе. Ну, добре, можливо, це просто неуникний шлях до досвіду, і тут насправді немає про що шкодувати. Але те, як розкриваються мої ровесниці, жінки за 30, підказує мені, що попри те, що в усіх нас різні історії й різний шлях, щось спільне таки є.

Але далі, звісно, про обставини. У жодному з цих каналів немає досвіду, схожого на мій, який би стосувався дітей. Жінки, які ведуть блоги, мають геть інший рівень свободи. У переліку стереотипів, які зустрічаються їм у тіндерних анкетах, пункт про “разведьонок с прицепом” їх не тригерить так, як мене. Тому цей текст я передусім писала для жінок, які після розлучення вже наважилися або ще тільки думають про те, що хочуть фліртувати, ходити на побачення й не ставити хрест на своєму особистому житті. 

По-перше, приготуйтеся до того, що тіндер це майже як вулиця, де кожен ходить із табличкою на лобі, на якій написано щось про вас, про нього або про секс, а іноді це щось таке, що змусить вас пережити хвилю “іспанського сорому”. За багато місяців у тіндері я навчилася не так бурхливо реагувати на списки вимог і пасажі, які починаються, наприклад, із фрази: “А теперь о тебе”. 

Тобто десь є якийсь мужик, що хоче мені розказати, якою я маю бути, аби удостоїтися уваги його високості. Замість роздратування я просто сміюся й іду собі далі, дякуючи, що не мені з цим хлопцем на побачення йти. Але раніше такі описи мене дуже дратували. Охоплювало відчуття, наче ми не в додатку для інтимних знайомств у 2020 році, а десь на ринку рабинь у 16 столітті, де чоловіки походжають із уявним сантиметром, вивчають твої форми, вагу, зовнішність, перевіряють на “якість”. 

Сама думка, що кожен, кому алгоритм викине мій профіль, може так мене розглядати, викликає огиду. Але маю сказати, що, безумовно, навіть у тіндері можна знайти багато цікавих, хороших, чесних, розумних хлопців. Втім, фільтрувати доведеться дуже ретельно. У процесі фільтрації я якраз натрапляю на ці фейспалмні профілі. За півроку в мене склалося враження, що дуже багато чоловіків ставляться до тіндера водночас і як до інструмента пошуку єдиної й неповторної, і як до уявного базару з рабинями. Тобто можна серйозно вважати, що в тіндері самі хвойди, але десь серед них заховалася ваша доля. У таких описах я зустрічаю багато мізогінії й одразу ж їх прогортую. Для колонки кілька таких заскрінила:

Натомість велику повагу викликають чоловіки, які відверто зазначають про себе, що розлучені чи мають дітей. Кожного разу, коли зустрічаю таких, думаю, як реагують на їхні анкети? Чи це тільки в мене викликає повагу і приязнь, чи серед жінок так само є ті, які шукають “без прицепа”? Не знаю, що там пишуть про себе мої коліжанки, але здогадуюся, що не кожна може з такою ж легкістю озвучити свій статус. І я розумію чому. Бо на десяток нейтральних діалогів вам трапиться один-два таких, де малознайома вам людина писатиме в особисті виключно з метою висловити свою цінну думку, що розлучені й жінки з дітьми – це другосортний товар, пристосуванки, які шукають на кого перевісити свій виводок (і пофіг, що у вас успішна кар’єра і ви давно вже звикли не просити грошей ні в якого чоловіка, щоб купити собі парфуми, а дитині смартфон), не місце таким у тіндері, і взагалі ваша присутність принижує його королівську високість і змушує зайвий раз з огидою гортати вправо. Що ж, такі наші реалії, розлучений чоловік з дітьми і розлучена жінка з дітьми можуть дозволити собі неоднаковий рівень відвертості.

По-друге, треба пам’ятати, що мета в людей, які приходять у додаток для інтимних знайомств, безумовно, у всіх різна. І тіндер – це насамперед додаток для тих, хто шукає інтимних зустрічей. Втім, є там доволі великий відсоток чоловіків і жінок, які в такий спосіб шукають стосунків. Попри те, що я не поділяю бажання знайти в тіндері soulmate, але чоловіки, які просто й без образ пишуть, що їм хочеться знайти собі пару, хоча б не викликають бажання вимити руки й очі з милом після прочитання. А от після таких профілів це бажання нестримне:

Окрема улюблена рубрика – профілі, у яких дістається феміністкам. Але на противагу таким описам можна зустріти й ті, де чоловіки окремим пунктом ставлять те, що вони поділяють феміністичні погляди або й вважають себе феміністами.

Іноді відверто хамські й жахливі описи мені не трапляються тижнями. Ще я зробила для себе висновок, що в категорії жахливих анкет переважно опиняються ті, де чоловіки пишуть не про те, ким є вони, а про те, якою має бути жінка. 

Мені доводилося читати дуже різні вимоги щодо зросту, ваги, зовнішності, віку, навичок, розумових здібностей, кількості попередніх партнерів, відсутності дітей тощо. Зате тепер я точно знаю, у яких випадках у мене ніколи не підніметься рука для свайпу.

Кожен сам обирає, як вести розмову в тіндері, що казати, а що ні. Іноді я просто утримуюся від розкриття фактів своєї біографії, це буде зайвим. А іноді, навпаки, кажу все як є. Що більший досвід спілкування в додатку, то легше мені поводитися так, щоб малознайомий чоловік не зміг зачепити чи ранити мене своєю оцінкою. Але в перших кількох десятках діалогів я дуже переймалася, хто і що про мене подумає. Не переймайтеся, воно того не варте, чесно. У мене було кілька кумедних випадків, коли я навмисне говорила, що маю дітей, аби швидше закінчити розмову чи побачення. Хоча деякі чоловіки навіть дивували непередбачуваною позитивною реакцією. 

А якось трапився хлопець, який за десять хвилин після початку зустрічі видав убивчий монолог про те, як йому не подобаються жінки з дітьми і що вони мають назавжди закрити для себе тему особистого життя, якщо вже забракло клепки лишитися зі своїм чоловіком. Тут я встала й ефектно пішла геть. Тіндеру треба подякувати вже за те, що навчив мене так робити, це дуже корисне вміння. Взагалі, говорити про свої бажання чи їхню відсутність відверто і в очі – це таке прекрасне відчуття внутрішньої свободи! Якби я так уміла у 18, багатьох неприємних ситуацій можна було б уникнути. Але я розумію, що насправді це історія про досвід. За шанс бути вільними ми платимо набутим досвідом, який дається дорогою ціною.

Насправді я довго вагалася, чи варто писати цю колонку. Тут немає і в жодному разі не було б якихось інтимних подробиць. Але вже саме відверте зізнання в тому, що так, я розлучена, тиждень тому викликало шквал здивованих коментарів у моєму фейсбуці й у приватному листуванні. Страшно уявити, що ж то буде, якщо сказати, що я не тільки розлучена, а ще й не вважаю за потрібне закриватися в домовині, маю особисте життя й користуюся тіндером. Ну, що поробиш, сподіваюся, я не почую чогось такого, щоб пошкодувати про свою відвертість.

Закінчити цей несподіваний камінгаут я хочу ще однією важливою для мене думкою. Останній рік мого життя, окрім уміння відсіювати анкети в тіндері, навчив мене (і насправді досі продовжує вчити) не шкодувати про зроблене, бачити в дзеркалі молоду жінку, у якої попереду купа цікавого досвіду, і ніколи не озиратися назад. Кожен і кожна з нас варті того, аби навчитися любити себе, що б нам у цьому не допомагало: десяток веселих побачень, психоаналітик, стосунки, нова робота чи подруги за чашкою кави. 

Анастасія Багаліка