Переклад книжки «Включайся!», авторкою якою є операційна директорка Facebook Шерил Сендберґ презентували на Форумі видавців у Львові.
У 2013 році книжка Шерил Сендберґ, операційної директорки компанії Facebook, «Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою» (Lean In: Women, Work, and the Will to Lead) очолила топ продажів на Amazon, а також перелік бестселерів «The New York Times». 12 вересня, в межах Форуму видавців у Львові, відбулася презентація книжки.
Відповідальна редакторка часопису «Критика» Оксана Форостина поділилась, що робота над «Включайся!» тривала довше, ніж над іншими перекладами, адже команда Сендберґ – колеги, що працюють у громадській організації «Lean in», до кожного перекладу роблять адаптацію. Відтак у книжці у багатьох моментах наведена українська статистика.
«Це робилось для того, аби ми не читали цю книжку як послання з «іншого світу», де чужі проблеми», – розповіла Форостина на презентації книжки.
За словами Оксани Форостини, до кожного перекладу книжки передмову пише жінка, яку обирає Сендберґ. Ця жінка має відповідати декільком критеріям – сама зробити собі кар’єру у бізнесі, мати дітей та публічно підтримувати жінок. В українському випадку такою жінкою стала нинішня міністр фінансів Наталія Яресько.
Встигнути все не можна
Перекладачка «Включайся!» українською Вікторія Наріжна зазначила, що книжка особливо заімпонувала їй поєднанням висвітлення загальної картини становища жінок у світі з доречними прикладами із особистого життя авторки. Вона, зокрема, згадала про один із найпоширеніших критичних закидів щодо книжки. Він полягає в тому, що особистий досвід Сендберґ, жінки із великими статками та високим, привілейованим соціальним становищем, не є релевантним для багатьох інших жінок у світі.
«Мені такі закиди видаються не дуже обґрунтованими, адже я, як українська жінка із зовсім іншої професійної сфери, ніж Шерил, із зовсім іншими статками та суспільним положенням, доки перекладала, знайшла для себе в книжці дуже багато», – каже Наріжна.
Інший момент в критиці, який її дивує – буцімто книжка переконує жінок, що, якщо захотіти, можна з легкістю поєднувати роботу і сім’ю, а ті жінки, у яких цього не виходить, просто недостатньо стараються.
«Навпаки, у цій книзі багато зроблено для того, аби заперечити тезу про те, що можна встигнути все. Натомість авторка намагається, щоб читачки зрозуміли і побачили, що важливо правильно розставити акценти, а той, хто намагається робити все й одразу, в результаті не отримує нічого», – каже Наріжна.
За словами Вікторії Наріжної, вона перекладала текст із великим задоволенням. Певні труднощі у неї виникли із пошуком українського відповідника для словосполучення «lean in», що винесене в назву книжки та наскрізною ниткою проходить через весь текст. Зрештою, вона все ж зупинилась на варіанті «включайся», адже йдеться саме про включення жінки у різні моменти професійного життя, які раніше проходили повз.
«А загалом було дуже багато моментів, над якими я щиро сміялась. Зокрема той, де Шерил бере дітей із собою і приватним літаком летить із купою дипломатів на зустріч, а на борту літака виявляє, що в дітей воші», –розповідаєперекладачка.
Порятунок – у жіночій солідарності
Журналістка та критикиня Ірина Славінська зазначила, що, з одного боку її досвід прочитання книжки є дещо відмінним через активне особисте включення у висвітлення питань сексизму в українських медіа. З іншого – він не відрізняється від досвідів будь-якої іншої української жінки.
«Всі ці проблеми, про які говорить Шерил Сендберг, можуть бути пережиті кожною із нас, незалежно від того, працюємо ми у великому чи малому бізнесі, прибиральницею, чи домогосподаркою повний робочий день», – каже Славінська.
Книжка, на думку Ірини, цінна тим, що говорить із читачами із позицій активізму. Адже Сендберг свідомо обрала цю інтонацію – розповідати про роботу та сім’ю саме з гендерно чутливої позиції.
«І вона дуже добре описує момент, коли робить цей вибір. Коли ти, фактично, стаєш «поганою дівчинкою» і починаєш артикулювати, інтерпретувати свою роботу з точки зору дискримінації. З одного боку, ти – успішна жінка, в тебе мільйони на рахунках і ти перетворила Google на велику компанію і перетворюєш на ще більшу компанію Facebook. Але ти також зазнаєш гендерної дискримінації», – каже Славінська.
Крім того, за її словами, книжка має дуже людяний вимір, і може бути прочитана будь-ким: людиною, що ніколи не задумувалась про фемінізм, чоловіком, який міркує, як побудувати кар’єру, людиною, яка ніколи сильно не планувала працювати.
«І ця універсальність, мені здається, робить її одним із must read–ів, виданих цієї осенів Україні, адже, насправді, вона апелює до дуже широкого кола читачів», – переконана Славінська.
Журналістка зауважує, що успіх книжки свідчить про важливий момент останніх світових тенденцій – ідея ідеальної працюючої жінки-матері, яка все встигає, починає змінюватись. До прикладу, у Франції останнім часом з’являється все більше літератури із наскрізним питанням про те, що у поєднанні материнства та сім’ї неможливо досягти досконалості та завжди будуть якісь недоліки чи недопрацювання в обох сферах.
«Якщо ж відмовитись від гендерного прочитання, то книжка веде до дуже великого розкріпачення. Коли ти кажеш – я не буду робити чогось, аби подобатись іншим, натомість те, що мені здається потрібним».
Інший важливий меседж книжки, за словами Ірини в тому, що все вищезгадане неможливе без підтримки партнера, чоловіка, який, при потребі стає на сторону жінки. При цьому, вони «грають на одному полі», а не змагаються хто більше працює, чи більше часу проводить із дітьми.
Також Славінська наголосила на жіночій солідарності, яку у своїй книжці відстоюєавторка.
«Сендберґ дуже влучно говорить про солідарність. Про те, що дружба, чи певне сестринство жінок із бізнес-шкіл можуть стати основою для того, аби робити якісні зміни. Є такі інститути, як наставництво, коли старша або досвідченіша жінка курує, допомагаючи приймати рішення молодшій, менш досвідченій. Є так само солідарні чоловіки-керівники, які під час робочої наради ставлять на місце колегу-хама, який перебив жінку. І ця солідарність міжстатева», – зазначає Славінська.
Слід дозволити собі бути неідеальними
Очільниця Львівської бізнес-школи Українського католицького університету Софія Опацька визнає, що бізнес-освіта – це завжди переважно чоловіче середовище, особливо якщо говорити про рівень executive MBA, топ-менеджерів та власників.
«Я часто опиняюся в таких ситуаціях, коли на якійсь зустрічі, панелі, дискусії всі учасники – чоловіки», – говорить Опацька.
Вона зазначає, що єдина переважно жіноча група у львівській бізнес-школі займається підготовкою людей у сфері управління персоналом на організаційного розвитку.
«І ви розумієте, що функція, яка, хоч і допомагає бізнесу зростати, але є радше обслуговуючою – автоматично відводиться жінкам», – визнає Опацька. За її словами, ця проблема має дві сторони. Вона полягає не лише в тому, що жінок «якось не так» сприймають, а що й жінки відповідним чином себе позиціонують. І про це, зокрема, йдеться у книжці Сендберг.
Очільниця Львівської бізнес-школи також виокремила момент упередженого ставлення у суспільстві до амбітних жінок. Цю проблему, за її словами, у книжці Сендберґ гарно проілюстровано на прикладі опитування: двом групам у бізнес –школі представили історію успіху жінки з описом її професійних заслуг, проте в одній із груп жіноче ім’я замінили чоловічим. Учасникам експерименту запропонували описати характер персонажів. Якщо чоловіка описали як цілеспрямованого, вольового, то жінка отримала менш позитивні характеристики.
«Таке сприйняття дуже часто стримує наших жінок на вході. Але, якщо дозволити собі бути неідеальними і трошки більше мріяти, то завжди знайдуться ті, хто підтримає», – переконана Софія Опацька.
Вона відзначає у книжці повагу до різного вибору жінок – хочуть вони стати топ-менеджерками компаній чи виключно виховувати дітей. Головне – щоб це був їх вибір, а не вибір за них когось іншого – батьків, бабусь та дідусів, середовища, системи освіти чи політиків.
Наприкінці дискусії Оксана Форостина зачепила запитання щодо віку коли слід читати книжку. Це, на її думку, слід робити якомога раніше.
«До нас на стенд [видавництва«Критика»] на форумі підходили і запитували: «Для кого ця книжка?». На це я відповідаю, що, якщо ви маєте дитину 12–13–ти років, то їй варто цю книжку було б дати ще вчора. Кожного разу, коли я читала цю книжку, то кусала лікті, що її в мене не було у 14, 18, 20 років», – зізналась Форостина.
Ганна Власюк, фото авторки
