Повага
Статтi

Шість дружин Генріха VІІІ. Зворотній бік лицарства

На зламі XV – XVI століть у Європі лицарство вже доживало свого віку. З ідеєю боротьби за Христа в голові, з трояндою в правиці, з хустинкою прекрасної дами на кінчику списа, в добряче зношених та подекуди іржавих обладунках, цей монстр ось-ось уже мав упасти з коня. Однак і в XVI столітті лицарська ідея ще не цілком себе вичерпала. Відомо, що король Англії Генріх VІІІ на зорі свого правління влаштовував турніри, присвячував блискучі поєдинки прекрасній дамі – своїй першій дружині, королеві Катерині Арагонській. Хоч дослідники часом і говорять, що лицарство у своїй суті – це не що інше, як піднесена до незнаних висот зарозумілість, варто зауважити, що  король Генріх усе-таки починав як гуманіст. Тираном він стане пізніше.

Катерина Арагонська – перша дружина Генріха VІІІ. Донька засновників іспанської держави Фердинанда  Арагонського та Ізабелли Кастильської. Батьки ревно стежили за тим, щоб освіта, яку отримувала молодша донька, нічим не поступалася освіті сина-спадкоємця: історія, канонічне право, класична література, мови, музика. Катерина мала блискучі знання – це ставало модним на початку Ренесансу.

Спершу Катерина стала дружиною старшого брата Генріха VІІІ – принца Артура. В Англії ще зовсім недавно закінчилася війна Червоної і Білої троянди, завдавши великої шкоди престижу країни. На троні сидів той, хто захопив його силою – Генріх VІІ Тюдор. От він і вирішив укріпити династію, породичавшись із наймогутнішими дворами Європи. Проте принцові Артуру не судилося стати королем – буквально через кілька місяців після шлюбу він помер від тяжкої хвороби. Катерина залишилася в Англії й уже 1509 року стала дружиною короля Генріха VІІІ, який тільки-но зійшов на престол.

За 24 роки шлюбу Катерина Арагонська не народила спадкоємця. Вона народила загалом 9 дітей, але всі вони помирали немовлятами. Вижила тільки донька – принцеса Марія. Король зажадав розлучення. На горизонті вже виднілася постать фаворитки Анни Болейн. Генріхові не терпілося вступити в новий шлюб. Він доручив юристам знайти привід. Його швидко знайшли. У книзі Левит: «А хто візьме жінку брата свого, це нечисть, він відкрив наготу брата свого, бездітні будуть». Це й стало основою для майбутньої гучної судової справи, після завершення якої Катерину Арагонську розлучили з королем і позбавили корони, а церква Англії порвала з папством і стала на порозі реформ.

В останні роки її життя король навіть забороняв Катерині Арагонській бачитися з донькою – принцесою Марією. Боявся змови. Отож, цілих 24 роки знадобилося королю Англії, аби роздивитися, що його шлюб противний Богові.

Катерина Арагонська померла у віддаленому від двору маєтку. Подейкують, що її отруїли. Чи берегла вона до смерті хустину з кінчика списа Генріха VІІІ, історія не знає. Але достеменно відомо одне – до самісінької смерті, незважаючи на численні погрози та втрати, вона вперто іменувала себе королевою.

Анна Болейн. Її родина була однією з найповажніших у середовищі англійської знаті. Дівчинка вивчала арифметику, граматику, історію, співи, музику й хороші манери. Довгий час разом зі старшою сестрою Марією Анна Болейн служила при французькому дворі – тодішньому центрі європейського прогресу. 1522 року, після того, як стосунки Франції та Англії зіпсувалися, Анна повернулася додому.

Цього ж таки року відбувся її дебют при англійському дворі. Вона грала одну з ролей у виставі. Танцювала. Придворні швидко оцінили її елегантність, вишуканість, невимушеність у спілкуванні, приємний голос та інші чесноти, які вважали важливими в той час. Проте трималася Анна холодно, відсторонено, нікого не підпускала до себе надто близько.

Увагу короля попервах Анна теж приймала доволі стримано. Навіть повертала йому подарунки. А Генріх VІІІ, подейкують, був так закоханий, що навіть присвятив Анні відому донині баладу «Greensleeves», у якій ідеться про прекрасну жінку в зеленій сукні. Хоча це, цілком імовірно, тільки легенда, просто інкрустація на ветхих лицарських обладунках.

Пізніше Анна охоче складала компанію королю, однак роль фаворитки була їй неприємна, навіть огидна. Незважаючи на майже семирічні стосунки, немає жодного свідчення, що Анна Болейн мала з королем інтимні стосунки до шлюбу. Навпаки – з численних листів можна зробити висновок, що їхній зв’язок так і не був консумованим аж до весілля. Така стійкість викликає повагу, адже в ті часи, деякий час побувши фавориткою короля, можна було значно примножити статки, отримавши в подарунок два-три замки й сотню гектарів землі з людьми. Щоправда, король міг як подарувати, так і забрати подарунок назад – теж певною мірою характеристика рицарських звичаїв…

1 червня 1533 року Анна Болейн була коронована як королева-консорті. Процесія поволі їхала вулицями Лондона. Барони П’яти портів тримали над головою нової королеви, вже вагітної, білий із золотом балдахін.

Попри сподівання короля, Анна народила дівчинку. Її охрестили Єлизаветою.

Тим часом політична ситуація в країні погіршується. Король реформує церкву – один за одним закриває монастирі, привласнює й роздає близьким придворним їхні землі. Країну охоплюють народні повстання. Певно, саме десь у цей час король уперше стає справжнім тираном.

Генріх VІІІ чекає спадкоємця – він уже в тих літах, коли ситуація стає критичною. В Анни Болейн – викидень. Певно, це остаточно розчарувало короля, який на той час був уже знайомий із Джейн Сеймур.

2 травня 1536 року Анну заарештували й повезли в Тауер – за звинуваченням у подружній зраді. Ба, навіть не в одній зраді, а буцімто в дуже багатьох. Пізніше Генріх, сміючись, хвалитиметься якомусь із послів: «Ця жінка переспала, мабуть, із цілою сотнею чоловіків». Посол напише в листі своєму королю: «Зроду не бачив такого життєрадісного рогоносця!»

12 травня 1536 року четверо звинувачених чоловіків постали перед судом. Троє з них так і не зізналися в тому, що мали інтимні зв’язки з королевою. Тільки один – Смітон – після кількох годин безперервних катувань – зізнався. До слова, у ті часи катування вважалося звичайним слідчим прийомом. Ніхто не піддавав сумніву зізнання, отриманого таким шляхом.

Через три дні судили вже саму Анну Болейн та її брата Джорджа. Анну Болейн визнали винною в подружній зраді, державній зраді й навіть в інцесті.

Анну мали спалити. Однак напередодні страти король «виявив милосердя» й повелів, щоб колишній дружині просто відрубали голову. Існує думка, що в очікуванні неминучої смерті, Анна Болейн написала в Тауері поему «О смерть, не дай мені заснути» («Oh Death, rock me asleep»), однак авторство так і не доведене.

Джейн Сеймур. Належала до давнього дворянського роду. Троюрідна сестра Анни Болейн. Освіту отримала погану – ледь уміла читати й писати. Займалася рукоділлям, уміла вести домашнє господарство. Може, саме через це третій шлюб Генріха видався найщасливішим? Джейн Сеймур, за свідченнями очевидців, зовсім не була схильна впадати в амбіції, а на численні зради короля в майбутньому вміла не звертати уваги.

Вони обвінчалися наступного дня після страти Анни Болейн – 20 травня 1536 року.

Тиха, добра, благочестива, «готова коритися і служити» – так її описують сучасники. Прагнула тільки одного – створити для короля гідну сімейну атмосферу. Саме вона зуміла досягнути певної реабілітації принцеси Марії в очах короля.

12 жовтня 1537 року Джейн Сеймур здійснила заповітну мрію короля – народила спадкоємця. Хлопчика назвали Едуардом. А 24 жовтня королева померла від пологової гарячки. Похована в каплиці святого Георгія у Віндзорському замку.

За зізнанням Генріха, це була найулюбленіша його дружина. Він заповідав, аби після смерті його поховали поруч із Джейн.

Анна Клевська. Представниця давнього аристократичного німецького дому Ламарків. Король Генріх VІІІ укладав шлюб суто з політичних міркувань. Цього разу ним керувала не пристрасть.

Згідно з легендою, король повелів придворному художникові Гольбейну поїхати написати портрет Анни Клевської – іншого способу «познайомитись» важко було знайти. У ті часи часто одружувалися наосліп. І якщо чоловік міг потім якось розірвати шлюб (як ми вже знаємо з попередніх історій), то для жінки це був хрест, який вона мусила нести до кінця життя. До слова, у славетній династії Османів було інакше. Якщо жінка, у жилах якої текла кров великих Османів, виходила заміж за представника іншої династії, вона могла з ним розлучитися. А якщо чоловіка представниці султанського роду ловили на подружній зраді, його чекала страта. Але це, звісно, не стосувалося мешканок гарему падишаха.

Анна Клевська не сподобалася Генріхові. Після першої зустрічі він сказав: «Я не бачу нічого з того, що було представлено мені на картинах. Мені соромно, що люди її так вихваляли, – і я її зовсім не люблю!»

Повернувшись у Грінвіч, король накинувся на свого першого радника Томаса Кромвеля. Його гнів був настільки бурхливим, що залишив по собі один не дуже красивий відблиск в історії – Генріх назвав Анну Клевську «здоровенною фламандською кобилицею» (a great Flanders mare). От вам і прекрасні лицарські традиції…

До вінчання залишалося кілька днів. Юристи короля шукали причин розірвати заручини – і не знайшли. 6 січня 1540 року справили весілля. Кромвель переконав короля не робити різких рухів, за що пізніше й заплатив власною головою.

Між тим, Анна Клевська подобалася майже всім при дворі – окрім короля. Вона поступово вчила англійську мову й етикет. Заводила добрі стосунки з оточенням, а головне – з обома доньками Генріха – Марією і Єлизаветою.

Анна Клевська була розумною й далекоглядною жінкою. Коли 6 липня 1540 року до неї прибули посланці короля, аби вмовляти її погодитися на розлучення, бо шлюб так буцім і не був консумований, Анна погодилася відразу – беззастережно. У відповідь король «із радістю визнав її своєю улюбленою сестрою», призначив їй солідні щорічні виплати, подарував кілька маєтків, зокрема й замок Хівер (який раніше належав родині Анни Болейн!)

«Улюблена сестра» з часом стала однією з найвпливовіших жінок при дворі. «Люблячий брат» дозволив їй навіть ще раз узяти шлюб, якщо вона побажає. Однак Анна Клевська, звісно, не скористалася цим дозволом. Вона просто жила в Англії – багата і вільна. Навряд чи такі умови були б для неї можливі при дворі рідного брата Вільгельма. Там би вона жила як бідна родичка, а тут могла влаштовувати бенкети, приймати гостей, вести світське життя. Частими гостями в її маєтку були обидві доньки короля.

Анна Клевська пережила і свого колишнього чоловіка, і його сина Едуарда VІ. У своєму заповіті вона згадала всіх друзів і слуг, зазначивши, що «головні коштовності» заповідає королеві. Померла 15 липня 1557 року. Похована у Вестмінстерському абатстві.

Катерина Говард. Представниця славетного англійського роду. Її батько, сер Едмунд Говард, не був заможним. Після материної смерті Катерину віддали на виховання до герцогині Норфолк, вдови. Там вона отримала сяку-таку освіту.

Серед фрейлін старої герцогині панувала дуже вільна атмосфера. Вдова дивилася на це крізь пальці. Хтозна, чи знала вона, що її онучка, її «бідна родичка», теж уже засвоїла «любовну науку».

Відомо, що в юності Катерина мала двох близьких друзів – Генрі Менокса і Френсіса Дерема.

1539 року герцог Норфолк підшукав своїй племінниці місце при дворі, де вона й упала в око королю.

Після шлюбу з Кетрін у липні 1540 року Генріх ніби помолодшав на 20 літ. При дворі знову почалися лицарські турніри, бенкети, бали. Король обожнював юну дружину – вона була добра, простодушна, щиро любила подарунки й раділа їм, наче дитина. Генріх навіть називав дружину «трояндою без шипів».

Проте Кетрін Говард, на жаль, не була обачна. Вона взяла на службу при дворі своїх численних «друзів юності», а вони знали надто багато про її життя до шлюбу. Френсіса Дерема королева навіть призначила особистим секретарем.

Пишуть також і про її «тісний зв’язок» із пажем короля – Томасом Калпепером.

Коли королю Генріху повідомили про невірність дружини, він навіть не розгнівався, а просто впав у розпач. Він скаржився близькому оточенню, що доля немилосердна до нього – його дружини або зраджують йому, або помирають, або вони «просто потворні».

Після допиту (з тортурами!) Дерема, Менокса й Калпепера життя Катерини опинилося під загрозою. Суд наполягав на тому, аби колишня королева визнала, що була раніше заручена з Френсісом Деремом. Тоді б на неї чекало розлучення і сором, але не смерть. Але наївна Катерина вперто заперечувала факт заручин.

11 лютого 1542 року леді Говард відвезли в Тауер, а вже 13 лютого відрубали їй голову – перед натовпом. Молода жінка була в такому шоці, що її довелося буквально нести до плахи. Кількома днями раніше стратили трьох її коханців.

Катерина Парр. Остання, шоста, дружина короля. Виховання й освіта – гідні, але не блискучі. До Генріха була тричі одружена.

Коли Катерина Парр, у той час леді Латімер, отримала від короля Генріха VІІІ пропозицію стати «втіхою його старості», вона не жарт перелякалася, адже хто-хто, а вона, часто буваючи при дворі, чудово знала, чим закінчилися попередні шлюби монарха. Однак Генріх був упертим і наполегливим – Катерині довелося погодитись.

З перших же днів сімейного життя королева оточила чоловіка ласкою, турботою, затишком. Із усіх дітей Генріха Катерина найдужче любила принцесу Єлизавету – доньку страченої Анни Болейн. Зі старшою принцесою Марією стосунки в королеви не склалися через те, що Марія була ревною католичкою, а Катерина – затятою протестанткою.

Наприкінці життя здоров’я короля дуже погіршилося, а його підозріливість та помисливість уже набули загрозливих масштабів. Катерині не раз довелося стояти на краю прірви – старий Генріх цілком міг повірити не їй, а її ворогам. Кілька разів король збирався арештувати дружину – але останньої миті відмовлявся від своїх намірів. Причина – радикальний протестантизм Катерини. А король Генріх хоч замолоду й узявся реформувати церкву, але – за свідченнями очевидців – у душі він залишався ревним католиком, просто не хотів коритися папі римському.

28 січня 1547 року король Англії Генріх VІІІ помер, так і не встигнувши погубити останню свою дружину.

Після смерті короля країною правив його неповнолітній син – Едуард VІ, за допомогою свого дядька-регента. Хлопчик був настільки хворобливим, що Лондоном часто ходили чутки про його смерть. Нещасного короля саджали в карету й везли вулицями, аби довести, що він живий. Навіть такі короткі подорожі страшенно його виснажували. Після нього Англією «правила» так звана «королева дев’яти днів» – Джейн Грей, затята протестантка. Коли на трон у результаті збройного повстання сіла Марія І, вона зажадала від Джейн: повернись у католицизм – і ти залишишся живою! Джейн відмовилася, обрала плаху. Тоді часто вмирали за віру. Хвороблива Марія І провела на троні лише п’ять років. За цей короткий час ревна католичка встигла помститися за ганьбу і смерть своєї матері – Катерини Арагонської. В історію ввійшла як Марія кривава. У країні запалали багаття. Королева сліпо нищила єретиків-протестантів. Хтозна, може, вона й повернула б Англію в «істинну» віру, аби не лихоманка…

Протестантка Єлизавета І, донька Анни Болейн, правитиме Англією більше сорока років. Час її правління ввійде в історію як золоте століття. Єлизавета поверне Англію в протестантство. Її називатимуть володаркою морів, королевою-воїном, покровителькою мистецтв. Саме в її часи почнеться промислова революція в Англії. Королева Єлизавета І ніколи не вийде заміж і не народить спадкоємця – хтозна, може, й тому, що в своєму житті бачила надто багато нещасливих, навіть трагічних королівських шлюбів.

Недарма її сучасник Вільям Шекспір написав: «Немає спокою голові в короні».

Сергій Осока

Схожі записи

Папа Франциск закликав захистити жінок від домашнього насильства під час карантину

“Йому допомагатиме єдина жінка в команді”: Суспільне вибачилося за сексизм у новині про антарктичну експедицію

Одесі *опа?

1 comment

Юрій 23 Квітня 2021 at 1:47 pm

Хм… І не напала на ньoгo ср**ка, стільки дружин мати….
Чим йoму не спoдoбалася Клевська… Врoдь симпoтна така дама.
Ех, гурман жирний

Відповісти

Залишити коментар