Жінки західного світу носять штани ще з кінця XIX – початку XX століття, зараз цей одяг вважається універсальним для всіх людей незалежно від статі. Чому ж тоді досі існують офіційні дрес-коди, які все ще примушують жінок вдягатися у спідниці без права вибору? Чи є ці «спідничні» вимоги дискримінацією? Кому вони потрібні та чи можна з ними боротися – дізнавалася «Повага».
Шкільна форма
Тема для цієї статті народилася з реальної історії. Школярці не дозволили брати участь у позашкільному заході через те, що в неї не було спідниці. Вона нібито порушила дрес-код. Перед заходом дітей попросили вдягнутися у «чорний низ, білий верх», тож дівчина прийшла у сорочці та штанах (не джинсах) відповідних кольорів. Спідниці та сукні вона не носить: не подобаються вони дитині, не зручно у такому одязі. Та й захід був не театралізованим, для нього не потрібно було мати спеціальний сценічний костюм. Треба було просто вдягнутися офіційно. Але вчителі, які відповідали за проведення заходу, були категоричні у своєму рішенні. Ситуація вийшла неприємна та образлива для дитини. Невже вона має вдягати спідницю тільки через те, що народилася дівчинкою? Невже це не дискримінація? І що тоді казати про приватні навчальні заклади, де запроваджена шкільна форма і дівчата повинні носити спідниці кожного дня?..
У відділі зв’язків із засобами масової інформації Міністерства освіти та науки Україні на інформаційний запит про шкільну форму відповіли наступне: «Кольорова гама тканин, модельні і конструктивні особливості шкільної форми визначаються навчальними закладами самостійно. Зазначене рішення оформлюється відповідним наказом навчального закладу і включається до правил внутрішнього розпорядку, з якими ознайомлюються всі учасники навчально-виховного процесу. Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення правил внутрішнього розпорядку навчального закладу визначається закладом самостійно».
Цікаво, що у відповіді МОН значилося, що шкільна також форма виконує виховну функцію, прищеплює поняття норм етикету і моралі, нагадує про основний обов’язок учня – вчитися. Але ж про яку мораль та етикет йде мова у ситуаціях, коли хлопці зазирають дівчатам під спідницю – на сходах, або навіть самі задирають спідницю насильно? Усі ми вчилися у школі та знаємо, що таке трапляється. Не всі діти так себе поводять, але ж такі є. І подібні «невинні» хлоп’ячі жарти нерідко призводять до висміювання дівчат. Більшості з таких ситуацій, що травмують дітей психічно, можна було б завадити – не змушувати дівчаток носити сукні та спідниці, якщо вони цього не хочуть та не почуваються комфортно у такому одязі.
Форма для роботи
«Спіднична» дискримінація стосується і багатьох дорослих жінок, які працюють в уніформі. Наприклад, провідниці у поїздах. У прес-центрі «Укрзалізниці» нам розповіли, що працівниці залізничного транспорту можуть носити штани тільки в осінньо-зимовий період, коли на вулиці холодно. Влітку – лише спідниці. Але чи зручно провідницям виконувати свою роботу у спідниці, яка все ж обмежує рухи? Одразу згадуються сходи у вагонах радянського типу, на які треба видиратися, як на шведську стінку. А на верхню полицю залізти? З огляду того, шо провідниці у вагоні дуже часто знімають форму та перевдягаються у звичайний одяг, – можна зробити висновок, що не дуже зручно їм працювати у спідниці. Тож чому не включити у комплект жіночої форми тоненькі літні штани?..
Формовий одяг носять і стюардеси. І вони також обмежені у виборі. Як повідомили у прес-службі «Міжнародних авіаліній України», форму для їхніх бортпровідниць розробляла дизайнерка Ірина Каравай. Штани у форму входять, але тільки у зимовий комплект. Демісезонний варіант – лише зі спідницею. Цікаво, що стюардеси, які працюють на рейсах до деяких ісламських країн – ОАЕ, Ірану та Йорданії – завжди повинні бути у демісезонній формі – у спідниці та піджаку з довгим рукавом.
Здається, шо якісні гендерно чутливі зміни у цьому питанні торкнулися лише форми працівниць МВС. Жінки, які несуть службу у патрульній поліції, носять штани. Що ж стосується жінок з інших підрозділів, то, за даними відділу комунікації Головного управління національної поліції в місті Києві, до 31 грудня 2016 року формовий одяг старого зразка буде змінений. Сподіваємося, що на гендерно нейтральний.
Дискримінація чи ні?
Проблема не у самих спідницях. Багато жінок носять їх у повсякденному житті та почуваються комфортно. На нашу думку, проблема у відсутності вибору. Та в тому, що жінок з самого дитинства позбавляють можливості самим обирати, чи вдягати спідницю, чи штани. Через некомфортний одяг декому незручно виконувати робочі обов’язки, і це впливає на трудову діяльність загалом (наприклад, згаданим вище провідницям). І будемо відвертими: не всі жінки почувають себе гарними та впевненими з оголеними ногами, не всім зручно ходили у модельних туфлях. Бо спідниця вимагає відповідного взуття, та за етикетом під спідницю чи сукню потрібно вдягати капронові колготи чи панчохи, хай навіть стовпчик термометру сягає 35 градусів тепла. А ще епіляція… А якщо сильний варикоз, який не хочеться нікому демонструвати?..
Немає ніякого сумніву: якщо й не всі, то хоча б частина жінок у якості практичного та зручного одягу обере саме штани. То чому ж дрес-коди не передбачають можливості вільного вибору?
На думку Олега Марущенка, кандидата соціологічних наук, гендерного експерта та директора Гендерного інформаційно-аналітичного центра «КРОНА», такі дрес-коди ідуть усупереч концепції гендерної рівності.
– Річ не в тому, що одягаючи штани жінка хоче бути схожою на чоловіка, – так може здатися тільки на перший погляд. Просто саме штани дають певну свободу тілу, а спідниці – навпаки – обмежують її. Спідниця, як і, наприклад, високі підбори, – це, звичайно, нормативний, але не дуже зручний елемент гардеробу. У спідниці важко прийняти невимушену позу…, – каже Олег Марущенко.
Експерт також вважає, що у школах саме спідниці є фактором, що приховано стримує фізичну активність дівчат. Бо ж у спідницях не «поганяєш», не повисиш на турніку так само, як це роблять хлопці. Штани у цьому плані більш функціональні та практичні.
– Дрес-коди, за якими жінки повинні носити спідниці, існують не випадково. Спідниця насправді є прихованим інструментом «дисциплінування» жіночого тіла, встановлення неформального контролю над ним – тією чи іншою мірою культура завжди прагнула цього. Гендерно асиметричні дрес-коди, «помножені» на роки їх використання, сприяють створенню між чоловіками та жінками суттєвої дистанції у розвитку. Вони «ллють воду» на «млин» патріархату ще й у плані формування сприйняття жінки як сексуального об’єкту. Нерідко доводилося чути таку аргументацію про збереження спідниць як частини дрес-коду для жінок: «Гарні ноги треба показувати, чого ж тут соромитися?..», – підводить підсумок Олег Марущенко.
Що робити?
У випадку зі шкільним дрес-кодом шанси на подолання дискримінації існують. За словами Катерини Бороздіної, директорки Департаменту експертизи, моніторингу та законотворчої діяльності центру «Ла Страда-Україна», ситуацію, коли дитину не допустили до занять через зовнішній вигляд або одяг, який на думку педагогічного персоналу «не пасує дівчинці», фактично можна вважати проявом дискримінації.
– У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини. Відповідно до статті 2 цієї Конвенції, всі права дитини мають бути забезпечені без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Головним є повага до права дитини на збереження індивідуальності. І шкільна дисципліна відповідно до вимог Конвенції має бути забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини, – каже Катерина Бороздіна.
Таким чином, це законне підґрунтя може бути аргументом у подальшій боротьбі з дискримінуючими шкільними дрес-кодами. А ось з робочими дрес-кодами, нажаль, зробити можна мало що.
– На даний час українським законодавством не передбачена можливість оскарження в суді будь-які дрес-коди. У більшості випадків, якщо в організації є певний дрес-код, то при прийомі на роботу кандидатів та кандидаток мають ознайомити з цим правилами. І тут вже вони мають або погодитися на ці умови, або ні. В разі ж незгоди можна направити скаргу до Експертної ради з питань протидії дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України. На підставі рішення Експертної ради до установ та організацій, до компетенції яких належать порушені у зверненнях питання, надсилаються листи щодо негайного усунення виявлених порушень, – говорить Катерина Бороздіна.
Здається, що назавжди позбавитися дискримінаційних дрес-кодів можна буде тільки тоді, коли на усіх щаблях влади нарешті зрозуміють, що сучасні жінки – це рівноправні партнерки чоловіків, а не їхні прикраси. І виглядати вони мають право так, як самі цього хочуть, як їм самим комфортно та зручно. А якщо «спідничні скарги» комусь здаються нісенітницею, хочеться нагадати, що вони є наслідком гендерної нерівності – однієї з проблем, які заважають Україні стати країною європейських цінностей.
Вважається, що першою європейкою, яка носила штани, була Жанна Д’Арк.
У 1851 році американська суфражистка Амелія Блумер винайшла широкі штани довжиною до щиколоток і стала носити їх з сукнею до колін.
Відома французька письменниця Жорж Санд була прихильницею штанів, за що її часто критикували.
28 травня 1923 року генеральний прокурор США оголосив, що жінки мають право носити штани де і коли завгодно.
Великою любителькою штанів була відома німецька акторка Марлен Дітріх, яка постійно ходила в них на знімальному майданчику.
Важливу роль у популяризації штанів зіграла Коко Шанель. Збираючись у Венецію вона придумала штани для себе, щоб зручно сідати у гондоли та вставати з них.
70% жінок у Німеччині віддають перевагу штанам замість спідниць.
Наталя Тонких
