14 жовтня 11-річного Віталія Червоного напевно у школі вітатимуть зі святом, як і решту хлопців у класі. Його сестру п’ятикласницю Вікторію — навряд. Не почує привітань і їхня мати. Військовослужбовиця батальйону «Донбас-Україна» Яна «Відьма» Червона загинула 2 квітня 2019 року біля села Новозванівка-Попасна на Луганщині під час обстрілу наших позицій гаубицями 152-мм калібру.
«День захисників і захисниць України — державне свято, яке відзначають 14 жовтня. Встановлене 2014 року указом президента з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості».
Щоб знайти цю інформацію, людині знадобиться дві хвилини й доступ до інтернету.
Але щороку максимальна кількість людей поспішають привітати з цим святом усіх чоловіків і хлопчиків. Червоніють батьківські чати садочків і шкіл, офісні працівниці купують подарунки «сильній половині» колективу…
Коли мене просять це прокоментувати, я щиро не розумію, чому ми досі про це говоримо. Чому на восьмому році війни ми мусимо пояснювати, що таке повага до воїнів — до тих, чиє це свято і є?! Чому люди не бажають змінювати ціннісних орієнтирів у голові?
Для тих громадян, які не хочуть, аби їхні діти бачили війну на власні очі, 14 жовтня — це привід розповісти їм про українську історію й героїв, навчити вдячності. А також розповісти, що захисниками й захисницями можуть бути як чоловіки, так і жінки.
Чути стереотип про те, що захищати — це лише чоловіча роль, дуже боляче для тих жінок, які пройшли війну, і для тих, хто особисто знали жінок, які віддали життя в боротьбі.
Бо в моїх думках у ці дні завжди Яна. Моя подруга, посестра, людина, яку я знала з перших днів війни, яка загинула в день, коли я народила сина. Я дізналася про це, коли зайшла в спільний чат написати посестрам, що в мене син. І замість привітань від неї отримала страшну звістку.
Після того я на день народження свого Івана завжди подумки дякую їй. Дякую за те, що мій син не бачить війни, а я можу спокійно засинати з ним кожного вечора.
На передовій дискримінації насправді не існує. Ворожа куля чи снаряд не питають, жінка ти чи чоловік. Дітям Героїв однаково боляче втрачати — чи то матір, чи то батька. Для багатьох ця війна розтрощила життя на дві частини й залишила назавжди шрам на серці. Саме тому ми більше не хочемо пояснювати, чому вітати всіх представників чоловічої статі з цим днем — це неповага.
14 жовтня — це про пам’ять та вшанування подвигу. Це свято моїх побратимів і посестер, які захищали й захищають Україну. День, коли ми згадуємо і вшановуємо всіх, хто віддав за неї життя.
Вікторія Дворецька
