Повага
Статтi

Телефонні друзі рятують людей від самотності

На початку літа Українська Волонтерська Служба та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) запустили проєкт «Мій телефонний друг». Понад чотириста волонтерок і волонтерів стають друзями для тих, хто через пандемію гостро почав відчувати самотність. Спершу волонтерки планували допомагати самотнім людям старшого віку, які залишилися в ізоляції на час карантину. Але, як виявилося згодом, часто самотні люди далеко не самі: вони працюють, мають родину, друзів… Утім, їхні цінності та цінності тих, хто їх оточує, не збігаються.

Якось ми сиділи в редакції й заговорили про перший локдаун, який запровадили навесні 2020 року. Одна з колег, яка має двох маленьких діток, розповіла: цей період для неї став психологічним випробуванням. Журналістська спільнота здебільшого працювала, однак їй – самотній матусі – треба було доглядати за дітьми 24/7. Дитячі садки зачинилися, погуляти з дітьми надворі чи кудись піти в розважальні центри не можна. Раз на тиждень до них приходила кума, яка кілька годин доглядала за малятами, щоб матуся зганяла до супермаркету по продукти та речі першої необхідності. Звикла до роботи в режимі нон-стоп, постійного перебування в суспільстві жінка фактично на два місяці застрягла в бетонній квартирі, наче заручниця.

Тоді вона почувалася дуже самотньою й виснаженою. Робота не виснажувала так, як ті кілька місяців ізоляції. Згодом, коли потеплішало, жінка змогла поїхати з дітьми в село. Там, звісно, стало вже легше – принаймні з’явилася можливість гуляти на свіжому повітрі, ходити на озеро тощо.

Як кажуть менеджерки проєкту «Мій телефонний друг», найбільш незахищеними стають літні люди, люди з інвалідністю, самотні мами, мами малолітніх дітей. Мами маленьких дітей можуть тижнями, місяцями бути «заґратованими», щоб убезпечити малят від загрози підхопити страшний вірус. Принаймні – без перебільшення – такі реалії були навесні, коли люди боялися й не знали, чого очікувати. Зараз легше, але…

Ізоляція під час пандемічних реалій лише виявила самотність людей. Як говориться в американському дослідженні, яке розмістила на своєму сайті Українська волонтерська служба https://www.pnas.org/content/117/45/27767, пандемія провокує одинокість. На секундочку, в Україні проживає 2,6 мільйонів людей із інвалідністю та 740 тисяч самотніх пенсіонерів/ок. За словами менеджерки Єлизавети Бончужної, за кордоном уже давно працюють телефонні служби підтримки людей, які стикаються з різного роду проблемами. Наприклад, у Великобританії до телефонного волонтерства долучилося понад 250 тисяч людей. А тим часом в Україні таких проєктів до цього не було.

До проєкту “Мій телефонний друг” переважна більшість людей, які за звертаються – жінки… Діти поїхали за кордон працювати й не повертаються, не допомагають батькам, помер чоловік/дружина, не мали взагалі дітей, страх спілкування через коронавірус із друзями, сусідами тощо… Нині знайти собі телефонного друга захотіли понад 600 осіб.
Вони зареєструвалися на сайті або подзвонили. Волонтерки їм запропонували заповнити анкету, у якій розказати про себе. Потім менеджерка підібрала для підопічної/-го наставника/наставницю з іншого міста – щоб дзвонити і розмовляти на різні цікаві обом теми. Волонтерок інструктують та вчать знаходити спільну мову, створювати дружню атмосферу, аби людина могла довіритися. Перші дзвінки зазвичай скуті, але далі люди стають справді друзями – розповідають учасниці проекту.
«Я знаю, що людина на тому кінці слухавки хотітиме від мене підтримки та повного включення в те, що вона мені скаже. Ось чому мене цей проєкт надихає. Я відчуваю й сама себе важливою для іншої людини. Ми не отримуємо від цього ніяких грошей. Навіть одна з підопічних запитувала прямим текстом, чому ви пішли в цей проєкт, молода людина? Однак я сказала, що розумію, що вам зараз важко, розумію, що я можу допомогти – це для мене стимул», – розповідає харківська волонтерка Регина Вороніна.
У Регини нині дві підопічні. Перша – бабуся, яка все життя пропрацювала продавчинею квітів і зараз уже на пенсії. Друга – учителька початкових класів…

Власне про самотність несамотніх на перший погляд людей мало хто знає. Що більше про проєкт дізнавалися люди, то частіше зверталися ті, хто веде активне соціальне життя.

«Є люди, які знаходяться в соціумі. У нас у проєкті навіть реєструвалася сімнадцятирічна молодь, яка не може ні з ким поділитися своїми переживаннями, бо їх просто не розуміють, або в їхньому середовищі не знайшли людей, з якими було б цікаво розмовляти. Самотність буває не лише фізична, а й емоційна, психологічна тощо», – розповідає менеджерка проєкту Єлизавета Бончужна.

Психологиня Олена Калініченко пояснює:

«Зазвичай люди плутають поняття самотність і поняття бути самому. Вважається, що самотність – це коли людина знаходиться на самоті. Але насправді самотньою людина починає почуватися тоді, коли втрачає довіру до світу. Коли бачить, що оточуючі не сприймають людину серйозно, не розділяють її поглядів. Тоді люди й починають відчувати самотність. Це може статися в будь-якому віці. Пандемія не призвела до самотності, це передумова самотності. Просто ті люди, які вже й раніше втрачали довіру до світу, зараз його втратили ще більше. Серед молоді дуже багато людей, які зараз почуваються по-справжньому самотніми».

Психологя радить людям, які починають так почуватися, налагоджувати стосунки з друзями, рідними, частіше гуляти, знайомитися і працювати. Що міцнішими будуть зв’язки зі світом зовнішнім, то легше буде побороти це відчуття. Утім, фахівчиня піддає сумнівам те, що глибоко самотні люди звертатимуться за допомогою.

Жінки – самотніші?

Чому ж більше у проекті саме жінок, а не чоловіків? Є кілька пояснень. Перше – із самого дитинства дівчаток спонукають до вияву своїх почуттів, їх закликають до того, щоб вони проговорювали те, як почуваються, їм дозволяють плакати. Хлопчиків учать тримати все глибоко в собі. Серед чоловічої тусовки поскаржитися на будь-які «не маскулінні» вияви почуттів – не можна. Чоловік/хлопець та навіть хлопча одразу втратить кільканадцять балів зі своєї шкали мужності. Тому зазвичай, і так вважає психологиня Олена Калініченко і гендерні експертки, з якими я консультувалася, навіть коли чоловік почуватиметься самотнім, він не звернеться за допомогою до фахівців і тим паче до телефонів довіри.
Жінки досить часто можуть перебувати в замкнутому просторі. Декретна відпустка: чоловік на роботі, а дружина доглядає за дитиною. На її плечі лягає вся хатня робота (прибирання, готування), піклування про малолітню дитину. За фактом це та ж сама ізоляція, але не ковідна. Та, яку на собі відчувають із покоління в покоління молоді матусі – і мовчать.
Як часто таким жінкам надавали психологічну допомогу? Жінкам, які на три роки випадають із соціально активного життя? Також жінкам складніше переживати «пусте гніздо», коли діти виростають і створюють свою родину, йдуть навчатися, переїжджають в інше місто або країну. Бо коли їхній чоловік будував кар’єру і зміцнював взаємовідносини в суспільстві – ВОНА їх лише втрачала.

Ріна Новенька

Схожі записи

Сексизм по-радянськи очима жінки, яка пройшла усі щаблі кар’єрного зростання

Ірина Виртосу

Жіноче менторство

Про що говорити, з ким і як — поради Тетяни Трощинської